USS Triton (SSRN-586)

Випробовувальне плавання (27 вересня 1959)

«Тритон» належав до атомних підводних човнів першого покоління. [1]. Поряд із звичайною службою у ВМС США ці човни виконували так само роль експериментальних кораблів [2]

Підводні човни радіолокаційного дозору (SSR по класифікації кораблів ВМС США) розроблялися в післявоєнний період для розвідки, електронного спостереження та управління винищувачами перехоплювачами для передових сил флоту. На відміну від есмінців, що використовувалися для радіолокаційного дозору в роки Другої світової війни, підводні човни володіли більшою скритністю і могли зануритися в разі виявлення противником. Завдяки двом ядерними реакторів проєктна швидкість «Тритона» становила 28 вузлів як на поверхні, так і під водою.

27 вересня 1959 під час ходових випробувань «Тритон» перевищив рубіж 30 вузлів [3][4]. «Тритон» став єдиним атомним підводним човном, за винятком радянських, побудованої за двореакторною схемою.

Повна проєктна потужність двох реакторів складала 34 000 к.с., однак на ходових випробуваннях «Тритон» розвинув потужність 45000 к.с. і, як стверджував його перший командир капітана 1 рангу Е. Біч, міг у разі потреби досягти 60 000 к.с. &

Табло статусу та консолі радарів в інформаційно-командному центрі «Тритона»

Реактор № 1, розташований спереду, забезпечував паром носове машинне відділення і гвинт правого борта. Реактор № 2 розташовувався ззаду, забезпечуючи паром кормове машинне відділення і лівий гвинт. Кожен реактор міг забезпечувати енергією обидві турбіни, в разі необхідності можливе було також перехресне включення реакторів[5] Це забезпечувало високу надійність рухової установки, завдяки чому «Тритон» був обраний для здійснення першого в світі підводного навколосвітнього плавання[6].

Двореакторна енергетична установка «Тритона» переслідувала декілька військових та інженерних цілей, в першу чергу забезпечення високої швидкості, необхідної для виконання функцій радіолокаційного дозору. Конструкція енергетичної установки «Тритона» досі залишається предметом суперечок і припущень. На початку 1950-х років розробники підрозділу морських реакторів Комісії США з атомної енергетики (US Atomic Energy Commission) були стурбовані потенційною ненадійністю однореакторної установки для спеціальних операцій , в першу чергу для плавання під арктичними льодами [7]. Реактори SAR були першими серійними реакторами General Electric для ВМС США, і досвід їх розробки використовувався компанією в подальшій роботі над реактором HPR (High Power Reactor), яка призвела до створення реакторів D1G і D2G , встановлених на надводних кораблях типу «Бейнбрідж», «Тракстан», «Каліфорнія» і «Вірджинія»[8]

Крім того, в ВМС США обговорювалися шляхи поліпшення ефективності субмарин, в першу чергу підвищенням підводної швидкості. «Тритон» досяг високої швидкості швидше за рахунок потужного двигуна, ніж за рахунок ефективної гідродинамічної форми по типу «Альбакора». В подальшому застосування оптимальної краплеподібної форми корпусу на АПЧ «Скіипджек» дозволило досягти тієї ж швидкості з менш потужним двигуном.

Для забезпечення функції радіолокаційного дозору «Тритон» спочатку був оснащений першим в ВМС США трикоординатним пошуковим радаром з електронним скануванням AN / SPS-26, тестування котрого почалося в 1953 році. Перший екземпляр був встановлений на борту флагмана «Норфолк», а в 1959 році таким же радаром був оснащений «Тритон»[9]. Завдяки електронному скануванню за кутом місця, AN / SPS-26 не мав потреби в окремому радарі для визначення висоти цілі. Версія AN / SPS-26 для підводних човнів, позначена як BPS-10, перебувала на стадії проєктування і планувалася до установки на «Тритон». Бойовий інформаційний центр «Тритона» розташовувався в окремому відсіку між реактором і оперативним відсіком [10].

Схема атомного підводного човна радіолокаційного дозору (1954)

У первинному проєкті човен мала трирівневий корпус з бойовим інформаційним центром, розташованим на середньому рівні. Спочатку на «Тритон» була встановлена здвоєна радарна установка, аналогічна неядерним човнам радіолокаційного дозору «Сейлфіш»  : оглядовий радар AN / BPS-2 і радар визначення висоти AN / BPS-3, розташовані в високою ступінчастою надбудовою. Вартість будівництва оцінювалася в $ 78 млн. Установка трикоординатного радара AN / SPS-26 дозволила відмовитися від здвоєного радара AN / BPS-2/3[11].

«Тритон» мав стати головним кораблем великої серії підводних човнів радіолокаційного дозору. В грудня 1955 року планувалося мати 5 авіаносних ударних груп, до складу кожної з яких мали входили 2 човни цього типу. Всього планувалося мати 10 таких човнів - 2 дизельних, типу «Сейлфіш», і 8 типу «Тритон». У 1957 році було вирішено сформувати лише одну атомну авіаносну групу з 4 човнами типу «Тритон», і ще 4 неатомних авіаносних групи з двома дизель-електричними човнами радіолокаційного дозору в кожній[12].

«Тритон» (1959)

На момент побудови «Тритон» був найбільшим з підводних човнів. Його загострений ніс забезпечував хороший хід в надводному положенні. Запас плавучості був у 30%, що забезпечили 22 баластні цистерни; це була рекордна кількість для американських човнах. Він був останнім американським човном, котрий мав бойову рубку, два гвинти і кормові торпедні апарати.

Ходові випробування «Тритона» почалися 27 вересня 1959 року. Протягом 5 днів обладнання човна було повністю протестовано. Реактори «Тритона» розвинули потужність 45000 к.с., підводна швидкість досягла проєктної відмітки 27 вузлів, а надводна перевищила 30 вузлів[13] «Тритон» провів 4-годинне підводне плавання при повній потужності реакторів і маневрування з аварійним реверсом. Аварійний реверс - зворотне обертання гвинтів з метою гальмування судна. Його застосування пов'язане з непередбачуваними навантаженнями на елементи корпусу, керма і гвинти, які обмежують керованість і маневреність судна.

Єдиною проблемою, що виникла під час випробувань, був перегрів системи змащення підшипника правого гребного валу. Тому був встановлений шланг для охолодження корпусу підшипника забортної водою і призначений черговий для стеження за температурою [14]

Попередні приймально-здавальні випробування «Тритона» почалися 20 вересня 1959. Випробування проводилися під керівництвом контр-адмірала Ф. МакКоркла (Rear Admiral Francis Douglas McCorkle). За три дні випробувань «Тритон» був визнаний готовим до зарахування до складу ВМС США[15][16].

Церемонія передачі «Тритона» флоту

«Тритон» був переданий флоту 10 листопада 1959 року і відданий під командування капітана 1 рангу Едварда Бича.

Тритон був зарахований до складу 10-ї ескадри підводних човнів під командуванням контр-адмірала Тома Генрі (Tom Henry)[17]. «Тритон» пройшов тренувальні торпедні стрільби та інші спеціальні тести на базі ВМС США в Норфолку, після чого 7 грудня 1959 повернувся на верф Electric Boat для установки спеціального комунікаційного устаткування, включаючи прототип буксированої системи зв'язку BRA-3, яка розташовувалася спеціальному обтічнику в кормовій частині головної палуби[18][19][20] 20 січня 1960 «Тритон» знову вийшов на ходові випробування. 1 лютого почалися приготування до першого випробувального плавання, яке було призначено на 16 лютого. Плавання проходило у водах Північної Європи, де «Тритон» взаємодіяв з флагманським кораблем Другого флоту USS Northampton (CLC-1)[21].

Навколосвітнє плавання

Маршрут навколосвітнього плавання «Тритона»

1 лютого Е. Біч отримав повідомлення від командувача підводними силами Атлантичного флоту контр-адмірала Лоренса Деспіта (Lawrence Daspit) про те, що він запрошений в Пентагон на секретну нараду, котра відбувся 4 лютого 1960 року. Нарада була присвячена першому навколосвітньому плаванню під водою[22].

Під час свого випробувального плавання «Тритон» вперше в світі здійснив підводну навколосвітню подорож. Плавання проходило за маршрутом першого навколосвітнього плавання Фернандо Магеллана. «Тритон» вийшов в Північну Атлантику 15 лютого 1960. 24 лютого він прибув до скель св. Петра і Павла (St. Peter and St. Paul Rocks), звідки почалося історичне плавання. Залишаючись в підводному положенні з моменту виходу з бази, «Тритон» попрямував до мису Горн, обігнув край Південної Америки і перетнув Тихий океан. Минувши Філіппіни та Індонезію, човен перетнув Індійський океан, обігнув мис Доброї Надії і 10 квітня, через 60 днів і 21 годину повернулася в початкову точку подорожі. За весь цей час човен сплив всього один раз, 6 березня, щоб передати захворілого матроса на крейсер USS Macon (CA-132) недалеко від Монтевідео (Уругвай). 10 травня «Тритон» повернувся в Гротон, (штат Коннектикут).

З політичної точки зору навколосвітнє плавання «Тритона» підвищило міжнародний престиж США. З військової точки зору воно продемонструвало величезну автономність і високу підводну швидкість атомних підводних човнів першого покоління. Під час плавання підводний човен займалася збором океанографічних даних. За це плавання човен був удостоєна подяки президента, а Едвард Біч отримав з рук Дуайта Ейзенхауера орден «Легіон Пошани»[23] У своєму щоденнику командир «Тритона» також зазначив величезні перспективи цього плавання: “За час навколосвітньої подорожі з 24 лютого по 25 квітня 1960 човен пройшов 26 723 морських миль за 60 днів і 21 годину з середньою швидкістю 18 вузлів і чотири рази перетнув екватор[24]. Повний шлях, пророблений «Тритоном» за 84 дні і 19 годин випробувального плавання склав 36 335,1 морських миль, з яких 83 дня 9:00 і 35 979,1 миль човен знаходився під водою. Газета «Нью-Йорк Таймс» описала навколосвітнє плавання «Тритона» як «тріумф людської доблесті і технічного досвіду, подвиг, який можна розцінити як ще одну яскраву перемогу США в завоюванні моря» [25].

Подальша служба

«Тритон» після модернізації. 1964

У березні 1964 року, після завершення модернізації, портом базування «Тритона» був визначений Норфолк. 13 квітня 1964 він став флагманом командувача підводними силами Атлантичного флоту (COMSUBLANT) . В січня 1965 року «Тритон» врятував пілота і пасажирів чартерного рейсу, що зазнав аварії біля берегів Сен-Круа (Віргінські острови).[32][33]. 1 червня 1967 новим флагманом став підводний човен «Рей» [, а «Тритон» 13 червня був переведений в Нью-Лондон (штат Коннектикут).

”Тритон” в сухому доці верфі П'юджет-Саунд, листопад 2007

Через скорочення військових витрат модернізація флоту в 1967 році, була скасована, і “Тритон” разом з 60-ма різними кораблями був запланований для виведенння з флоту. Нові паливні елементи, котрі були вже підготовлені, для перезавантаження реактора було вирішено скасувати. З жовтня 1968 року по травень 1969 човен пройшов процедуру консервації і 3 травня 1969 човен був виведений з флоту, чим став першим списаним атомним човном США і другим в світі після радянські човна K-27, проєкт 645 ЖМТ, списаного в 1968 році[34].

6 травня 1969 року човен на буксирі прибув в Нью-Лондон, потім в Норфолк, де увійшов у склад резервного флоту. До 1993 року знаходився в Норфолку, Портсмут (штат Вірджинія.). 30 квітня 1986 він був викреслений з Військово-морського реєстру США. У серпні 1993 року корпус човна був доставлений на буксирі в Бремертоні (штат Вашингтон). 3 вересня 1993 човен зарахували у чергу на утилізацію. Утилізацію було завершено 30 листопада 2009 року

• Теорія підводного човна
• Підводні човни атомні за типами і країнами
• Дизельні підводні човни (за типами і країнами)

• Вокруг света под водой / Э. Бич, Д. Стил и др. Сокращённый перевод с английского очерков о походах американских атомных подводных лодок. — М., Воениздат, 1965. — 516 с.
• Шаблон:DANFS

• Beach, Edward L. (1962). Around the World Submerged: The Voyage of the Triton (вид. First Edition (paperback)). New York: Holt, Rinehart and Winston. ISBN 978-1-55750-215-5. LCC 62-18406.
• —— (1999). Salt and Steel: Reflections of Submariner. Annapolis: Naval Institute Press. ISBN 978-1-55750-054-0.
• Dibner, Bern (1964). Victoria and the Triton. New York: Blaisdell Publishing. ISBN 978-0-486-21734-5.
• Edward L. Beach Papers (PDF). Abilene, Kansas: Dwight D. Eisenhower Presidential Library and Museum. 1953–1961. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 8 березня 2010.
• Finch, Edward F. (2010). Beneath the Waves: The Life and Navy of Capt. Edward L. Beach, Jr.. Аннаполіс: Naval Institute Press. ISBN 978-1591142669. Архів оригіналу за 13 липня 2010. Процитовано 23 жовтня 2014.
• Friedman, Norman (1994). U.S. Submarines since 1945: An Illustrated Design History. Annapolis: Naval Institute Press. ISBN 978-1-55750-260-5.
• Largess, Robert P.; Horwitz, Harvey S. (1993). USS Triton: The Ultimate Submersible. У Gardiner, Robert. Warship 1993. London: Conway Maritime Press. с. 167–187. ISBN 978-0-85177-624-8. OCLC 30209229.
• Polmar, Norman (1993). The Naval Institute Guide to the Ships and Aircraft of the U.S. Fleet (вид. 15th). Annapolis: Naval Institute Press. ISBN 1557506752.
• ——; Moore, J.K. (2004). Cold War Submarines: The Design and Construction of U.S. and Soviet Submarines (вид. Paperback). Washington, DC: Potomac Books. ISBN 978-1-57488-530-9.
• USS Triton SSRN-586: First Submerged Circumnavigation 1960. US Government Printing Office. 1960. O–550280.
• Unofficial USS Triton website
• Global Security: USS Triton (SSN-586)
• NavSource.org: USS Triton (SSRN/SSN-586)
• Navysite.de: USS Triton (SSRN/SSN-586)
• Triton Park – Port of Benton, Washington
• "Triton Launched: Giant Submarine First with Twin Nuclear Engines" (21 August 1958) Universal Newsreel narrated by Ed Herlihy (1:35)
• "New Magellan: Triton Circles World Submerged" (12 May 1960) Universal Newsreel narrated by Ed Herlihy (1:11)
• When Triton Circumnavigated the Globe - Defense Media Network
• U.S.S. Triton - Science and the Sea - April 25, 2010
• Fact Sheet - USS Triton Sail Park Архівовано 5 жовтня 2018 у Wayback Machine. - Port of Benton, Washington