UNIX

У 1957 році Bell Labs розпочала створення операційної системи для власних потреб. Під керівництвом Віктора Висоцького (росіянина за походженням) була створена система BESYS. Після цього він керував проєктом Multics, а згодом став головою інформаційного підрозділу Bell Labs.

У 1964 році з'явилися комп'ютери третього покоління, для яких можливості BESYS вже не підходили. Висоцький та його колеги вирішили не розробляти нову власну операційну систему, а приєднатися до спільного проєкту General Electric та Массачусетського технологічного інституту MULTICS. Вагому підтримку проєкту надав телекомунікаційний велетень AT&T, але 1969 року він вийшов з проєкту, оскільки останній не приносив жодних фінансових вигод.

Кен Томпсон, Деніс Рітчі

Дуглас Макілрой, Деніс Рітчі

Першочергово UNIX був розроблений у кінці 1960-х років співробітниками Bell Labs, у першу чергу Кеном Томпсоном, Деннісом Рітчі та Дугласом Макілроєм.

У 1969 році Кен Томпсон, намагаючись реалізувати ідеї, покладені в основу MULTICS, але на скромнішому апаратному забезпеченні (DEC PDP-7), написав першу версію нової операційної системи, а Браян Керніган вигадав для неї назву — UNICS (UNIplexed Information and Computing System) — на противагу MULTICS (MULTIplexed Information and Computing Service). Пізніше ця назва скоротилась до UNIX. У 1970 р. вийшла версія для PDP-11, найуспішнішого сімейства мікрокомп'ютерів 1970-тих (у СРСР воно було відоме як клон PDP — СМ ЕОМ).

У 1973 р. вирішили переписати ядро системи щойно створеною мовою Сі. UNIX став першою операційною системою, майже повністю написаною мовою програмування високого рівня, що суттєво спростило портування системи на інші архітектури. 15 жовтня на черговому симпозіумі ACM була представлена четверта версія UNIX. Незабаром з'явилася UNIX Version 5, з 1974 року розпочалося безплатне розповсюдження серед університетів і академічних закладів.

До 1975 року вийшла UNIX Version 6, відома за широко розповсюдженими коментарями Джона Лайонса (Lions' Commentary on UNIX 6th Edition, with Source Code, , ). До 1978 р. система використовувалася на понад 600 машинах, насамперед в університетах. Версія 7 було останньою єдиною версією UNIX. Саме у версії 7 з'явився близький до сучасного інтерпретатор командного рядка Bourne shell.

На початку 1980-тих компанія AT&T, якій належали Bell Labs, зрозуміла цінність UNIX і почала створення комерційної версії UNIX. Ця версія, яка надійшла у продаж 1982 року, отримала назву UNIX System III та базувалася на сьомій версії системи. Трохи раніше, у 1977 р., лабораторія Білла Джоя в університеті Берклі створила власну версію UNIX, яка базувалась на UNIX Version 6. Ця версія отримала назву BSD (англ. Berkeley Software Distribution).

Поворотним моментом в історії UNIX стала реалізація у 1980 р. стеку протоколів TCP/IP. До цього міжмашинна взаємодія в UNIX перебувала у зародковому стані — найбільш суттєвим способом зв'язку був UUCP (засіб копіювання файлів з одної UNIX-системи у іншу, яке спочатку працювало через телефонні мережі за допомогою модемів).

Було запропоновано два інтерфейси програмування мережевих програм: Berkley sockets та інтерфейс транспортного рівня TLI (англ. Transport Layer Interface). Інтерфейс Berkley sockets був розроблений в університеті Берклі та використовував стек протоколів TCP/IP, розроблений у цьому ж університеті. TLI був створений AT&T згідно з визначенням транспортного рівня моделі OSI та вперше з'явився у системі System V версії 3. Хоч ця версія містила TLI та потоки, першочергово у ній не було реалізації TCP/IP та інших мережевих протоколів, але подібні реалізації пропонувались сторонніми фірмами. Реалізація TCP/IP офіційно й остаточно була внесена у базову збірку System V версії 4. Це, як і інші міркування (здебільшого ринкові), спричинило остаточне розмежування між двома гілками UNIX — BSD (університету Берклі) та System V (комерційна версія від AT&T). Потім багато компаній ліцензували System V у AT&T і розробили власні комерційні різновиди UNIX, такі як AIX, HP-UX, IRIX, Solaris.

У 1983 році Річард Столлмен оголосив про створення проєкту GNU — спроба створення вільної UNIX-подібної операційної системи з нуля, без використання оригінального початкового коду. Більша частина програмного забезпечення, розробленого в рамках цього проєкту — такого, як GNU toolchain, Glibc (стандартна бібліотека мови Сі) та Coreutils — відіграють ключову роль в інших вільних операційних системах. Однак, роботи з створення заміни для ядра UNIX, необхідного для повного виконання задач GNU, відбувались дуже повільно. На теперішній час GNU Hurd — спроба створити сучасне ядро на основі мікроядерної архітектури Mach — все ще далека від завершення.

У 1991 році, коли Лінус Торвальдс опублікував ядро Linux та залучив помічників, використання інструментів, розроблених у рамках проєкту GNU, було очевидним вибором. Об'єднавшись з ядром Linux, програмне забезпечення GNU стало основою для UNIX-подібної операційної системи, відомою як Linux. Дистрибутиви цієї системи (такі як Red Hat та Debian), які містять ядро, утиліти GNU та додаткове програмне забезпечення стали популярними як серед аматорів, так і серед фахівців.

У результаті врегулювання юридичної справи, відкритою UNIX Systems Laboratories проти університету Берклі та Berkeley Software Design Inc., було встановлено, що університет може розповсюджувати BSD UNIX, в тому числі безплатно. Після цього були відновлені експерименти, пов'язані з BSD-версією UNIX. Незабаром розробка BSD UNIX була продовжена у декількох напрямах одночасно, що призвело до появи проєктів, відомих як FreeBSD, NetBSD, OpenBSD та DragonFlyBSD.

На теперішній час Linux та представники сімейства BSD швидко відвойовують ринок у комерційних UNIX-систем та одночасно проникають як у персональні комп'ютери користувачів, так і на мобільні вмонтовані системи. Одним зі свідчень цього успіху є той факт, що коли фірма Apple шукала основу для своєї операційної системи, вона вибрала NEXTSTEP — операційну систему з вільно розповсюджуваним ядром, розроблену фірмою NeXT та перейменованою у Darwin після придбання фірмою Apple. Ця система належить до сімейства BSD та базується на ядрі Mach. Застосування Darwin BSD UNIX у Mac OS X робить його однією з найбільш розповсюджених версій UNIX.

Одним з найбільш ранніх стандартів де-факто ОС UNIX є виданий UNIX System Laboratories (USL) разом із виданням версії ОС UNIX System V Release 4 документ System V Interface Definition (SVID). Якщо згадати історію, то власником оригінальних вихідних текстів ОС UNIX була компанія AT&T Bell Laboratories (саме працівники цієї компанії розробили на початку 1970-х найпопулярніший перший мобільний варіант ОС UNIX). У 1980-ті роки компанія AT&T створила компанію USL, до якої були передані права на вихідні тексти і торгову марку ОС UNIX. USL видала системи з System V R.4.0 до System V R.4.2, після чого в кінці 1993 р. була поглинена компанією Novell, яка стала власником вихідних текстів ОС UNIX (під впливом суспільства торгова марка «UNIX» була передана до компанії X/Open).

Слід згадати, що поряд із версіями ОС UNIX, що розвивалися в компанії AT&T (потім в USL, далі в Novell), історично існував ще напрямок BSD (Berkeley Standard Distribution), який підтримувала невелика всесвітньо відома група з університету Берклі. Свого часу (наприкінці 1970-х) університет отримав від AT&T вихідні тексти 16-розрядної ОС UNIX, на базі якої була вироблена 32-розрядна система, яка спочатку використовувалася на комп'ютерах сімейства VAX, а потім була перенесена на багато інших апаратних платформ. В результаті, набори системних викликів UNIX AT&T і BSD вже помітно відрізнялися.

Хоча більшість комерційних реалізацій UNIX базувалось на System V, UNIX BSD завжди був популярним в університетах, і громадськість потребувала визначення деякого інтерфейсу, який би був по суті об'єднанням засобів AT&T та BSD. Ця робота була почата Асоціацією професійних програмістів Відкритих систем UniForum, а потім продовжена в спеціально створених робочих групах POSIX (Portable Operating System Interface). В робочих групах POSIX розробляються багато відкритих систем, але найбільш відомим і авторитетним є ухвалений ISO за клопотанням IEEE стандарт POSIX 1003.1, в якому визначені мінімальні необхідні засоби операційної системи.

Міжнародна організація X/Open, яка виконує багато робіт, що пов'язані з пропагандою та аналізом використання відкритих систем, крім того, збирає і систематизує де-юре і де-факто стандарти, що мають промислове значення, в X/Open Common Application Environment (CAE). Специфікації інтерфейсів засобів, що входять в CAE, публікуються в багатотомному документі X/Open Portability Guide (XPG).

Дуже важливим у Світі UNIX є прийнятий спочатку ANSI, а потім і ISO міжнародний стандарт мови програмування Сі. Річ у тому, що в цьому стандарті специфікована не тільки мова Сі, але й бібліотеки, необхідні в кожній стандартній реалізації. Оскільки з самої своєї появи мова Сі та відповідні системи програмування були пов'язані з ОС UNIX, — склад стандартних бібліотек значною мірою відповідає стандартному середовищу ОС UNIX.

Існує інший різновид стандартів де-факто, які розповсюджуються на деякий клас апаратних архітектур. Прикладом такого стандарту може бути документ, прийнятий міжнародною організацією SPARC International документ SPARC Complience Definition, який містить машинно-залежні уточнення до машинно-незалежних специфікацій інтерфейсів. Аналогічний документ розроблявся організацією 88/Open, яка пов'язана з RISC-процесорами фірми Motorola.

Серед інших індустріальних де-факто стандартів для сучасних варіантів ОС UNIX найважливіші фактичний стандарт віконної системи, який підтримує X Consortium, у складі якого знаходиться лабораторія Массачусетського технологічного інституту (MIT), який є розробником системи X, а також специфікації інтерфейсів інструментального засобу розробки графічних інтерфейсів OSF/Motif, які були розроблені в Open Software Foundation (OSF).

Крім того, слід зазначити, що в OSF було розроблено документ OSF Application Environment Specification (AES), у якому містяться специфікації інтерфейсів ОС OSF/1, що є власною реалізацією OSF ОС UNIX на базі нової мікроядерної технології. AES є розширенням SVID, POSIX 1003.1 та XPG.