Agostino Barbarigo (підводний човен)

«Агостіно Барбаріго» (італ. Agostino Barbarigo) — військовий корабель, підводний човен, головний типу «Марчелло», Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.

«Агостіно Барбаріго»
Agostino Barbarigo

Італійський підводний човен типу «Марчелло» «Агостіно Барбаріго»
Служба
Тип/клас	Підводний човен типу «Марчелло»
Держава прапора	Королівство Італія
Належність	Королівські військово-морські сили Італії
На честь	Агостіно Барбаріго — венеціанського 74-го дожа
Корабельня	CRDA, Монфальконе
Закладено	6 лютого 1937
Спущено на воду	12 червня 1938
Введено в експлуатацію	19 вересня 1938
На службі	1938—1943
Загибель	19 червня 1943 року потоплений американською авіацією в Біскайській затоці
Бойовий досвід	Друга світова війна Середземномор'я Битва за Атлантику * Конвой OG 69
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	1043 тонни (надводна) 1290 тонн (підводна)
Довжина	73 м
Ширина	7,19 м
Висота	5,1 м
Технічні дані
Рухова установка	Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни CRDA 2 × електродвигуни CRDA
Гвинти	2
Потужність	2 × 1800 к. с. (дизельних двигуни) 2 × 550 к. с. (електродвигун)
Швидкість	17,4 вузлів (32,2 км/год) (надводна) 8 вузлів (15 км/год) (підводна)
Дальність плавання	7500 миль (13900 км) на швидкості 9,4 вузлів у надводному положенні 120 миль (220 км) на швидкості 3 вузли (5,6 км/год) у підводному положенні
Екіпаж	58 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія	2 × 100-мм гармати OTO Mod. 1928
Торпедно-мінне озброєння	8 × 533-мм торпедних апаратів 16 торпед
Зенітне озброєння	4 × 13,2-мм зенітних кулемети Breda Model 1931

«Агостіно Барбаріго»

Ймовірне місце загибелі «Агостіно Барбаріго»

«Агостіно Барбаріго» був закладений 6 лютого 1937 року на верфі компанії Cantieri Riuniti dell'Adriatico у Монфальконе. 12 червня 1938 року він був спущений на воду, а 19 вересня 1938 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.

Історія служби

У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких скоро стало 27[Прим. 1], котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони внесли вагомий внесок у битву за Атлантику, не дивлячись на те, що командувач підводним флотом ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійним перед обличчям ворога»[1].

З жовтня 1940 року по травень 1941 року італійський підводний човен здійснив три бойових походи поблизу ірландських вод, під час яких пошкодив одне вантажне судно. У липні «Агостіно Барбаріго» відплив на захід від Гібралтарської протоки і досяг перших успіхів, 25 липня потопивши британське судно Macon (5135 т), а потім танкер-заправник Horn Shell (8272 т), перш ніж повернути до порту. 22 жовтня «Барбаріго» знову відплив під командуванням капітана корвету Енцо Гроссі, але патрулювання не вдалося.

24 січня 1943 року підводний човен вийшов у свою останню місію в ролі атакуючого підводного човна, в якому 24 лютого потопив кораблі Monte Igueldo (3453 т), 2 березня Alfonso Pena (3540 т) та 3 березня Staghound, до повернення до Бордо 3 квітня.

Після певного періоду перебування на ремонті, а також на заміну та перекваліфікацію екіпажу, підводний човен був перетворений на транспорт для перевезення матеріальних засобів між Німеччиною та Японією в 1943 році, при цьому були вилучені гармати, торпеди та всі, крім одного, перископи. 16 червня він вийшов з бази в Бордо з 130 т цінного вантажу, але зник безвісти. Після війни британські записи свідчили про те, що невстановлений підводний човен був атакований американською авіацією в Біскайській протоці, отже вважається, шо «Барбаріго» міг бути потопленим між 17 і 19 червня.

Див. також

Примітки

Виноски

Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Альпіно Багноліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджоре Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Нані», «Капітано Каппелліні», «Франческо Моросіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Брін», «Велелла», «Лаззаро Моченіго»

Джерела

First Happy Time

Посилання

Barbarigo(англ.)
Regio Sommergibile Barbarigo(італ.)

Література

Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
Giorgio Giorgerini, Uomini sul fondo. Storia del sommergibilismo italiano dalle origini a oggi, Mondadori, 2002, ISBN 978-88-04-50537-2.
Luis de la Sierra, La guerra navale nel Mediterraneo: 1940—1943, Milano, Mursia, 1998. ISBN 88-425-2377-1

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Альпіно Багноліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджоре Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Нані», «Капітано Каппелліні», «Франческо Моросіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Брін», «Велелла», «Лаззаро Моченіго»

[2] First Happy Time