Leucomigus

Зовнішній вигляд

Жуки цього роду мають середні розміри: 12.5-16 мм у довжину. Основні ознаки[1]:

  • головотрубка коротша за передньоспинку, сідалоподібно вдавлена перед очима, зверху посередині із кілем, до якого з боків примикають бічні кілі; вони утворюють із серединним кілем трикутник, який гострим кутом торкається краю лоба і розширений до вершини головотрубки
  • 2-й  членик джгутика вусиків довший за 1-й
  • передньоспинка та надкрила вкриті чорними блискучими зернятками
  • членики задніх лапок не видовжені, , 2-й членик задніх лапок не довший за 1-й; лапки знизу вкриті губчастими підошвами, кігтики зрослися біля основи.
  • верх тіла вкритий мармуроподібний, з сірувато-білими плямами, інколи з жовтуватим нальотом, низ тіла вкритий білими лусочками, черевце знизу без темних поперечних смуг .

Фотографії жуків цього роду див. на [2].

Спосіб життя

Вивчений слабо, але ймовірно, він типовий для Cleonini. Зустрічаються у посушливих, часом узбережних біотопах. Життєвий цикл пов'язаний із різними видами полину. Імаго тримаються під кущиками цих рослин, живляться їх листям та молодими стебельцями, личинки живуть у корені, утворюючи на ньому гал[3].

Географічне поширення

Ареали видів цього роду зосереджені у Палеарктиці (див. нижче)[4]. Один з видів мешкає в Україні [5].

Класифікація

Описано щонайменше три види цього роду, один з яких має два підвиди[4]:

  • Leucomigus albotessellatus (Fairmaire, 1868) — Північна Африка
  • Leucomigus antennalis Faust — Південна Індія [6]
  • Leucomigus candidatus candidatus (Pallas, 1771) — Закавказзя, Південь європейської частини Росії, Єгипет, Близький Схід, Туреччина, Іран, Афганістан, Середня Азія, Казахстан, Західний Сибір, Північно-Західний Китай.
  • Leucomigus candidatus tesselatus (Fairmaire, 1849) — Франція, Італія (Сардинія), Іспанія

Практичне значення

Види цього роду можна вважати потенційними гербіфагами для пригнічення полинних бур’янів. Вид Левкомігус білосніжний (Leucomigus candidatus) занесений до Червоної книги України[7] та Червоної книги Ростовської області Росії [8]. Повідомлялося, що Leucomigus antennalis пошкоджував бавовник[6].

Примітки

  1. Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. —Л.: Наука, 1967, с. 20, 180-181
  2. http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/rus/cleonini.htm
  3. Воловник С.В. 2010. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи. Зоол. журнал, 2010, т. 89, вып. 7, с. 828-833. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_2010_lixinae_zoolj.pdf
  4. Meregalli M. & Fremuth J. : Cleonini, p. 445.  — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill. 700 pp.
  5. Воловник С.В. . О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-клеонин (Coleoptera, Curculionidae). 1. Триба Cleonini // Энтомол. обозр. 1989, т. 68, вып. 1, с. 86-92. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_cleonini_1989.pdf
  6. Indian Museum Notes, 1903, vol. 4, p. 260. http://archive.org/stream/indianmuseumnote04indi/indianmuseumnote04indi_djvu.txt
  7. http://redbook.land.kiev.ua/131.html
  8. http://ecodon.dspl.ru/docs/ecofiles/law/12.%20Об%20утв.%20перечня%20объектов%20животного%20мира%20_%2020.pdf
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.