Айва

Слово «айва» походить від праіндоєвропейського «абл», тобто «плід». У перській ця назва вимовлялася як «абйя», а в турецькій перетворилася спочатку на «авйя», а з XIII сторіччя — на «айва»[2]. До української слово потрапило або безпосередньо з турецької, або через посередництво кримсько-татарської мови [ЕСУМ І, 53]. Народні назви: айва́, пигва́, пи́ґва, піґва, а́лева, альва́, бедрянка цареградська[3], бодряна, гду́ля, гуни, гуні(я), гунна, гуня, гунь, ґду́ля, ґу́та, ґуте́й(я)[4], ґуту́ля, дуня, журави́нник, ї́ва, квіт, квітове́ де́рево, кормо́ша, косма́чка, куделя, ліма́й, квітове дерево[5].

Квітка, плід, зерня айви. Ілюстрація з книги Доктора Отто Вільгельма Томе, Флора Німеччини, Австрії та Швейцарії, 1885 року.

Айва росте як багатостовбурний чагарник або невелике дерево до 7 м у висоту, із запушеними бруньками, черешками листя, листям і плодами. Кора молодих гілок фіалкова й волохата — пізніше коричнево-фіалкова і гладка. Листя від яйцюватих до довгастих, бл. 5 см упоперек і 10 см у довжину. І квіткове, і плодове стебла волохаті й завдовжки близько 5 мм. Поодинокі рожеві й білі квіти ростуть на кінцях коротких молодих пагонів навесні; вони від 4 до 5 сантиметрів діаметром і мають 5 пелюсток, 20 і більше тичинок. Плоди ароматні, багатосім'яні зерняткові близько 8 сантиметрів у діаметрі. Форма коливається від округлої до грушоподібної, м'якуш жовтий, розмір фруктів і розмір листя культивованих сортів може бути в багато разів більшим, ніж у диких рослин, описаного вище. Плоди зріють у кінці осені. Усі сорти самозапильні. 2n = 34. Насіння червоно-коричневе, обернено-яйцеподібне, 1000 насінин мають вагу 24–45 гр. Насіння містить слиз, токсичні ціаногенні глікозиди й олію. Фрукт містить багато вітаміну С, калію, натрію, цинку, заліза, міді, марганцю і фтору, дубильні речовини, танін, органічні кислоти, пектин і багато слизу.

Батьківщиною вважаються Кавказ і Центральна Азія. У стародавні часи, айва поширилася від свого центру походження до країн, що межують із Гімалаями на сході й по всій Європі на захід. Була відома мешканцям Вавилона та стародавнім євреям — і сьогодні використовується юдеями при виготовленні святкових новорічних страв. Греки спочатку йменували айву «золотими», а потім «кидонськими яблуками». Як їжу і як ліки її вживали римляни, араби та мешканці середньовічної Європи[2]. Айва має безліч застосувань і традицій, пов'язаних із нею в усьому цьому широкому діапазоні поширення.

Нині культивується в Північній та Південній Америці, Іспанії, на Балканах, Кавказі, у Нижньому Поволжі, Середній Азії, Молдові. В Україні — головним чином на півдні, а також у Закарпатті. Поширені сорти: Анжерська, Бередького, Міча врожайна, Португальська, Берегівська, Алуштинська, Бахчисарайська та інші. Квітуча айва з родини Chaenomeles культивується через її гарні червоні квіти як декоративна рослина.

Має жовті, грушоподібні плоди, які використовуються для приготування консервів. Плодоносить на 3—4-й рік. Плоди тверді, кисло-солодкі, терпкі, ароматні, містять 5—12 % цукрів і близько 1 % кислот. Споживають плоди здебільшого переробленими (варення, желе, компоти, цукати та інше). Урожайність — до 10—14 т/га. Айву використовують як підщепу для груші.

Найбільші виробники айви, 2016
Країна	Тонни
Узбекистан	129 467
Туреччина	126 400
КНР	111 968
Іран	74 418
Марокко	32 087
Ліван	30 376
Азербайджан	28 248
Аргентина	27 228
Алжир	12 231
Сербія	10 957
Source:[6]

Культивування айви, 2012 рік

• 
  Деревце з плодами
• 
  Плід
• 
  Айвове желе
• 
  Айва, плід

1. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
2. Горин Т. И., Айва, 2 изд., М., 1961. (рос.)
3. Mansfeld's World Database of Agricultural and Horticultural Crops (англ.)

• Айва (Cydonia) // ВУЕ
• Айва довгаста // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 30. — ISBN 5-88500-055-7.
• Айва: корисні властивості та рецепти