Імператор Стародавнього Риму
Ри́мський імпера́тор — правитель Римської держави впродовж імперського періоду (починаючи з 27 до н. е.). Римляни не вживали єдиного терміну для найменування цієї найвищої посадової особи держави. У різні часи вживались такі латинські титули: imperator, augustus, caesar і princeps.
Стародавній Рим |
|---|
|
|
Поняття
|
|
Медицина |
|
Культура
|
|
Політика та право |
Західна Європа
Після падіння Римської імперії титул Римський імператор перейшов до правителів Східної Римської імперії (т.з. Візантії).
У Західній Європі титул римських імператорів носили германські монархи, правителі Священної Римської імперії. Вперше цей титул прийняв Карл I Великий у 800 році. Його нащадки використовували цю титулатуру до 1806 року.
Османська імперія
Після завоювання турками Константинополя, столиці Візантійської (Римської) імперії в 1453 році, султани Османської імперії стали носити титул «імператорів Риму» (тур. Kayser-i Rum)[1]. Він використовувався у титулатурі правителів цієї держави до 1922 року.
До 1461 року, до падіння Трапезундської імперії під ударами Османів, титул римських імператорів носили її правителі.
Примітки
- İlber Ortaylı, «Büyük Constantin ve İstanbul», Milliyet, 28 May 2011.
Література
- Діон Кассій Коккейян. Історія кесарів. Книги LVII-LXIII «Історії римлян» / Предмова, переклад з англійської, коментарі В. М. Талаха; під ред. В. М. Талаха і С. А. Купрієнко. — Київ, 2013. — 239 с. — ISBN 978-617-7085-02-6.