Lixinae

Жуки середніх та великих (до 20 мм у довжину) розмірів. Головні ознаки[2]:

• вусикові борозенки спрямовані скісно під очі або до нижнього боку головотрубки і закінчуються попереду очей;
• головотрубка звичайно досить довга і товста, з більш або менш розвиненими птеригіями. Завдяки їм, борозенки хоча б частково видно зверху;
• тазики передніх ніг стоять ближче до заднього краю передньогрудей, ніж до переднього.

Забарвлення верхньої частини тіла — білих, сірих, жовтуватих та коричневих тонів, часто-густо візеручасте, з плям та смужок; утворене лусочками, волосками і пилковидним наліо[3].

Усі ліксини рослинноїдні. Місця їх мешкання пов'язані з трав'янистими, рідше — дерев'янистими рослинами, якими вони харчуються. Здебільшого це рослини з родин амарантових (Amaranthaceae), айстрових (Asteraceae), капустяних (Brassicaceae), селерових (Apiaceae). За харчовою спеціалізацією більшість ліксин є широкими олігофагами. За місцем розвитку преімагінальних стадій (яйце, личинка, лялечка) ліксини поділяються на три групи:

• різофаги — преімагінальні стадії мешкають нижче рівня ґрунту, личинки харчуються кореневою системою рослин, мешкаючи всередині кореня або у ґрунті поблизу нього;
• каулофаги — преімагінальні стадії проходять розвиток в стеблах;
• антофаги — преімагінальні стадії розвиваються у суцвіттях[4].

Як правило, самка для відкладання яйця вигризає заглиблення у рослинній поверхні. Личинки деяких видів, розвиваючись у стеблі або корені, утворюють аномальне розростання рослинних тканин — гал[5]. Усі ліксини української фауни дають одне покоління на рік. Зимують звичайно імаго, причому поза межами кормової рослини — у верхньому шарі ґрунту, підстилці, попід камінням[6]. Основні природні регулятори чисельності ліксин — низка видів паразитичних комах та деякі кліщі[7], вплив хижаків набагато менш відчутний[8].

Описано понад 1250 рецентних видів ліксин та близько 100 видів, які вимерли у минулі геологічні епохи. Більша частина сучасних ліксин мешкає у Палеарктиці (близько 800 видів), помітно менше їх у Афротропіці (~250), Неарктиці (~130), Неотропіці (~90) Індо-Малайській області (~50), Австралійської области (~20)[9]. В Україні мешкає понад 90 видів ліксин, кількість видів в локальних фаунах України, як і в Палеарктиці в цілому, зменшується у напрямку «південь→північ»[10]. На поширення й чисельність ліксин впливає діяльність людини[11]. Через її негативний вплив два види ліксин занесено до Червоної книги України[12].

Спираючись на сучасне географічне поширення ліксин та їх кормові зв'язки, вважають, що група виникла в Євразії, на теренах суходолу, який утворювався внаслідок зменшення площі первісного океану Тетісу. Формування групи відбувалося в аридних умовах пустель Давнього Середземномор'я. Звідси йшло розселення пра-ліксин суходолом, причому одночасно із цим процесом тривало формоутворення[13][14].

В екосистемах ліксини є суттєвою ланкою кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки, конкуренти інших рослиноїдних тварин. Вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів.

Окремі види ліксин завдають економічно відчутної шкоди сільському господарству (буряковий довгоносик) та піскозакріплювальним насадженням[15]. Проте більшість видів у цьому відношенні нейтральні либонь можуть становити хіба що потенційну загрозу для культивованих рослин. Деякі ліксини використовувались або випробовувались як гербіфаги — винищувачі бур'янів.

Вагомий внесок у вивчення ліксин зроблений радянським ентомологом М. Є. Тер-Мінасян.

Описано приблизно 1500 видів і 100 родів ліксин. Їх усіх поділяють на три триби: Cleonini, Lixini та Rhinocyllini: [16][17]:

Temnorhinus mendicus

Cleonini

Lixini

Rhinocyllini

• Bangasternus
• Rhinocyllus