2-й український полк імені Павла Полуботка

У середині травня 1917 новобранці в Чернігові під впливом агітації самостійників Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка почали самочинно гуртуватися в окрему частину. Український генеральний військовий комітет, що саме тоді вів переговори з військовим командуванням і Тимчасовим урядом про українізацію трьох військових корпусів російської армії Південно-Західного фронту, вирішив відправити новобранців на фронт. Прибувши до Києва, чернігівчани поповнили на розподільчому пункті свої ряди мобілізованими новобранцями з інших місць і стали домагатися оголошення себе Другим українським полком ім. гетьмана П.Полуботка.

Відмовившись підкорятися вимозі УГВК про від'їзд на фронт, близько 5 тис. солдатів залишились у Києві. 18–19(5–6) липня 1917 року вони спробували захопити ключові пункти в Києві. Акція виявилася невдалою. Проти командного складу на чолі з прапорщиком Романенком (Ромашиним) і полкового комітету розпочалося судове слідство. Солдати в другій половині липня 1917 року (за старим стилем) були відправлені на фронт.

У результаті складних переговорів із військовим командуванням представники Української Центральної Ради домоглися офіційного присвоєння військовій частині вже на фронті назви «Другий український полк імені гетьмана Павла Полуботка».

26 липня (11 серпня) всі 16 маршових сотень (2447 козаків і 15 оіфцерів) прибули в 156-ту дивізію 17-го армійського корпусу (за спогадами Вололимира Кедровського в 3-тю дивізію 6-го корпусу), де були прилучені до 621-го Немировськог ополку, який поніс значні втрати в останніх боях.[1]

За свідченнями військовика полку Андрія Швеця, основою полку ім. Полуботка став сформований в Пермі явочним порядком український батальйон. Вже на фронті до батальйону долучилися рештки полку з Грушок, підрозділ влився до 9-го Інґерманландського полку 3-ї піхотної дивізії 17-го армійського корпусу, що тримав фронт під Берестечком.[2]

Восени полк отримав від Центральної Ради прапор і наказ, що підрозділ називається полком ім. Полуботка, також, згідно наказу, полуботківці відкликалися до Києва на захист Центральної Ради.[2]

15 (28) листопада 1917 р. був виданий наказ № 1 по 1-й Сердюцькій дивізії. В ньому підполковник Ю. Капкан оголосив про свій вступ до виконання обов’язків начальника з’єднання. Також зазначалося, що до складу дивізії увійшли полки: 1-й Український Гетьмана Богдана Хмельницького, 2-й Український Гетьмана Павла Полуботько (так у тексті), 1-й Український запасний та 1-й Георгіївський запасний. Всі вони отримали нові назви. Полуботківський полк отримав назву “Сердюцький Гетьмана Павла Полуботько полк".[3]

Полуботківці брали участь у розброєнні лояльних до більшовиків частин під час Листопадового повстання.[4] Один з Куренів полуботківців був відправлений до Коростеня[5] для наведення ладу, а 5 (18) сiчня 1918 року для охорони Києва з захiдного напрямку до Умані прибув 2-й курінь полку на чолi з сотником Шестопалом.[6]

На початок наступу радянських підрозділів Сердюцький полк імені Полуботка належав до Київської залоги, чисельність становила 1200 багнетів.[6]

15 (28) січня коменданту Коростеня надійшов наказ відправити скільки можна козаків у Київ. Курінь полуботківців приєднався до інших двох куренів підрозділу, що вже знаходилися в Києві, частина яких вже брала участь у придушенні виступу більшовиків.[7] На момент повстання, в полуботківському полку налічувалося близько 800 бійців, безпосередньо в боях з більшовицькими повстанцями прийняли участь приблизно 200 вояків підрозділу.

16-18 (29-31) січня полуботківці вели бої з більшовиками на Шулявці. Врешті-решт, після розгрому більшовицьких загонів, 50 полуботківців були перекинуті в якості підмоги на Поділ.А вже 20 січня (2 лютого) військовики полку долучилися до боїв за завод Арсенал. Всього за час придушення повстяння підрозділ втратив 70 вояків і на момент штурму Києва більшовиками в полку залишалося близько 130 бійців лояльних Центральній раді, які і взяли участь в обороні Києва.

Під час боїв за Київ, полуботківці взяли участь у боях з більшовицькими загонами в центрі міста і, так як до останнього боронили свої казарми поруч з Політехнічним Інститутом, стали останнім підрозділом, що покинув місто.

Після відступу з Києва, полуботківці попрямували до Василькова. В Василькові більшість полку демобілізувалася. Тi ж, хто залишився у Васильковi, на початку березня долучилися до Запорiзької бригади. 5 вояків полку, яки випадковим чином опинилися після відступу в Ігнатівці разом з іншими українськими підрозділами, долучились до Запорізької групи.

Вже в 1920 роцi колишнi офiцери-полуботкiвцi сотники Журба та Недай-Каша вiдродили Полуботкiвську формацiю як 6-й курiнь Низових Запорожцiв iменi П.Полуботка 1-ї Запорiзької дивiзiї.[6]

• В. Ф. Солдатенко. Другий український полк імені гетьмана Павла Полуботка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 474. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Падалка М. Виступ полуботкінців 4–6 липня 1917 р. в Києві на фоні політичної ситуації того часу. Львів, 1921
• 1917 год на Киевщине. Хроника событий. Х., 1928
• Солдатенко В. Ф., Солдатенко І. В. Виступ полуботкінців у 1917 (Спроба хронікально-документальної реконструкції події). «УІЖ», 1993, № 7–10.
• В. Кедровський 1917 рік // Полк імені гетьмана Павла Полуботка (252—267 ст.); Вінніпег, «Тризуб», 1967, 525 с.
• Забутий чин Полуботківців: уроки програної самостійності