Азрікан Арнольд Григорович

Арнольд Григорович Азрікан (23 лютого 1906, Одеса — 19 липня 1976, Москва) — український і молдовський оперний співак (драматичний тенор), соліст оперних театрів Києва, Одеси, Харкова, викладач. Заслужений артист України (1940). Лауреат Сталінської премії (1946).

Арнольд Григорович Азрікан
Зображення
Арнольд Азрікан (1906–1976)
Основна інформація
Дата народження 10 (23) лютого 1906
Місце народження Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Дата смерті 19 липня 1976(1976-07-19) (70 років)
Місце смерті Москва, СРСР
Громадянство СРСР
Професія оперний співак
Освіта Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової
Співацький голос тенор
Жанр драматичний тенор
Колективи Національна опера України імені Тараса Шевченка, Одеський оперний театр, Харківський оперний театр
Нагороди

 Файли у Вікісховищі

Життєпис

Вокальну освіту здобув у Одеській консерваторії (1926—1929, клас Ю. Рейдер). Удосконалювався з іспанським педагогом Карло Барреро (Харків, 1931—1933). Почав співати як соліст 1928 року на сцені Одеського театру. Пізніше співав у Харківському театрі опери та балету (1930—1934). Коли 1934 року столиця України була перенесена з Харкова до Києва, Арнольда Азрікана було запрошено співати на сцені оперного театру Києва та, разом з Ю. Кипоренко-Доманським, він був провідним тенором (1934—1943).[1]

Співав вистави у театрах українською мовою. Виконував також українські народні пісні та записав на грамплатівку дві українські пісні.[2]

Виступав на сценах оперних театрів Свердловська 1943—1951, Баку (1951—1956), знову Одеси (1956—1959), Кишинева (1963—1964). У 1964—1976 — викладач Молдавської консерваторїі.

Великий успіх мав у партіях Отелло («Отелло» Верді), Германа («Пікова дама» Чайковського), Радамеса («Аїда» Верді), Каніо («Паяци» Леонкавалло), Хозе («Кармен» Бізе), Йонтека («Галька» Монюшка), Самозванця («Борис Годунов»), Каварадоссі («Тоска» Пуччіні), Де Гріє («Манон Леско» Пуччіні), Собінін («Життя за царя» Глінки).

Азрікан створив багато яскравих образів в української оперній класиці: Андрій («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Петро («Наталка Полтавка») та Андрій («Тарас Бульба») Лисенка, Годун («Розлом» Фемеліді), Хлопуша («Орлиний бунт» Пащенка).

Факт з біографії

У 1933 році, під час короткого контракту з Хабаровським музичним театром, був заарештований за статтею 58-10 Кримінального кодексу за відмову продовжувати спектакль радянського композитора М. Фемеліді «Розлом» на неопалювальній сцені театру. Після довгих допитів і обшуків справу було припинено за недоведеністю. Реабілітований 21 червня 2001.[3][4]

Цікаві факти

За свідченнями солістки Одеської опери Мелітіни Лозинської, в середині 1930-х років італійський педагог Карло Баррера консультував одеських співаків, серед яких, зокрема і Арнольда Азрікана.[5]

1939 року Азрікана було запрошено співати на одній з перших пробних передач українського телебачення.

12 лютого газета «Правда» повідомляла: «Учора ввечері після технічних випробувань відбулася передача з Київського телецентру, будівництво якого було завершено днями. У студії телебачення виступали соліст київської опери тов. Азрікан і скрипаль київського радіокомітету тов. Басов. Зображення передавалося через радіостанцію РВ-9, а звуковий супровід — через радіостанцію РВ-87. Передача тривала 15 хвилин. Апаратура працювала безвідмовно».[6]

Примітки
  1. Бєлза І. «Отелло» у державному академічному театрі опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. «Комуніст», 1941, 3 січня.
  2. «Ой, у полі нивка», «Ой, за гаєм, гаєм…», Грампласт, 5230/5232.
  3. Творчество, преломленное ГУЛАГом. Архів оригіналу за 28 грудня 2013. Процитовано 20 липня 2013.
  4. Жертвы политического террора в СССР
  5. Арнольд Азрикан и его семья. К столетию со дня рождения выдающегося певца / Валентин Максименко — С. 236
  6. Мащенко І. Г. Хроніка Українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу. Київ. Україна, 2005. С. 109.

Література
  • Абраменко А. «Отелло» на сцені Київського оперного театру // Театр. 1941. № 2. С. 6-7.
  • Митці України: енциклопедичний довіднік. Киів. «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана. 1992. С. 16.
  • Лисенко Іван. Словник співаків України. Київ. Національна академія наук України. 2001. Т.1. С. 9.
  • Енциклопедія сучасної України. Київ. Національна академія наук України. 2001. Т.1. С. 229.
  • Лисенко Іван. Українські співаки в спогадах сучасників. Київ. Рада. 2003. С. 531. ISBN 966-7087-51-4
  • Максименко В. С. Два віки одеського Міського театру. Одеса. Астропринт. 2005. С. 248. ISBN 966-318-261-X
  • Максименко В. С. Міський театр Одеси: 1809—2009. Одеса. Астропринт. 2010. С. 177—179. ISBN 978-966-190-260-1
  • Азрикан Дина и Дмитрий. Арнольд Азрикан: романс для драматического тенора. — Хайленд Парк. 2006. 254 с. ISBN 978-0-615-13263-1
  • Азрикан Дина. Арнольд Азрикан, часть II: возвращение на авансцену. — Хайленд Парк. 2012. 110 с. ISBN 978-0-615-50775-0
  • Азрікан Арнольд Григорович // Українська музична енциклопедія / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006. — Т. 1. — C. 34
  • Енциклопедія.сучасної України (ЕСУ) Київ. 2011. Т.1. С. 229.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.