Lixinae

Зовнішній вигляд

Жуки середніх та великих (до 20 мм у довжину) розмірів. Головні ознаки[2]:

  • вусикові борозенки спрямовані скісно під очі або до нижнього боку головотрубки і закінчуються попереду очей;
  • головотрубка звичайно досить довга і товста, з більш або менш розвиненими птеригіями. Завдяки їм, борозенки хоча б частково видно зверху;
  • тазики передніх ніг стоять ближче до заднього краю передньогрудей, ніж до переднього.

Забарвлення верхньої частини тіла — білих, сірих, жовтуватих та коричневих тонів, часто-густо візеручасте, з плям та смужок; утворене лусочками, волосками і пилковидним наліо[3].

Спосіб життя

Усі ліксини рослинноїдні. Місця їх мешкання пов'язані з трав'янистими, рідше — дерев'янистими рослинами, якими вони харчуються. Здебільшого це рослини з родин амарантових (Amaranthaceae), айстрових (Asteraceae), капустяних (Brassicaceae), селерових (Apiaceae). За харчовою спеціалізацією більшість ліксин є широкими олігофагами. За місцем розвитку преімагінальних стадій (яйце, личинка, лялечка) ліксини поділяються на три групи:

  • різофаги — преімагінальні стадії мешкають нижче рівня ґрунту, личинки харчуються кореневою системою рослин, мешкаючи всередині кореня або у ґрунті поблизу нього;
  • каулофаги — преімагінальні стадії проходять розвиток в стеблах;
  • антофаги — преімагінальні стадії розвиваються у суцвіттях[4].

Як правило, самка для відкладання яйця вигризає заглиблення у рослинній поверхні. Личинки деяких видів, розвиваючись у стеблі або корені, утворюють аномальне розростання рослинних тканин гал[5]. Усі ліксини української фауни дають одне покоління на рік. Зимують звичайно імаго, причому поза межами кормової рослини — у верхньому шарі ґрунту, підстилці, попід камінням[6]. Основні природні регулятори чисельності ліксин — низка видів паразитичних комах та деякі кліщі[7], вплив хижаків набагато менш відчутний[8].

Географічне поширення

Описано понад 1250 рецентних видів ліксин та близько 100 видів, які вимерли у минулі геологічні епохи. Більша частина сучасних ліксин мешкає у Палеарктиці (близько 800 видів), помітно менше їх у Афротропіці (~250), Неарктиці (~130), Неотропіці (~90) Індо-Малайській області (~50), Австралійської области (~20)[9]. В Україні мешкає понад 90 видів ліксин, кількість видів в локальних фаунах України, як і в Палеарктиці в цілому, зменшується у напрямку «південь→північ»[10]. На поширення й чисельність ліксин впливає діяльність людини[11]. Через її негативний вплив два види ліксин занесено до Червоної книги України[12].

Походження

Спираючись на сучасне географічне поширення ліксин та їх кормові зв'язки, вважають, що група виникла в Євразії, на теренах суходолу, який утворювався внаслідок зменшення площі первісного океану Тетісу. Формування групи відбувалося в аридних умовах пустель Давнього Середземномор'я. Звідси йшло розселення пра-ліксин суходолом, причому одночасно із цим процесом тривало формоутворення[13][14].

Значення у природі та житті людини

В екосистемах ліксини є суттєвою ланкою кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки, конкуренти інших рослиноїдних тварин. Вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів.

Окремі види ліксин завдають економічно відчутної шкоди сільському господарству (буряковий довгоносик) та піскозакріплювальним насадженням[15]. Проте більшість видів у цьому відношенні нейтральні либонь можуть становити хіба що потенційну загрозу для культивованих рослин. Деякі ліксини використовувались або випробовувались як гербіфаги — винищувачі бур'янів.

Вагомий внесок у вивчення ліксин зроблений радянським ентомологом М. Є. Тер-Мінасян.

Класифікація

Описано приблизно 1500 видів і 100 родів ліксин. Їх усіх поділяють на три триби: Cleonini, Lixini та Rhinocyllini: [16][17]:

Temnorhinus mendicus

Cleonini

Lixini

Rhinocyllini

Примітки

  1. http://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=uc1.$c164462;view=1up;seq=588
  2. Определитель насекомых Европейской части СССР, т. 2, с. 493. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/Part_vol2pp485-621.pdf
  3. Фотогалерею ліксин дивись на UkrBIN — національному порталі з біорізноманіття України http://izan.kiev.ua/ukrbin/index_class.php?id=22370%5Bнедоступне+посилання+з+червня+2019%5D
  4. Воловник С. В. О связях долгоносиков-ликсин с различными органами растений. (Coleoptera, Curculionidae, Lixinae) // Кавказский энтомол. Бюллетень, т. 4, вып. 1, с. 87-91.http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/pdf/volovnik_lixinae_plant_organs_2008.pdf
  5. Воловник С. В. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи // Зоологический журнал, 2010, том 89, № 7, с. 828–833.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf13.htm
  6. Gültekin L. Hibernation places and behavior of some weevil species (Coleoptera: Curculionidae) //Caucasian Entomological Bull., 2008, v. 4, № 2, p. 209–213
  7. Volovnik S.V. On parasites and predators of Cleoninae weevils (Col. Curculionidae) in Ukrainian steppe // Anz. Schadlingskde., Pflanzenschutz, Umweltschutz, 1994, Bd. 67, H. 4, S. 77-79. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf18.htm
  8. Воловник С. В. Биоценотические связи долгоносиков-ликсин (Coleoptera: Curculionidae, Lixinae) и зоофагов // Кавказский энтомологический бюллетень, 2011, т. 7, вып. 2, с. 163–167/. http://www.zin.ru/ANIMALIA/Coleoptera/pdf/volovnik_lixinae_2011.pdf
  9. За Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 24, зі змінами
  10. Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptеra, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43/. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
  11. Воловник С. В. Влияние хозяйственной деятельности на жуков-долгоносиков подсемейства Cleoninae (Coleoptera, Curculionidae) // Вестник зоологии, 1984. № 4, с. 46-49. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf17.htm
  12. http://redbook-ua.org/item/
  13. Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 22-24, 29-30
  14. Volovnik S.V. On phylogenetic inertia: a case of Lixinae weevils // Annales de la Société entomologique de France (N.S.): International Journal of Entomology, 2013, 49:3, 240–241
  15. Долин В. Г., Стовбчатый В. Н. Вредители сельскохозяйственный культур и лесных насаждений. Т. 2. К.: Урожай, 1988, с. 104—112
  16. Family-group names in Coleoptera (Insecta). ZooKeys (88): 1–972. April 2011. PMC 3088472. PMID 21594053. doi:10.3897/zookeys.88.807. Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
  17. Alonso-Zarazaga, M.A.; Lyal, C.H.C. (1999). A world catalogue of families and genera of Curculionoidea (Insecta: Coleoptera) (excepting Scolytidae and Platypodidae). Barcelona: Entomopraxis. ISBN 978-8460599944.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.