Занзібар (архіпелаг)

До міоцену архіпелаг становив собою частину африканського континенту.

Район східноафриканського узбережжя з архіпелагом Занзібар був історично відомими в елліністичний період як Азанія та Цингіон у римську добу. Араби, перси й індуси називали цю область Зіндж. У китайських мандрівників та географів вона отримала назву Цзінь.

Для формування суспільства та держав ключову роль відіграло вигідне географічне становище місцевих островів, заток, лиманів. Поштовхом став розвиток у I ст. н. е. римо-індійської торгівлі. Місцеві гавані стали місцем перепочинку торгівельних суден, а згодом й центрами посередницької торгівлі. Водночас у VI ст. починається міграція народів банту, які на узбережжя починають змішуватися з автохтонним населенням. На той час вони вже освоїли землеробство, скотарство, видобуток і переробку заліза. З середини першого тисячоліття з загальної маси бантумовних народностей вздовж узбережжя Східної Африки починає виділятись і розвиватись культура та ідентичність народу суахілі, а на самому узбережжі починають виникати їх приморські торгові поселення, зокрема навпроти архіпелагу Занзібар постало місто Момбаса[1]. Суахілі також розселились по прибережним островам східноафриканського узбережжя, таким як Занзібар, Пемба, Мафія, архіпелаги Ламу та Коморських островиів, а також на півночі Мадагаскару[2][3]. Саме розташування поселень суахілі на західному узбережжі Індійського океану спонукало їх перетворитись на активне морське торгівельне суспільство, чіткі ознаки якого починають виразно проявлятись вже з X—XI століть[1].

Торговці суахілі зайняли нішу посередників між різними суспільствами в глибині африканського континенту і широкою міжнародною торговою спільнотою, сформованою на просторах Індійського океану[3]. До X ст. на східноафриканському узбережжі існувала декілька міст-держав, що займалися посередницькою торгівлею — Кілва, Пате, Ламу, Малінді.

Перші певні звістки про Занзібар датуються X століттям, коли тут з'явилися перси-мусульмани з Ширазу. Місцеві жителі досі іменують себе «Ширазі», хоча перські поселенці були досить швидко асимільовані. Вони принесли на Занзібар іслам. На даний час мусульмани складають до 88 % населення, решта — послідовники африканських язичницьких культів і християни.

У Середньовіччі Занзібар перетворився на жвавий центр торгівлі рабами, яких постачали на острів з внутрішніх районів Африки. З часом работоргівля зосередилася у руках торговців з Оману, які склали ядро місцевої аристократії.

У XVI столітті Занзібар разом з Момбасою та Ормузом увійшов до складу колоніальних володінь Португалії. У середині XVII століття оманські араби оговталися від удару, завданого появою європейських колонізаторів, і стали витісняти їх із західної частини Індійського океану. Правда, на Занзібарі влада султана довгий час залишалася номінальною, і острів зберігав власного володаря, який мав титул мвіні мкуу[4].

Занзібарський султанат

До 1840 оманський султан Саїд ібн Султан переніс свою столицю з Маскату на Аравійському півострові до занзібарського Кам'яного міста. З того часу острів переживав новий підйом, пов'язаний із збільшеним попитом на слонову кістку і рабів — товари, які поставлялися на місцеві ринки з Африки. При султані на Занзібарі велося широке будівництво; архітектурні пам'ятники Кам'яного міста ЮНЕСКО внесло до списку Світової спадщини.

У 1861 році внаслідок суперечки між синами Саїда ібн Султана Занзібарський султанат відокремився від Оманського.

Активізація у 2-й пол. XIX ст. в регіоні британських колонізаторів і розподіл сфер впливу між ними і німецькими колонізаторами призвела до встановлення у 1890 році британського протекторату на Занзібарі на умовах «Занзібарської угоди».

Але протекторат протривав недовго. 27 серпня 1896 року внаслідок Англо-занзібарської війни, відомої як найкоротша війна в світовій історії (за книгою рекордів Гіннеса), султана Халіда ібн Баргаша було скинуто, й поставлено бажаного британцями правителя.

Занзібарський мусульманин, бл. 1880 року

Будівля гарему султана після обстрілу під час Англо-занзібарської. війни, 1896

«Будинок чудес», 2007

• Історичний центр Занзібару зі старою забудовою, т. зв. «Кам'яне місто» (або місто кам'яниць, англ. Stone Town, суах. Mji Mkongwe)[5] входить до Переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Султанський палац, розташований тут же, отримав народну назву Бейт-аль-Аджаб — «Дім чудес» (англ. House of Wonders).

• Занзібар був першим регіоном в Африці, де запустили кольорове телебачення (1973), тоді як у материковій Танзанії воно з'явилось лише через 2 десятки років. Сучасна ТБ-студія має назву TvZ.

• Попри консервативність занзібарського суспільства, саме з його нетрів, а точніше з середовища місцевих парсів походить, імовірно, найзнаменитіший уродженець Занзібару Фарох Бульсара (Farrokh Bulsara), у всьому світі знаний як Фредді Мерк'юрі.

• Острів Пемба тривалий час лишався світовим лідером з виробництва пряності гвоздика.

• Описується у романі «П'ять тижнів на повітряній кулі» Ж. Верна.
• Згадується у циклі віршованих казок «Бармалей» Корнія Чуковського.
• У 1968 році англійський письменник-фантаст Джон Браннер написав роман «Всім стояти на Занзібарі» у якому розповів про проблеми перенаселеності планети.
• Пісня «Zanzibar» в однойменному альбомі 2003 бельгійського співака Сальваторе Адамо.
• Пісня німецької жіночої поп-групи Arabesque — «Zanzibar».
• Пісня «Старушка Занзібар» в альбомі 1996 року «Мікронезія» рок-групи Крематорий.
• Згадується у пісні Валерія Меладзе — «Лімбо».
• Трек німецького транс-діджея Nic Chagall-Sansibar.
• Трек у стилі транс Shah and Laruso pres. Global Experience — Zanzibar.
• Всесвіт Metal Gear.
• Пісня відомого американського співака Біллі Джоела — «Zanzibar».
• Повість А. С. Гріна «Навколо Центральних Озер».

• Фредді Мерк'юрі — вокаліст рок-групи Queen.

• Володіння Маската і Омана
• Потоплення порома біля Занзібару (2011)

• 
  Вид з моря
• 
  Набережна міста Занзібар з палацом султана
• 
  Арабська форт в Занзібарі
• 
  На причалі
• 
  Занзібар у 1960
• 
  Прапор автономії Занзібар

• Фоторепортаж і нарис «Занзібар»