Абелівська премія

	Абелівська премія; Abel Prize
Країна	Норвегія
Тип	наукова нагородаd
Вручає:	Король Норвегії
Підстава	За досягнення в математиці
На честь:	Нільс Генрік Абель
Нагородження
Засновано:	2003
Нагороджені:
	Категорія:Лауреати Абелівської премії (19)
Черговість
Сайт	www.abelprize.no
	Абелівська премія у Вікісховищі

А́белівська пре́мія з математики, названа так на честь норвезького математика Нільса Генріка Абеля, заснована урядом Норвегії в 2002 році, і, починаючи з 2003 року, щорічно присуджується видатним математикам сучасності. Грошовий розмір премії можна порівняти з розміром Нобелівської премії і, в доларовому еквіваленті, становить трохи менше мільйона доларів США. Метою засновників цієї премії було не тільки заохочення математиків зі світовим ім'ям, але й широка реклама та популяризація сучасної математики, особливо серед молоді.

Історія

Перша пропозиція заснування премії пролунала в рамках відзначення 100-х роковин народження Абеля[1]. У 1899, незадовго до своєї смерті, Софус Лі пропонував запровадити Абелівську премію, коли дізнався про наміри Альфреда Нобеля, який засновував щорічні премії, не включати премію з математики. Король Швеції Оскар II погодився фінансувати математичну премію імені Абеля, і математики Людвіг Сілов та Карл Штермер розробили статут та правила пропонованої премії. Проте, вплив Лі згас після його смерті, а роз'єднання Шведсько-норвезької унії у 1905 поклало край першій спробі створення Абелівської премії.

У 2001, коли інтерес до премії знов зріс, була сформована робоча група для розробки пропозиції, котра і була представлена прем'єр-міністру Норвегії у травні. У серпні 2001 норвезький уряд оголосив, що премія буде присуджуватися з 2002, до 200-річного ювілею Абеля. Насправді перша премія була присуджена 2003 року.

Для відзначення лауреатів і їхніх досягнень була заснована серія книг, один том на п'ять років. Перший том[2] покриває роки 2003–2007.

Лауреати

Список лауреатів Абелівської премії за всю історію нагородження:

2003: Жан-П'єр Серр (Колеж де Франс, Париж) «за ключову роль у наданні сучасної форми багатьом галузям математики, включаючи топологію, алгебраїчну геометрію і теорію чисел».
2004: Майкл Атья (Единбурзький університет) і Ізадор М. Зінгер (Массачусетський технологічний інститут) «за відкриття і доведення теореми про індекс, що з'єднала топологію, геометрію і аналіз, та за їхню видатну роль у наведенні нових мостів між математикою та теоретичною фізикою».
2005: Пітер Д. Лакс (Нью-Йоркський університет) «За видатний внесок у теорію і застосування рівнянь в часткових похідних та обчислення їхніх розв'язків».
2006: Леннарт Карлесон (Королівський технологічний інститут, Швеція) «за глибокий і фундаментальний внесок в гармонічний аналіз і теорію гладких динамічних систем».
2007: Сатхамангалам Ранга Ієнгар Срініваса Варадхан (Інститут математичних наук ім. Куранта, Нью-Йорк, США) «за фундаментальний внесок у теорію ймовірностей, і особливо за створення єдиної теорії великих відхилень».
2008: Джон Ґріґґз Томпсон (Флоридський університет) і Жак Тітс (Колеж де Франс, Париж) «За глибокі досягнення в алгебрі, зокрема за надання сучасної форми теорії груп».
2009: Михайло Громов (Institute des Hautes Études Scientifiques) «за революційний внесок у геометрію».
2010: Джон Тейт, Техаський університет «головному архітекторові теорії чисел за видатний слід в сучасній математиці»
2011: Джон Мілнор, «за піонерські відкриття в топології, геометрії та алгебрі»[3]
2012: Ендре Семереді (Математичний інститут Альфреда Реньї Угорської академії наук), за «фундаментальний внесок у дискретну математику і теорію інформатики, а також на знак визнання його глибокого і довгострокового внеску в адитивну теорію чисел і ергодичну теорію»
2013: П'єр Рене Делінь, за революційний внесок в алгебраїчну геометрію, що трансформував теорію представлень, теорію чисел та багато суміжних областей
2014: Яків Сінай (Принстонський університет), за фундаментальний внесок у вивчення динамічних систем, ергодичну теорію і математичну фізику
2015: Джон Форбс Неш і Луїс Ніренберг, за яскравий і оригінальний внесок у теорію нелінійних диференціальних рівнянь у частинних похідних і її застосування до геометричного аналізу[4][5][6]
2016: Ендрю Вайлс за доведення Великої теореми Ферма. [7]
2017: Ів Мейєр (Вища нормальна школа Парі-Сакле) «за ключову роль у розвиту математичної теорії вейвлетів»[8].
2018: Роберт Ленглендс (Інститут перспективних досліджень) «за прогностичну програму, що пов'язала теорію уявлень з теорією чисел»»[9].
2019: Карен Уленбек (Техаський університет) «за досягнення в роботі з геометричного аналізу та калібрувальної теорії поля»[10].
2020: Хіллел Фурстенберґ і Григорій Марґуліс «за новаторське використання методів ймовірності та динаміки в теорії груп, теорії чисел та комбінаториці».[11]
2021: Ласло Ловас і Аві Вігдерсон «за фундаментальний внесок до теоретичних комп'ютерних наук і дискретної математики, та провідну роль в оформленні їх як ключових галузей сучасної математики»[12].

Виноски

History of the Abel Prize
H. Holden; R. Piene, ред. (2010). The Abel Prize 2003–2007. Heidelberg: Springer. ISBN 978-3-642-01372-0. doi:10.1007/978-3-642-01373-7.
The Abel Prize awarded to John Milnor, Stony Brook University, NY
Philip Ball. 'Beautiful mind' John Nash adds Abel Prize to his Nobel // Nature, 25/03/2015(англ.)
До Нобелівської премії - ще й Абелівська // Zbruch, 29.03.2015
Математического «Нобеля» дали герою фильма «Игры разума»(рос.)
Castelvecchi, Davide (15 березня 2016). Fermat's last theorem earns Andrew Wiles the Abel Prize. Nature. doi:10.1038/nature.2016.19552. Процитовано 16 березня 2016.
The Abel Prize Laureate 2017. The Norwegian Academy of Science and Letters. Архів оригіналу за 26 травня 2017. Процитовано 21 березня 2017.
The Abel Prize Laureate 2018. The Norwegian Academy of Science and Letters. Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 20 березня 2018.
Karen Uhlenbeck first woman to win the Abel Prize. The Norwegian Academy of Science and Letters. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 19 березня 2019.
Архівована копія. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020.
Архівована копія. Архів оригіналу за 17 березня 2021. Процитовано 18 березня 2021.

Посилання

Офіційний сайт Абелівської премії

Дивись також

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] History of the Abel Prize

[2] H. Holden; R. Piene, ред. (2010). The Abel Prize 2003–2007. Heidelberg: Springer. ISBN 978-3-642-01372-0. doi:10.1007/978-3-642-01373-7.

[3] The Abel Prize awarded to John Milnor, Stony Brook University, NY

[4] Philip Ball. 'Beautiful mind' John Nash adds Abel Prize to his Nobel // Nature, 25/03/2015(англ.)

[5] До Нобелівської премії - ще й Абелівська // Zbruch, 29.03.2015

[6] Математического «Нобеля» дали герою фильма «Игры разума»(рос.)

[7] Castelvecchi, Davide (15 березня 2016). Fermat's last theorem earns Andrew Wiles the Abel Prize. Nature. doi:10.1038/nature.2016.19552. Процитовано 16 березня 2016.

[8] The Abel Prize Laureate 2017. The Norwegian Academy of Science and Letters. Архів оригіналу за 26 травня 2017. Процитовано 21 березня 2017.

[9] The Abel Prize Laureate 2018. The Norwegian Academy of Science and Letters. Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 20 березня 2018.

[10] Karen Uhlenbeck first woman to win the Abel Prize. The Norwegian Academy of Science and Letters. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 19 березня 2019.

[11] Архівована копія. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 19 березня 2020.

[12] Архівована копія. Архів оригіналу за 17 березня 2021. Процитовано 18 березня 2021.