Охрамієвичі

Село розташоване на річці Турчанці за 21 км від районного центру і залізничної станції Корюківка.[4] Висота над рівнем моря — 156 м.[5]. Селом тече річка Переділка.

За даними сайту Верховної Ради України в Охрамієвичах станом на початок 2012 року мешкає 848 жителів.[2] Варто зазначити, що на одному дворі могла мешкати велика родина, а інколи навіть декілька родин на один двір.

Засноване у першій половині XVI ст.[3]

За переказами старожилів, село було засноване у 1526 році під назвою Охрімовичі, бо першим поселенцем був Охрім. Спочатку село входило до складу Домислинської волості, Чернігівського повіту. Охрімівщина була оточена річками з кількох сторін, тут знаходились густі Хримівські ліси з бортних дерев. Століттями охраміївчани майже не займались сільським господарством, надаючи перевагу бортництву — добуванням меду бджіл. На початку 17 століття податки сплачували Василю Чудінову у вигляді зборів меду[6].

Внаслідок Польско-московської війни 1609—1618 років, Охрамієвичі були одним з 11 січ, що вцілили у Чернігівському повіті. За службу під час війни 1620 року земля Домислинської волості, де розташовувались Охрамієвичі, дісталися київському православному шляхтичу Михайлу Ясликовському. У січні 1635 року Ясликовський продав охріміївщину (тобто, територію більшу зе одне село) Миколаєві Киселю — українському шляхтичу, полковнику реєстрового козацтва.[7]

1638 року Охрамієвичі налічували 5 дворів, тобто приблизно 25 мешканців. В цей час починається активне виробництво дьогтю та деревного вугілля, зокрема чернігівським воєводою — Мартином Калиновським.

З 1648 розпочався період Гетьманщини і Охрамієвичі входять до Киселівської сотні — адміністративно-територіальної військової одиниці, центром сотні було місто Мена.

1666 року у селі існувало 4 дворів селян, все населення Охрамієвичів займалось бортництвом. Сільського господарства тут ще не існувало. Селяни платили податок у розмірі з пуд меду на рік. У переписі зазначені наступні мешканці: Івашко Василів син Калиненко, Кирило Лаврин, Ганка Андріїв, Ромаш Семенів. В Охрамієвичах було споруджено водяний млин-вешняк, який діяв лише під повені, які відбувались навесні.

18 лютого 1709 року село перейшло від гетьмана Івана Скоропадського до його брата березинського сотника Василя Скоропадського.

1726 року в Охрамієвичах налічувалось 23 двори ґрунтових селян, 32 двори городників і 11 дворів підсусідків. 1728 року згадується церква Різдва Пресвятої Богородиці, церковним священиком — Максим Герасимович, паламарем — Мартин Стефанович Барвінок-Дудка. У 1730-1750-х рр. священиками були брати Михайло Романович та Самойло Романович Курганські. Після смерті Василя Скоропадського, володіння селом переходило до синів Івана Скоропадського, бунчукового товарища (1697—1758 рр.) Михайла Скоропадського — генерального підскарбного Глухівського періоду, згодом сина Михайла — Петра Сагайдачного, ротмістра лейб-гвардії Кирасирського полку.

1730 року населення складало 57 дворів селян. 1767 — 63 дворів. 1781 — 88 дворів. В ці часи ще діяли давні вільності доби Гетьманщини, які не передбачали закріпачення селян, а податки складали 2-3 денна панщина на тиждень для господаря двору (багато селян були сусідками, тобто жили при дворі іншого мешканцями Охрамієвичів) та осенщина — частка приплоди худоби, на отримання окупаційної ланцміліції. Згідно Рум'янецвському опису 1765—1769 в Охрамієвичах діяв шинок, володів шинком — Опанас Мартинович Барвінок-Дудка. Також на селі діяв шпиталь і школа. З 1760-х років податок змінився на щорічний 1 карбованець та 2 копійки від кожної хати.

З 1781 року скасовано сотенно-полковий козацькій устрій. Охрамієвичі увійшли до складу Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва. На цей рік у селі мешкали 2 священика, 1 причетник (особа духовного стану), 88 дворів посполитів, з 109 хатами та 1-й безвідрній хаті.

Навколо села було 5 тисяч бортних дерев, відповідно головний прибуток селяни мали від продажу меду. Мед купували старовіри, що приїжджали зі Стародубщини, де вони осіли у другій половині 17 століття. Окрім меду, у селі вироблялись вози, сани, колеса, дерев'яний посуд. Ці та інші ремесельні товари селяни продавали у Сосниці, Коропі, Понорниці, а на зароблені гроші купляли харчове-продовольство. Сільським господарством охморіївчани майже не займались. Продовжував працювати млин на річці Переділці.

Наприкінці XVIII століття 1783 року школу закрито і населення закріпачено рішенням російської імператриці Катерини. 1793 року село увійшло до Малоросійської губернії, Новгород-Сіверського повіту. Настали важкі часи.

1810 року в Охрамієвичах проживало 687 селян-кріпаків, 9 осіб духовенства, загалом — 696 осіб населення. Повинності селян складали 4-денну панщину, грошову і натуральну ренту.

Село розрослося зі сходу на захід на відстань до 3 км, а сім поперечних вулиць довжиною 1,5 км ідуть в напрямку з півночі на південь.

1826 року село охопили заворушення — 400 селян відмовились працювати на поміщиків. Це було першою революційною подією в історії Охрамієвичів і демонструвало наскільки важкими були умови виживання за нових російських порядків. Подібні заворушення несли загальнонаціональний характер в розрізі широкого антикріпосницького руху в Україні.

1839—1840 рр. в Охрамієвичах стояв голод внаслідок неврожаю, відповідно на відміну від минулих часів, охрамієвчани стали частково залежними від власного сільського господарства.

1846 року Охрамієвичі отримали статус містечка. Відомо, що щороку відбувалося 2 ярмарки на рік, діяв щотижневий ринок. У містечку працювали кілька торгових крамничок. Охраємівичі стояли на транспортному шляху на північ. Того ж року відбулось велике переселення населення на лівий беріг річки Переділки, там було сплановано чотири великі прямі вулиці та збудовано двоповерховий панський палац.

З 1854 і під середину 1860-х рр. працював цукровий завод який, врешті решт, заборгував державі 42 тисячі карбованців та припинив працювати.

1859 року в Охрамієвичах мешкало 1422 особи у 170 дворах.

1861 року селяни стали вільними, але землю були вимушені викуповувати. Селяни без достатніх статків брали державний кредит і виплачували його до 1906 року.

1872 року в Охрамієвичах налічувалось 265 селянських дворів, 2 міщанських дворів, 14 дворів інших станів, зокрема відставник солдат. Загальне населення складало 1757 мешканців. Діяв винокурний завод. На цей час населення вже здебільшого займалось сільським господарством і ще частково бондарством. Зокрема, селяни працювати на лісозаготівлях та у панських економіях. В Охармієвичах було 368 коней, 846 голів великої рогатої худоби, 592 вівці та 391 свиня.

1884 року відкрито земську початкову школу, на землі придбаною місцевою громадою. Перший учитель нової школи — Микола Дмитрович Левицький, закон божий викладав священик Семен Іванович Серединський. 1886 року споруджено нову церкву. 1901 року у школі навчалось 138 учнів, з них 20 дівчат. В школі вчителювали Ольга Олександрівна Бурачок — випускниця Київської гімназії, та Анастасія Федорівна Кисіль-Загорянська — випускниця Сосницької прогімназії. Священиком в цей час був Микола Крещеновський.

Згідно з Всеросійським перепсом 1897 року, у містечку Охрамієвичі налічувалось 478 дворів, у них проживало 3045 осіб. Продовжували відбувались 2 щорічні ярмарки, щодення торгівля у кількох крамничах. Працювали 2 млини. У центрі містечка було встановлено пам'ятник імператору Олександру ІІ.

На початку ХХ століття, було відкрито учбову ремісничу майстерню.

У 1905 році, після робочої зміни на корюківській цукроварні, декілька парубків розібрали огорожу базарної площі, яку пан Петрик обніс частоколом, щоб мати змогу збирати податки з людей, які приходили ярмаркувати. 16 травня 1905 року за скаргою Петрика волосному начальству усіх парубків, що брали участь в розборі огорожі, було заарештовано, після чого стався стихійний виступ селян, внаслідок чого арештовані були звільнені.

Під час періоду Визвольних змагань у селі кілька разів змінювалась влада. Остаточно радянський режим ствердився на початку 1920-х років.

1927 року у селі було відкрито професійну технічну школу, на базі якої був заснований індустріальний технікум, який у 1931 році був переведений до Чернігова.

У перші місяці Голодомору голова сільради Литвин замість того, аби вимагати виконувати плани хлібозаготівель, говорив селянам, аби ті виконували хлібозаготівлю у міру можливості. У Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні перелічено 10 жителів села, що загинули від голоду. 9 травня 1933  року село було занесене до «чорної дошки».[8]

Бадуненко Сергій Іванович — уродженець Охрамієвичів, загинув захищаючи батьківщину під час російсько-української війни 30 квітня, 2015 року.

Під час Другої світової війни німці спалили в селі 60 хат і розстріляли 16 жителів,[3] на фронті та у партизанському русі брали участь 370 мешканців села, 184 з яких загинули.[9]

23 лютого 1987 було об'єднанано Охраміевицьку і Лупасівську сільради в одну Охрамієвицьку сільраду з центром в Охрамієвичах.

20 листопада 2008 року в селі відбулося відкриття встановленого пам'ятного знака (хреста) жертвам Голодомору. Хрест було встановлено на місцевому кладовищі.

З початку російсько-української війни у 2014 році, мешканці Охрамієвичів брали участь в обороні України на сході країни, зокрема у добровольчому 41-му батальйоні територіальної оборони «Чернігів-2», згодом — 41-й окремий мотопіхотний батальйон.

• Барвінок Володимир Іванович (1879—1943) — український історик, магістр богослов'я, історик християнської церкви, бібліограф, письменник, діяч УНР, візантолог, викладач українознавства і історії, почесний громадянин Чернігівщини, співробітник ВУАН, працівник УНІК, видатний архівіст. Нащадок місцевого шинкаря часів Гетьманщини — Опанаса Барвінка-Дудки і отамана Івана Барвінка.
• Яковець Василь Павлович, 1953 року народження — доктор фізико-математичних наук, ректор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя
• Бадуненко Сергій Іванович (1988—2015) — боєць 41-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади, учасник російсько-української війни. Нагороджени Орденом «За мужність» — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі (20.07.2016, посмертно).
• Летута Панас Захарович (1887 — ?) — український громадський діяч у Маньчжурії, народився на хуторі неподалік с. Охромієвичі

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

• Історія  села  Охрамієвичі

• Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
• Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. За редакцією А. В. Кудрицького. — Київ: «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — 1005 с. ISBN 5-88500-011-5
• Історична довідка про населений пункт Охрамієвичі Корюківського району Чернігівської області.

• Історична довідка Охрамієвицької сільської ради.
• Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. — К., 1998. — 244 с.
• Романовський В. О. Переписні книги 1666 року. — К., 1933. — 423 с.
• Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618—1648 роки. — К., 2006. — 495 с.
• Кривошея В. Українське козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. — т. 2. — К., 2012. — 508 с.
• Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка. — Чернігів, 1908. — 196 с.
• Лазаревський А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. — Чернигов, 1866. — 138 с.
• Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779—1781) // за ред. П. Федоренка. — К., 1931. — 592 с.
• Списки населенных мест Российской империи. — кн. 48. Черниговская губерния. 1859 г. — СПб., 1866. — 230 с.
• Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку ХІХ ст. // за ред. Т. Ананьєвої. — К., 1997. — 325 с.
• Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область. // за ред. П. Тронька. — К., 1972. — 778 с.
• Памятная книжка Киевского учебного округа. Часть 4. Черниговская губерния. — К., 1894. — 126 с.
• Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. // за ред. А. Кудрицького. — К.,1990. — 1008 с

• Погода в селі Охрамієвичі