Гней Помпей

Гней Помпей Великий (лат. Gnaeus Pompeius Magnus; 29 вересня 106 до н. е. 28 вересня 48 до н. е.) — видатний давньоримський державний діяч і полководець, консул Римської республіки 70, 55 і 52-го років до н. е., командувач лояльними сенату військами в громадянській війні 49-45 років до н. е.

Гней Помпей
лат. Cn. Pompeius Cn.f.Sex.n. Clu. Magnus
Народився не раніше 29 вересня 106 до н. е. і не пізніше 30 вересня 106 до н. е.
Піцен, Італія, Римська республіка[1][2][3]
Помер 28 вересня 48 до н. е.[4] (57 років)
Пелусій, Елліністичний Єгипет
·Різана рана
Країна Стародавній Рим[5][6][7]
Діяльність Ancient Roman politician, Ancient Roman military personnel, політик
Знання мов латина
Членство Перший тріумвірат
Суспільний стан шляхтич[8] і вершники Стародавнього Риму[8]
Посада претор, квестор, давньоримський сенатор[9] і консул[9]
Військове звання легат
Партія оптимати
Конфесія давньоримська релігія
Батько Гней Помпей Страбон
Мати невідомо
Брати, сестри Помпея Страбона
У шлюбі з Муція Терція[8][8], Юлія Цезаріс[10][8][8], Корнелія Метелла[8][8], Емілія Скавра[8][8] і Антістія[8][8]
Діти Гней Помпей Магн Молодший[11][12][13], Секст Помпей[11][14], Помпея Магна і Pompeius/Pompeiad

Почав кар'єру, змагаючись на боці Луція Корнелія Сулли в громадянській війні 83-82 років до н. е., успішно командував військами в Італії, Сицилії, Африці та Іспанії. У 70 році до н. е. виступив одним з ініціаторів скасування законів Сулли. У 60-ті роки до н. е. Помпей став одним з найвпливовіших людей в Римі, звільнивши Середземне море від піратів і розширивши римський вплив на сході під час 3-ї Мітрідатової війни.

У 60 році до н. е. Помпей разом з Марком Ліциніем Крассом і Гаєм Юлієм Цезарем організував перший тріумвірат — неформальне об'єднання трьох провідних політиків, робить вирішальний вплив на римську політику протягом декількох років. Розпад тріумвірату і зближення Помпея з сенаторами, налаштованими проти Цезаря, призвели до початку нової громадянської війни. Після поразки у битві при Фарсалі Гней утік до Єгипту, де був вбитий.

Походження

Помпеї походять з плебейського роду з Піцену, розташованого на північний схід від Риму. Перший відомий представник роду Квінт Помпей був у 141 році консулом. Дід Гнея — Секст Помпей керував у 118 р. до н. е. Македонією, де і помер. Гней Помпей народився у 106 до н. е. Його батько , Гней Помпей Страбон, був відомим полководцем, але політична кар'єра його була дуже невдала. Перебуваючи на службі у Луція Корнелія Сулли, він був природним ворогом Гая Марія, Квінта Серторія, Луція Цінни та інших, але в той же час неохоче став на чолі олігархічного війська перед битвою при лат. porta Collina, так як Оптимати відмовили йому в консульстві на цей рік (87 до н. е.).

Молодий Помпей, який почав свою військову діяльність під командою батька, разом з ним не мав прихильності партій, особливо по смерті батька, коли йому довелося захищатися проти пред'явленого до батька звинувачення у розкраданні державних грошей (приховуванні здобичі, взятої при завоюванні Аскула). Проте, завдяки допомозі Марція Філіпа і Квінта Гортензія, він виграв справу перед претором Публієм Антистатієм, який незабаром став його тестем. Тоді ж Помпей вступив на службу до Цінни, але так як ненависть до його батька ще не була забута серед поборників революції, то скоро він змушений був піти у свої помістя. У 83 році, коли Сулла висадився в Італії, Помпей вирішив перейти на його бік і завербував три легіони в Піценському окрузі, де знаходилися його землі і жителі симпатизували до його родини. Розігнавши прихильників Карбона, Помпей рушив назустріч Суллі, по дорозі розбив союзну армію Карріни, Клелія і Брута і взяв багато міст.

Сходження при Суллі

Сулла з радістю прийняв Помпея і нагородив його. Гней вирушив до Метелли на північ Італії, взяв штурмом Гальську Сену, разом з Крассом проник в Умбрію і при Сполеціі розбив Карріну. Коли справа маріанців загинула і Сулла був проголошений диктатором, Помпей був обсипаний нагородами і особливо відмічений Суллою, який розвів його з Антистією і одружив із своєї племінницею, Емілією, яка була розлучена для цього з її першим чоловіком. У 82 році до н. е. Помпея Сулла відправив із сильним військом і 120 кораблями в Сицилію проти Перпенни, який залишив острів, тоді ж був схоплений і страчений Карбон. Розігнавши залишки революційного війська в Сицилії, Помпей переправився до Африки, рушив проти Доміція Агенобарба і за сорок днів упорався з ним. Сулла послав йому листа з наказом розпустити військо і чекати наступника, але солдати, які полюбили Помпея, мало не підняли бунт. Боячись роздратувати військо і його вождя, Сулла змовчав і навіть привітав Помпея почесним доповненням до прізвища (когноменом) «Великий» (лат. Magnus). У 79 році до н. е.

Помпей, перший в римській історії, отримав тріумф, не будучи сенатором. По смерті Сулли (79 рік до н. е.) Помпей не приєднався ні до оптиматів, ні до популярів: це був перший вираз його громадянської безпринципності. Природа наділила його військовими здібностями, фізичною силою, енергією, витримкою, хоробрістю, але в іншому він являв собою рядового римлянина. Він був сором'язливий, незграбний, нерішучий, малоосвічений, великий формаліст. Жорстокістю він не відрізнявся і був гарним сім'янином. Діяльність його являє ряд протиріч, і якщо він мав успіх, то лише завдяки військової славі, що зробила ім'я його дорогим для маси народу.

Війна з Серторієм та перше консульство

У 77 році до н. е. Помпей був відправлений проти Лепіда на північ Італії і осадив Мутіну. Стиснутий Катулом і Помпеєм, Лепід відплив до Сардинії, де й помер. Не розпускаючи армії, з якою воював проти Лепіда, Помпей очікував повноважень для відправлення до Іспанії, на війну проти Серторія; але так як він ще не займав жодної магістратури, то сенат зволікав з призначенням і поступився лише вимушений необхідністю. Отримавши намісництво у східній Іспанії — в Західній Іспанії у цей час стояв з військом Метелл, — Помпей влітку 77 року до н. е. перейшов Альпи і восени вже стояв на лівому березі річки Ебро. Серторій вирішив не допускати з'єднання супротивників і не пропускати Помпея за Ебро; але Помпей прорвав позицію ворога і при Валенції розбив Геренія. У 75 році до н. е. Метелл рушив у східну Іспанію для з'єднання з Помпеєм; тим часом Серторій двічі розбив Помпея, і лише завдяки Афранію — вперше, Метеллу — вдруге, римляни не програли кампанію. У 74 і 73 роках до н. е. боротьба тривала на річці Ебро з перемінним успіхом і закінчилася в 72 році до н. е. тільки внаслідок смерті Серторія, якого вбили його ж офіцери. У 72 році до н. е. загони інсургентів були розсіяні Помпеєм, Перпенна узятий в полон, після чого більшість іспанських міст відкрили свої ворота Помпею. Іспанська війна не дала Помпею нових лаврів, він грав у ній другорядну роль і не проявив колишньої рішучості та швидкості. Причиною цього було частково недбале ставлення до нього сенату, не висилали своєчасно грошей і необхідних запасів та спорядження. Повернувшись до Італії, Помпей вирішив порвати з сенатською партією і з'єднатися з демократами, яким обіцяв, у разі досягнення консульства, провести закони в демократичному дусі, з метою повалення конституції Сулли.

Підійшовши з військом до Риму, він зажадав собі консульства на 70 рік до н. е. і тріумфу, а солдатам — ділянок; претендентом на друге місце консула виступив Красс. За деякими відомостями, Помпей раніше не обіймав ні посади претора, ні посади квестора, тобто не пройшов cursus honorum. Вибори закінчилися перемогою Помпея; народні трибуни були відновлені у своїх правах, вершники отримали однакову з сенаторами право участі в судах, цензурі повернута колишня влада. У руках Помпея було покірне військо, настрій народу був сприятливий, супротивники мовчали, та він не наважився на рішучий крок і, досягнувши найближчої мети, розпустив військо.

Війна з піратами та III Мітрідатова війна

Після завершення консульства Помпей жив приватною людиною до 67 року до н. е., коли пройшли два закони прихильника його Габінія: один — про відкликання Лукулла з Азії, де велася війна з Мітрідатом, другий — про призначення головнокомандувача для звільнення моря від піратів. Погляди всіх звернулися на Помпея, для якого, власне, і був запропонований згаданий закон. Головнокомандувачу в майбутній війні давали на 3 роки владу над усім Середземним морем і береговою смугою по всій його окружності на 70 стадій в глибину, йому надавалося право запросити 15 сенаторів як преторів і 2 квесторів й робити необмежений набір війська, він міг розпоряджатися касами столичної та провінційними і отримував одноразово 144 мільйони сестерціїв. Незважаючи на сильну протидію оптиматів (Пізона, Катулл), обрання Помпея пройшло із захватом народних мас; йому було навіть дозволено збільшити озброєння і замість 15 преторів дано в розпорядження 24.

Навесні 67 року до н. е. Помпей, з військом, яке складалося з 120000 піхоти і 5000 вершників, і з 500 кораблями вийшов в море, попередньо розділивши його на 13 округів і довіривши кожен окремому легату, він вирішив насамперед очистити від піратів Сицилійські і Африканські води, що йому вдалося зробити в 40 днів. Потім з 60 найкращими кораблями він відправився до Кілікії — головного гнізда піратів, взяв Антікраг, Краг, розорив становища і замки піратів, захопив близько 400 кораблів, винищив до 10000 чоловік і швидко закінчив війну в області східного басейну. З літа 67 року до н. е. торгівля і життя знову потекли звичайним шляхом. Тим часом, внаслідок першого закону Габінія Лукулл був відкликаний з Малої Азії і на місце його відправлений Глабріон; але саме до того часу Помпей покінчив з піратами і чекав повноважень для війни з Мітрідатом. Один із його прихильників, трибун Гай Манілій, вніс до народних зборів пропозицію про призначення Помпея намісником у Віфінії та Кілікії й про покладання на нього війни проти Тиграна II і Мітрідата VI, із збереженням за ним колишніх повноважень. Новий закон був прийнятий народом з вражаючою одностайністю. Ніколи ще в Римі така величезна влада не зосереджувалася в руках однієї людини. Помпей уклав союз з парфянами, поступивши Фраату Месопотамію, і влаштував розрив Мітрідата VI з Тиграном II. Крім союзників, у Помпея було до 50000 війська. У 64 році до н. е. Помпей з'явився в Понт і став брати міста один за одним. Мітрідат VI, ухиляючись від битви, йшов все далі на схід, але римляни знайшли його при Нікополі і розбили вщент. Це була остання битва, в якій брав участь Мітрідат VI. З залишками прибічників він втік до Синора, а звідти пішов до Тиграна ІІ, але, дізнавшись, що останній призначив за його голову 100 талантів срібла, вирішив шукати допомоги у сина, на півночі Чорного моря. Тим часом Помпей зайняв Вірменію і продиктував Тигранові ІІ умови миру, за яким до римлян відійшли Фінікія, Каппадокія, Сирія, Кілікія, Софена і Кордуена. У 66 році до н. е. вся Азія на захід від Євфрату була в руках римлян. У 65 році до н. е. Помпей пройшов переможно по південному Кавказу і упокорив повсталі племена альбанцівта іберійців; потім він повернувся до Понту і оволодів іншими містами, які ще залишалися вірними Мітрідату VI. Коли, у 63 році до н. е., помер Мітрідат VI, результат війни міг вважатися забезпеченим. Помпею залишалося закріпити за собою зроблені завоювання, особливо на віддалених околицях, і організувати придбані області. Знову були відновлені провінції Віфінія і Понт, Кілікія (з Памфілії і Ісавру) і Сирія (з Фінікією і Палестиною). У 61 році до н. е. відбувся тріумфальний в'їзд Помпея до столиці, під час якого за його колісницею йшли діти парфянського, арменійского і понтійського царів. Йому були надані нечувані почесті та, між іншим, надано право носити лавровий вінок і тріумфальний одяг. Проте, і цього разу Помпей не осмілився захопити владу і розпустив легіони. З цього часу положення його в Римі стало коливатися; жодна партія не хотіла визнати його своїм. Йому відмовили в консульстві на наступний рік і не виконали обіцянки дати наділи його ветеранам.

Тріумвірат

У цей час на допомогу йому з'явився Гай Юлій Цезар, який, озброївшись проти сенатської партії, шукав підтримки Помпея, що все ще користувався впливом у народі, а також Красс, який з їхньою допомогою виставив свою кандидатуру на консульство. Тріумвірат, за рахунком перший, був створений 60 року до н. е., а 59 року до н. е. Цезар став консулом. У тому ж році були проведені закони, якими затверджувалися зроблені Помпеєм на сході розпорядження і призначалися його ветеранам земельні ділянки в Кампанії. Завдяки війську, яке було в розпорядженні тріумвіров, розташуванню народної маси та підтримки вершників, яким були полегшені їх відкупні контракти, сенатська партія зазнала поразки і влада перейшла в руки тріумвіров. Тоді ж, для скріплення союзу, Цезар віддав свою єдину дочку заміж за Помпея.

Театр Помпея (Реконструкція)

Коли Цезар відбув до Галії у 58 році до н. е., Помпей, на чолі комісії, зайнявся роздачею земель. Тим часом у Римі почалися заворушення, під керівництвом демагогів, з яких найсміливішим був прихильник Цезаря Публій Клодій. Сам Помпей невдовзі опинився в числі переслідуваних; Клодій зі своїми зграями не раз нападав на нього і тримав в облозі його будинок. Бездіяльність Помпея в Римі і подвиги Цезаря в Галлії, зробили переворот у громадській думці. Коли Помпей, бажаючи повернути собі колишню владу і силу, запропонував призначити його на 5 років проконсулом для впорядкування хлібного питання, з наданням йому війська і скарбниці. Сенат прийняв цю пропозицію зі значними урізання: Помпею не дали ні скарбниці, ні війська, ні влади. Вже з цього часу Помпей став недружелюбно ставитися до Цезаря, заздрячи його піднесенню і передбачаючи в ньому небезпечного суперника. Тим часом, побоюючись підвищення аристократичної партії, з Катоном на чолі, тріумвіри з'їхалися 56 році до н. е. у Луці. Примиривши Помпея з Клодом, Цезар, якому тепер безперечно належало перше місце в союзі трьох, запропонував такі заходи: Помпею і Крассу бути консулами у 55 році до н. е., після чого Помпей повинен на 5 років відправитися як намісник в Іспанію, а Красс — до Сирії; Цезарю бути намісником Галлії 5 років понад раніше призначеного терміну.

Помпей не вирушив до Іспанії, а залишився в Римі, під приводом турботи про столицю. У 55 році до н. е. Помпей збудував театр, який використовували для засідань сенату. Незгоди між тріумвірами і сенатом особливо загострилися у 54 році до н. е., коли, за допомогою підкупу, в консули були обрані два оптимати. Помпей виставив свою кандидатуру на диктаторську владу для придушення анархії, і, скориставшись заворушеннями, що відбулися з приводу убивства Клодія (52 рік до н. е.), був призначений консулом без товариша. Він провів закони про підкупи, про «буйства і про право намісництва в провінції» лише після закінчення 5-річного терміну з часу складання магістратури. Тим часом все більше відчувалась близькість розриву Помпея з Цезарем, особливо з тих пір, як померла дружина Помпея, Юлія (53 рік до н. е.).

Гней Помпей Великий. Бюст у Карлсберґ Ґліпотеці, Копенгаґен.

У 55 році до н. е. Красса обрали консулом удруге, разом з Помпеєм. Як провінція йому дісталася Сирія, де він передбачав почати війну з парфянами. У 54 році до н. е. Красс переправився через Євфрат і зайняв ряд міст у Месопотамії. Відновивши наступ у 53 році до н. е., Красс зазнав поразки при Каррі і загинув. Його голову і праву руку доставили у вірменське місто Арташаті. Помпей намагався зблизитися з сенатом, шукаючи в нього підтримки проти противника.

Розрив з Цезарем

Портрет Помпея на монеті

У 52 році до н. е. Помпей одружився з дочкою Квінта Цецилія Метелла Сципіона Корнелією, і допустив, щоб на 51 рік до н. е. були обрані в консули два члени сенатської партії. Коли у 50 році до н. е. Цезар зажадав собі консульства, Помпей відкрито повстав проти цієї вимоги, посилаючись на закон, який забороняв з'єднувати магістратуру з промагістратурою, і запропонував Цезарю скласти з себе управління Галлією і розпустити легіони. У відповідь Цезар підкупив Куріона, прихильника оптиматів, та через нього запропонував Помпею розпустити свої війська і відмовитися від намісництва в Іспанії. Помпей не погодився. Куріон запропонував сенату вирішити питання категорично; більшість сенату прийняло пропозицію, яка була схвалена і народом. Оптиматам і Помпею залишалося тільки оголосити війну Цезарю. Помпей одержав повноваження проводити набір до війська. Незважаючи на тактовну і обережну поведінку Цезаря, протилежна партія діяла з необдуманим запалом, ведучи справу до неминучої війни. Коли на початку 49 року до н. е. прийшов лист Цезаря, з пропозицією миру, її було різко відкинуто: Цезарю наказано було до певного терміну розпустити війська, під загрозою вчинити з ним як з ворогом батьківщини. Тоді ж Помпей був призначений головнокомандувачем усіх сухопутних та морських сил, з необмеженою військовою владою і з правом вільно розпоряджатися скарбницею.

Цезар переходить Рубікон

Цезар прийняв виклик і перейшов Рубікон. Ставши під прапор аристократичної партії, Помпей був цього разу чимось на зразок найманого полководця, а не ватажком партії, що діє на свій страх і здійснює державну ідею. Це уповільнювало його військові приготування, тим часом як Цезар поспішно йшов до Риму, з 5000 піхоти і 300 вершниками. Коли звістка про наближення Цезаря дійшла до сенату, Помпей пішов з військом в Луцерію, потім у Брундізій, звідки переправився з військами в Діррахій. Під командою його зібралося 11 легіонів, 5000 кінноти і флот з 500 кораблів. Завоювавши Іспанії, де стояли помпееві легіони, Цезар взимку 49-48 років до н. е. приступив до переправи війська до Греції. Частина війська переправилася вдало, але легат Помпея Бібул спалив кораблі, на яких повинна була переїхати інша частина; в той же час Помпей тиснув Цезаря при Діррахіі. Цезар пішов у Фессалію, куди пішов за ним і Помпей. Невідомо, чим закінчилася б кампанія, якщо б Помпей діяв за власним планом і не був обмеженим втручанням нетерплячих оптиматів, які заохочували його до рішучого кроку. За наполяганням оптиматів, Помпей, в серпні 48 року до н. е., був змушений вступити в битву з Цезарем при Фарсалі; незважаючи на значну перевагу його війська над військом Цезаря, бій було програно.22 тисячі вояків Цезаря подолали 47 тисячну армію Помпея.

Загибель у Єгипті

Помпей впав духом, покинув військо і вирушив на схід, щоб там шукати допомоги. Прибувши в Лесбос, він взяв на корабель свою дружину Корнелію та молодшого сина Секста і відплив до Кіпру, де був забезпечений грошима, а звідти пішов до Єгипту, в розрахунку на допомогу єгипетського царя, та Потін і Ахіллас, що правили Єгиптом замість малолітнього Птолемея XIIІ, убили Помпея, в надії заслужити цим подяку Цезаря. За легендою, поглянувши на центуріона, що стояв поруч з ним, Помпей сказав: «Але ж ти служив колись під моєю командою». Це були останні слова Помпея. Центуріон лише кивнув головою і встромив йому в спину меч. Прибувши через декілька днів Цезар отримав від царедворців Птолемея голову і перстень ворога. Тіло його, залишене на березі, було поховано солдатами, а голова урочисто спалена Цезарем, і попіл її з почестями поховали.

Родина

1. Дружина Антістія

2. Дружина Емілія

3. Дружина Муція Терція

Діти:

4. Юлія Цезаріс

5. Корнелія Метелла

Див. також

Примітки

  1. http://www.mlahanas.de/Greeks/Bios/Plutarch/Pompey.html
  2. http://www.historyorb.com/people/pompey-the-great
  3. http://en.wikisource.org/wiki/Lives_(Dryden_translation)/Pompey
  4. https://www.britannica.com/biography/Pompey-the-Great
  5. http://www.infoplease.com/ipa/A0932250.html
  6. http://www.theguardian.com/notesandqueries/query/0,5753,-2010,00.html
  7. http://www.telegraph.co.uk/portal/main.jhtml?xml=/portal/exclusions/quiteinteresting/nosplit/quite119.xml
  8. Digital Prosopography of the Roman Republic
  9. Thomas Robert Shannon Broughton The Magistrates of the Roman RepublicSociety for Classical Studies, 1951. — ISBN 0-89130-812-1, 0-89130-811-3
  10. Н. О. Юлия // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1904. — Т. XLI. — С. 370.
  11. Помпей // Военная энциклопедияСПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1915. — Т. 18. — С. 576.
  12. Любкер Ф. Pompeii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1079–1085.
  13. Помпей // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1898. — Т. XXIVа. — С. 511–512.
  14. Н. О. Помпей // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1898. — Т. XXIVа. — С. 512.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гней Помпей

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.