Римське царство

Першим римським істориком вважається Фабій Піктор (200 до н. е.), на основі робіт якого базуються твори подальших грецьких та римських істориків. Окрім нього пізніші історики використовували у своїй роботі твори Валерія Анціата і Ліцинія Марка. Велике значення для вивчення цього періоду мають також твори Тита Лівія, Діонісія Галікарнаського, Полібія, Плутарха та інших[1].

Згідно з відомостями, переданим античними авторами, місце, де виник Рим, було здавна заселено і приваблювало іноземців. Першими колоністами Італії стали стародавні греки, в їхньому числі знамениті герої Геракл та Евандр. Потім, після падіння Трої до узбережжя Лація пристали кораблі троянських утікачів на чолі з героєм Енеєм (див. «Енеїда» Вергілія). Троянці були пригноблені поневіряннями, і одна з троянських жінок запропонувала припинити плавання і спалити кораблі. Звали її Ромою. Існують версії, за якою на її честь і було назване місто Рим. Один з місцевих царів, Латин, привітно зустрів троянців і навіть видав за Енея свою доньку — Лавінію. На її честь Еней заснував місто Лавініум. Після смерті Латина Еней став царювати і над переселенцями, і над корінними мешканцями. Син Енея Асканій-Юл вперше був змушений стримувати агресію етрусків і переніс столицю держави в нове місто — Альба-Лонгу, яке незабаром стало панувати над усіма містами Лація і згуртував їх у Латинський союз. Правляча династія нащадків Асканія-Юла отримала назву Сільвіо. Чотирнадцятий за рахунком цар Альба-Лонги Нумітор був повалений своїм братом Амулієм, який, бажаючи убезпечити себе, вбив сина Нумітора і під виглядом почесті віддав його доньку Рею Сільвію в жриці богині Вести, тому що вони повинні були 30 років зберігати обітницю безшлюбності. Але юну весталку відвідав бог Марс, після чого у неї народилися близнюки — Ромул і Рем, яких Амулій наказав скинути в річку Тибр. Близнюки не потонули, а були за легендою, вигодувані вовчицею і виховані пастухом Фастулом. Коли ж брати виросли, вони, убивши Амулія, повернули трон Альба-Лонги своєму дідові Нумітору. Він же послав їх заснувати нову колонію Альба-Лонги. Між братами вийшла суперечка про те, де саме слід побудувати місто, Ромул убив Рема і став таким чином першим царем Риму.

Первісне населення міста становили злочинці і вигнанці з інших міст. Вони часто робили набіги на сусідні народи. Завдяки хитрості, вони зуміли організувати викрадення сабінянок, тим самим, після закінчення короткочасної ворожнечі, забезпечивши союз з сабінянами та їхнім царем Титом Татіем. У місті почали розвиватися ремесла і торгівля. Були утворені державні структури, такі як сенат і інститут лікторів. Вплив Риму настільки зріс, що колишня колонія зуміла захопити і зруйнувати свою метрополію — Альба-Лонгу (за Тулла Гостілія); проте всі наступні роки Рим був змушений вести тривалі війни з сусідами: сабінянами, латинами і етрусками. Всі царі після Ромула мали етруські імена, що побічно свідчить про те, що Рим потрапив під сильний етруський вплив. Сама влада царів була обмежена. Посада царя спочатку не передавалася у спадщину. На той час, поки пустувало курульне крісло, сенатом призначався тимчасовий цар (інтеррекс), який правив не більше одного року і за цей час повинен був знайти кандидатуру на посаду царя і виставити її на голосування в куріатні коміції. Згодом влада передавалася або по сестринській лінії, або прийомним дітям, що також є етруською звичаєм. Останні царі приходили до влади в результаті змов і вбивства своїх попередників. Останнім царем Риму був Луцій Тарквіній Гордий, який прославився своїм тиранічним правлінням і був вигнаний римлянами. Після повалення Тарквінія Гордого в Римі була проголошена республіка.

Правління останнього царя закінчилося в 510 році до н. е.

Розкопки здійснені на Палатині, Квіриналі, Есквіліні виявили сліди культури ІХ — VІІІ ст. до н. е. На території Риму не було виявлено пам'яток палеоліту чи неоліту, всі знахідки відносяться до залізної доби[1].

Сьомим і останнім царем Риму став Луцій Тарквіній Гордий. Він був сином Пріска і зятем Сервія, якого вони разом із дружиною вбили.[2]

Правління Тарквінія запам'яталося використанням насильства та залякування, щоб контролювати Рим, а також неповагою до римських звичаїв і римського сенату.[3]