SMS Königsberg (1905)

«Кенігсберг» (нім. SMS Königsberg, Корабель Його Величності «Кенігсберг») — легкий крейсер однойменного типу, який служив у складі Імператорських ВМС Німеччини. Закладений на початку 1905 року, спущений у грудні того ж року, до складу ВМС введено в червні 1906 року. Був озброєний десятьма гарматами калібру 105 мм і розвивав швидкість до 24 вузлів. Названий на честь столиці Східної Пруссії міста Кенігсберга. Незабаром після включення до складу флоту супроводив до Великої Британії імператорську яхту з кайзером на борту. У квітні 1914 року направлений в Німецьку Східну Африку, після початку Першої світової війни залишився там. Перший час діяв проти британського і французького судноплавства, проте за час рейдерства потопив єдине судно. Дії крейсера сковував брак вугілля.

Крейсер «Кенігсберг» в Дар-ес-Саламі.

Служба

Незабаром після включення до складу флоту «Кенігсберг» увійшов до складу ескорту імператорської яхти «Гогенцоллерн», на якій Вільгельм II відправився до Великої Британії з офіційним візитом[1]. Пізніше крейсер відвідав Ірландію та Іспанію. У 1911 році «Кенігсберг» брав участь в урочистостях з нагоди коронації Георга V. У червні того ж року корабель відправили на верф, де він повинен був пройти переобладнання для служби у тропіках.

У 1913 році німецька колонія в Східній Африці запросила заміну застарілого крейсера «Гейер», що базувався на Дар-ес-Салам. Німецьке адміралтейство обрало в якості заміни «Кенігсберг». 1 квітня 1914 року командиром корабля був призначений фрегаттенкапитен Макс Лооф. Через три з половиною тижні, 25 квітня 1914 року, «Кенігсберг» вирушив з Кіля в Німецьку Східну Африку, де йому належало перебувати протягом двох років. Крейсер перетнув Середземне море з заходом в іспанські та італійські порти, пройшов Суецький канал і прибув в Аден[2]. 6 червня 1914 року крейсер прибув у Дар-ес-Салам, де викликав захоплення у німецьких колоністів і місцевого населення, захопленими зовнішнім виглядом корабля. Місцеві жителі оцінювали міць корабля по числу його димових труб, і тому три труби «Кенігсберга» справили на них сильне враження. Африканці тут же дали крейсеру прізвисько «Воїн з трьома трубками» (суахілі Manowari na bomba tatu)[1].

Перша світова війна

6 серпня поблизу узбережжя Оману «Кенігсберг» перехопив британське судно «Сіті оф Вінчестер», яке йшло з Індії з вантажем вугілля. Доглядова партія доповіла, що британці везуть низькоякісне вугілля («Бомбейський мотлох»), непридатний для котлів «Кенігсберга». Лооф наказав закласти під машину і котли судна підривні заряди і потопити його. Артилеристи крейсера успішно пустили «Сіті оф Вінчестер» на дно, заодно повправлявшись у влучній стрільбі[3]. Наступного дня, коли на крейсері залишалося лише 14 тонн вугілля, «Кенігсберг» зустрів німецький транспорт «Сомалію» і взяв з неї 850 тонн вугілля, після чого попрямував до Мадагаскару. Прибувши на місце, «Кенігсберг» не виявив ні британських, ні французьких суден. 23 серпня крейсер знову взяв з «Сомалії» вугілля, запасів якого тепер вистачало принаймні на чотири дні крейсерства[4].

Тим часом британська ескадра обстріляла Дар-ес-Салам і зруйнувала німецьку радіостанцію[5]. Капітан «Сомалії», який добре знав африканські води, запропонував Лоофу заховати крейсер в дельті річки Руфіджі. До війни капітан брав участь у картографічної експедиції, в ході якої несподівано з'ясувалося, що води Руфіджі досить глибокі. Флот оцінив знання капітана і він був зарахований на службу і призначений лоцманом «Кенігсберга».[6] 3 вересня 1914 року під час припливу крейсер увійшов у гирло і почав підніматися вгору по річці. На берегах річки були організовані сполучені телеграфними лініями спостережні пункти, в завдання яких входило негайно повідомити про наближення британців[7].

19 вересня 1914 року надійшло повідомлення, що у гавань Занзібару увійшов двотрубний корабель. Лооф припустив, що цим кораблем міг бути один з британських крейсерів: «Астра» або «Пегасус» (останній як раз і був тим самим кораблем)[8]. Британський крейсер зайшов у порт, потребуючи ремонту машин. «Кенігсберг» вже наповнив вугільні ями паливом, прийнятим з транспортів з Дар-ес-Салама, і Лооф вирішив негайно діяти. Разом з полуденним припливом крейсер покинув дельту Руфіджі і попрямував на північ до Занзибару. На світанку наступного дня «Кенігсберг» раптово з'явився в порту Занзібару і протягом 20 хвилин залпами обстрілював нерухомий «Пегасус»[6]. В британський крейсер потрапило близько двохсот снарядів і він почав тонути, 31 людина загинула і 55 були поранені. На виході з гавані «Кенігсберг» обстріляв сторожовий корабель «Хельмут», пошкодивши йому машину, а також зруйнував місцеву радіостанцію[9].

Бій на Руфіджі
Гармата «Кенігсберга» захована у дельті

Командир «Кенігсберга» мав намір атакувати ворожий судноплавство поблизу берегів Південної Африки, розраховуючи захопити запаси вугілля, яких вистачило б для прориву до Німеччини[10]. Планам Лоофа завадило незадовільний стан котлів крейсера[11], які інтенсивно експлуатувалися в умовах недостатнього ремонту[12]. «Кенігсберг» повернувся в дельту Руфіджі і прибув в місто Салеле, де корабель перефарбували в захисні кольори. На березі були організовані посилені солдатами та польовою артилерією опорні пункти, забезпечені телеграфними лініями і мережею передових спостерігачів[9]. Інженерна команда почала розбирати пошкоджені котли, а Лооф віддав наказ відвезти їх у Дар-ес-Салам (160 км від Салеле) на дерев'яних возах[12]. Для більшого захисту корабля в дельті навіть були розставлені морські міни[13].

Тим часом британці посилили свої патрулі і кинули велику частину своїх сил у Східній Африці на пошук «Кенігсберга». Група кораблів під командуванням капітана Сидні Дрюрі-Лоу отримала завдання знайти і знищити німецький крейсер. 19 жовтня крейсер «Чатам» виявив німецьке судно «Президент» поблизу Лінді, і британці обшукали його. Британцям вдалося знайти документи, згідно яких екіпаж транспорту передав запаси вугілля «Кенігсбергу» та «Сомалії», які переховувались у дельті Руфіджі.[14] Група кораблів у складі крейсерів «Чатам», «Дартмут» та «Веймут» заблокували дельту, відрізавши німецькому крейсеру шляхи до відступу[15]

У листопаді британці направили старий броненосець «Голіаф» з 12-дюймовими гарматами, якими розраховували потопити німецький бронепалубний крейсер, але вони не змогли наблизитись на потрібну для стрільби дистанцію[16]. У грудні оберст-лейтенант (підполковник) Пауль Еміль фон Леттов-Форбек попросив частину членів екіпажу «Кенігсберга» покинути крейсер і зійти на сушу, щоб знизити витрати припасів і і посилити власні війська. На кораблі залишилося всього 220 чоловік, але цього не вистачало для контролю корабля при прориві до моря[13]. 23 грудня кілька британських кораблів ризикнули підійти до дельті і обстріляли «Сомалію», однак після вогню у відповідь німців відступили[17].

Напівзатонулий «Кенігсберг». Гармати вже демонтовані.

У квітні 1915 року британське Адміралтейство затвердив план Дрюрі-Лоу з ліквідації німецького судна, який був складений ще в листопаді. Згідно з цим планом, корабель передбачалося потопити лише шляхом залучення моніторів. Два таких монітора, «Мерсі» і «Северн», оснащені 6-дюймовими гарматами, попрямували з Британії в Східну Африку. 6 липня 1915 обидва монітора зустрілися поблизу узбережжя і увійшли в гирло річки, незважаючи на зустрічний німецький вогонь. На відстані приблизно 9100 м вони зупинилися: з цієї відстані вони могли безперешкодно обстрілювати німців без небезпеки отримати удар у відповідь. До операції залучили і авіацію. Незважаючи на ці дії, «Кенігсберг» успішно оборонявся протягом трьох годин і змусив англійців відступити[18].

105-мм гармата «Кенігсберга», перероблена у польову (1916 рік)

11 липня після ремонту англійці повернулися і продовжили боротьбу з крейсером. Два монітора організували п'ятигодинний обстріл, який став фатальним для німців[18]. До 13:30 «Кенігсберг» був настільки пошкоджений, що у нього залишалися в строю тільки дві гармати, і боєприпасів вистачало лише на два постріли з кожної. Один з цих снарядів був шрапнельним. Німецькі моряки випустили шрапнельний снаряд по британському літаку, і він одразу ж впав в річку прямо біля крейсера[19]. Вибух призвів до пожежі на палубі, і Лооф, який не отримав ні подряпини за час служби, наказав відкрити кінгстони. У відділенні боєприпасів здетонували дві торпеди, і корабель пішов до дна. Німецькі моряки навіть в цей момент вигукували слова в підтримку кайзера та Німеччини і обсипали прокльонами англійців. До 14:00 корабель затонув, так і не спустивши свого прапора[20].

105-мм гармата «Кенігсберга»

Гармати з крейсера були встановлені на лафети. Вониі стали найбільш великокаліберною артилерією німецьких військ в Африці. Деякі з них ставили на озброєний пароплав «Гетцен»[21], деякі розташовувалися в укріпленнях. Моряки, які вижили зібрали так званий «Кенігсберзький загін», який капітулював 26 листопада 1917 року і був інтернований в Британський Єгипет. У 1919 році вони повернулися до Німеччини і взяли участь у пам'ятних заходах, присвячених бронепалубному крейсеру «Кенігсберг», біля Бранденбурзьких воріт.[22] Сам корабель підняли з дна тільки після Другої світової війни в 1963 році, і в 1963—1965 роках його утилізували.[23]

Примітки
  1. Miller, p. 31-32
  2. Farwell, p. 128
  3. Hoyt, p. 40
  4. Farwell, p. 131
  5. Bennett, p. 131
  6. Hoyt, p. 59
  7. Farwell, p. 132
  8. Hoyt, p. 58
  9. Farwell, p. 133
  10. Hoyt, p. 68
  11. Hoyt, p. 69
  12. Miller, p. 78-80
  13. Bennett, p. 133
  14. Halpern, p. 78
  15. Bennett, pp. 132—133
  16. Burt, p. 158
  17. Farwell, p. 138
  18. Bennett, p. 134
  19. Hoyt, p. 149
  20. Hoyt, p. 150
  21. Miller, p. 124
  22. Yates, p. 289
  23. Gröner, p. 104

Література
  • Bennett, Geoffrey (2005). Naval Battles of the First World War. London: Pen & Sword Military Classics. ISBN 1-84415-300-2.
  • Burt, R. A. (1988). British Battleships 1889–1904. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-061-0.
  • Farwell, Byron (1989). The Great War in Africa, 1914–1918. New York, NY: Norton. ISBN 0-393-30564-3.
  • Gardiner, Robert; Gray, Randal, ред. (1984). Conway's All the World's Fighting Ships: 1906–1922. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-907-3.
  • Gröner, Erich (1990). German Warships: 1815–1945. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-790-9.
  • Halpern, Paul G. (1995). A Naval History of World War I. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 1-55750-352-4.
  • Herwig, Holger (1980). "Luxury" Fleet: The Imperial German Navy 1888–1918. Amherst, NY: Humanity Books. ISBN 978-1-57392-286-9.
  • Hoyt, Edwin P. (1969). The Germans Who Never Lost. London: Frewin. ISBN 0-09-096400-4.
  • Miller, Charles (1974). Battle for the Bundu: The First World War in German East Africa. New York, NY: MacMillan. ISBN 0-02-584930-1.
  • Turner, Charles Cyril (1972). The Old Flying Days. New York, NY: Arno Press. ISBN 0-405-03783-X.
  • Yates, Keith (1995). Graf Spee's Raiders: Challenge to the Royal Navy, 1914–1915. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 1-55750-977-8.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.