Іван Барвінок

Іва́н Барві́нок (~ 1620, Запорозька Січ — † 1668) — отаман Війська Запорозького Низового, сподвижник Богдана Хмельницького, засновник міста Барвінкове[1]. За різними джерелами, рік смерті 1664 або 1668[2].

Іван Барвінок
Народився ~1620
Запорозька Січ
Помер 1668(1668)
·загинув у бою
Національність українець
Місце проживання Запорозька Січ, Барвінкове
Діяльність військовий, державний діяч
Учасник Московсько-польська війна 1654—1667
Титул козацький отаман
Військове звання полковник
Конфесія православний

Дослідження

В середині ХІХ століття у Барвінковому було проведено опитування старожилів, які розповіли про перекази своїх пращурів про те, що місто було засновано козаком Барвінком з подробицями з його життя[3].

Багато для дослідження як самого Івана Барвінка так і Барвінкового зробив краєзнавець та художник Плис Іван Олексійович (1906–1982), саме він у 1950-х роках відшукав в Полтаві стародавній портрет козака Івана Барвінка роботи невідомо художника XVII століття.

Життєпис Івана Барвінка досліджував історик Барвінківщини — Зелений Микола Володимирович.

Біографія

Був отаманом на Запорозькій Січі[4]. Історики піддають сумніву це твердження через відсутність альтернативних джерел які могли б підтвердити каденцію Барвінка на цій посаді. Відомо, що 1650 року було страчено отамана Гуцького, а 1652 обрано отамана Федіра Лутая. Відповідно документально невідомо хто був отаманом на січі протягом 1650—1651 років і це співпадає з біографічними відомостями Івана Барвінка. Він міг відслужити один термін (каденцію) в якості останнього отамана Микитинської січі.

1651 отримав грамоту (наказ)[джерело не вказане 1632 дні] від гетьмана Б.Хмельницького оселитися на річці Сухий Торець. Разом із 12 іншими запорозькими козаками та їх родинами заснував фортецю Барвінкова Стінка (пізніше просто Барвінкове).

За іншою легендою, козаки на чолі з Іваном Барвінком заснували поселення (майбутнє місто Барвінкове) у 1661 році.[2]

Відомо, що отаман Барвінок жив у курені разом з іншими мешканцями поселення. Підлеглі називала його «батьком», а він їх — «братчиками». Запис у синодику Святогірського монастиря змальовує І.Барвінка мудрим і дотепним, з великою душею, готовим віддати життя за своїх близьких.

Загинув у бою 1664[5] року або 1668, якщо останнє, то вірогідно, що під час Антимосковського повстання 1668 року[6].

Легенди, перекази

Згідно зі сімейною легендою роду Барвінків, батько Івана Барвінка також був запорозьким козаком і мав прізвище Барвінок-Дудка. Під час походу на південь він взяв у полон туркеню і згодом одружився з нею. Чи була ця туркеня матір'ю Івана Барвінка, невідомо.

Вшанування пам'яті
пам'ятник
напис на плиті

Перший ініціатор створення пам'ятника Івану Барвінку був Плис Іван Олексійович, який за свої кошти придбав граніт для постаменту.

Наприкінці 1960-х років активісти Українського товариства охорони пам'яток історії та культури старанно збирали щонайменші відомості про Барвінка. Вдалося розшукати навіть давні керамічні парсуни з зображенням козака. Тоді зродилась ідея встановити йому пам'ятник в центрі Барвінкового. На неї відгукнувся харківський скульптор М. Ф. Овсянкін, який, користуючись парсунами, створив скульптурний образ Барвінка, а потім спроектував кілька варіантів пам'ятника. Привезли граніт для п'єдесталу, виготовили бетонну скульптуру і почали (з дозволу районної влади) зводити пам'ятник.

Будівництво довелося припинити через «вказівку згори». Незакінчений пам'ятник зруйнували протягом однієї ночі.

У 1970-х роках до ідеї спорудження пам'ятника намагалися повернутися знов, але безуспішно.

24 серпня 1992 (у першу річницю незалежності України), за ініціативою мешканців міста за сприяння Харківської молодіжно-патріотичної організації «Сокіл» методом народного будівництва було відновлено пам'ятник Іванові Барвінку. Пам'ятник розташований у центрі міста Барвінкове[1].

Автори пам'ятника:

У вересні 2015 вийшов історично-художній роман присвячений Івану Барвінку — Думи про козака Барвінка, автор — Зелений Микола Володимирович.

Вірш, присвячений Івану Барвінку

Барвінок

У давні часи, вже далекі,
Жив мужній, і сильний козак.
Забувши біди й безпеки,
Він степом нашим поспішав.
Не був героєм він всесвітнім,
А звали Барвінком його.
Та місто в степу стало вічним
І славу йому принесло.
І стало цвісти-процвітати,
Зростало й мужніло воно
Було нам і батько, і мати,
Дзвеніло, мов те джерело.
Нехай завжди місто це квітне,
Ми вдячні Барвінку на тім.
Залишив він пам'ять нам світлу,
Про себе й своїх козаків.

Яртим Ірина[9]

Нащадки

Після знищення Запорозької Січі (1709) рід Барвінків роз'єднався. Запорозьке поселення Барвінкове було зруйноване. Представники однієї частини роду перебували в Олешківській Січі до 1734. Після повернення в Україну та повторної ліквідації Січі Барвінки потрапили до Чорноморського козацького війська й оселилися між Дністром і Південним Бугом, a з 1792 дехто з них переселились на Кубань. Від 1830 нащадок І.Барвінка, Барвінок Софрон Олексійович, служив у Азовському козацькому війську[10].

Барвінки продовжували козацькі традиції до початку 20 ст. Останній Барвінок чоловічої статі цієї лінії — Митрофан Прокопійович Барвінок, неодноразово обраний отаманом Анапської станиці.

Друга лінія нащадків отамана Івана Барвінка переселилася до с. Охрамієвичі на Чернігівщини. 1879 народився Володимир Іванович Барвінок, видатний український історик, письменник, діяч УНР та ВУАН[11].

Примітки
  1. Пам'ятник Іванові Барвінку (бронза, граніт) Архівовано 5 липня 2017 у Wayback Machine. // Харківська обласна універсальна наукова бібліотека. Нові пам'ятники історії та культури Харківської області (1990—1997 роки). Оглядова довідка [1997]. Випуск № 1. За матеріалами періодичних видань за 1990—1997 рр
  2. Пам'ятник козаку Івану Барвінку
  3. Филарет Гумилевский «Историко-статистическое описание Харьковской епархии»
  4. Зовсім не квіткова назва. Героїчна історія Барвінкового. «СЛОБІДСЬКИЙ КРАЙ» (укр.). Процитовано 9 травня 2020.
  5. Ю. І. Мітін. Історія Барвінківщини // Біля джерел (1651—1734). — Барвінківський районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді[недоступне посилання з лютого 2019] (укр.)
  6. Створення міста Барвінкового | Барвінкове | Історія, історичні події | Харківська область № 96. mistaua.com (укр.). Процитовано 6 вересня 2020.
  7. Овсянкін Михайло Федорович // Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка
  8. Овсянкин Михаил Фёдорович (1922—2009) // © Международный объединенный биографический центр
  9. Яртим, Ірина // Поетична Барвінківщина. — Барвінківський районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді[недоступне посилання з червня 2019] (укр.)
  10. Наказний отаман ген.-майор Сисой Касалап. Джерела з історії повернення Задунайського козацтва в межі Російської імперії в 1828 році. — Харківська обласна універсальна наукова бібліотека (укр.)
  11. Володимир Барвінок. Віртуальний музей НаУКМА (укр.). Процитовано 6 вересня 2020.

Література
  • Карпов М. Г. Барвінківський зошит. — Х.: Прапор, 1971. — 112 с.
  • Федоренко В. Буде пам'ятник отаману // Слобідський край. — 1991. — 13 вересня.
  • Черемський К. Увічимо пам'ять козака Барвінка // Слобідський край. — 1991. — (?) червня.
  • Ярмак В. Пам'ятному знаку козаку Барвінку — бути! // Вісті Барвінківщині. — 1991. — 6 липня.
  • Максимов Б. У Барвінковому — пам'ятник Барвінку // Слобідський край. — 1992. — 29 серпня.
  • Юрченко С. Наша незгасима пам'ять // Вісті Барвінківщини. — 1992. — 25 серпня.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.