Александер Фредро

Народився у багатій шляхетській (колись сенаторській) родині. Батько — Яцек Фредро (у 1822 року отримав спадковий австрійський графський титул), член Галицького станового сейму, віце-маршалок у 1817 році. Мати — дружина батька графиня Марія[6] Дембінська.

Освіту отримав вдома, ніколи не навчався у громадських навчальних закладах.

Після загибелі матері — Маріанни Фредро — під час пожежі у родинному маєтку в Беньковій Вишні (1806) разом з батьком, Яцеком Фредром, переїхав до Львова.

1809 — в ранзі поручника записався до 11-го уланського полку армії Герцогства Варшавського, який формувався у Львові, згодом брав участь у поході військ Наполеона на Москву. Брав участь у Бородинській битві. 1812 — отримав Золотий Хрест Virtuti Militari за участь у поході Наполеона на Москву. 1814 — був відзначений хрестом «Почесного Легіону».

Пам'ятник Александра Фредра у Вроцлаві (перенесений зі Львова)

1815 — після зречення Наполеона повернувся на Батьківщину, де зайнявся господарством у родинному маєтку Бенькова Вишня. Залишаючи Париж, написав: Wyjechaliśmy razem, z odmiennych pobudek: Napoleon na Elbę, ja zasię do Rudek («Виїхали разом, але з різних мотивів: Наполеон на Ельбу, а я собі до Рудок»). Вступив до люблінської масонської ложі.

1818 — створив свою першу помітну комедію «Пан Ґельдхаб» (на сцені з 1821 року).

1828 — одружився з графинею Зофією Скарбек (донька Юзефа, внучка Роха Міхала Яблоновського), до якої сватався 11 років. Вона перед цим була дружиною Станіслава Скарбека — фундатора будівництва теперішнього Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, з яким розлучилась після судових засідань 3 березня, 7 травня 1828 року.[7]

1828 — після смерті батька успадкував і примножив батьківський маєток. На той час був автором кільканадцяти комедій. У 1829 році вступив до Товариства друзів науки.

1839 року разом з Лєоном Людвіком Сапеґою запропонував спорудити залізницю Бохня — Львів — Бережани.[8]

1846 — після 18 років життя на селі подружжя Фредрів оселилося у Львові, на «Хорунщизні» (тепер район вул. Чайковського).

1848 — під час «Весни народів» був членом польської Центральної національної ради. Також був обраний головою окружного відділу цієї ради в Рудках.[9]

1850–1855 (з невеликими перервами) — мешкав у Франції, де після придушення угорської революції 1848—1849 переховувався його син Ян-Александер Фредро (також комедіограф, але маловідомий).

Пам'ятник Александра Фредра у Вроцлаві (перенесений зі Львова)

Після повернення сина Яна Александра осів у власному «двірку» на Хорущині у Львові.

З 1861 року був послом Галицького крайового сейму, клопотав про побудову в Галичині першої залізниці, організував Земське Кредитове Товариство та Галицьку Ощадну Касу.

Похований у родинній крипті костелу Успіння Діви Марії в Рудках (тепер Самбірський район, Львівська область). 1970 року знавець і шанувальник творчості Фредра, вроцлавський професор Богдан Закшевський, відвідавши Рудки, взяв великий палець із правої руки забальзамованого тіла драматурга. Дослідник кільканадцять років приховував цей факт. Палець наприкінці 1980-х років був замурований у стіні костелу святого Маврикія у Вроцлаві[10].

Його дочка, Софія Людвіка Цецилія Констанція (1837–1904), 1861 року вийшла заміж за графа Яна Кантія Реміґіана Шептицького. Від цього шлюбу народився Роман Шептицький, майбутній митрополит Андрей.

Особа А.Фредра була сповнена суперечностей: активний і заангажований у громадські справи, водночас шукав самотності і виявляв схильність до мізантропії. В останні роки життя серйозно хворів і провів їх здаля від світу, у вузькому родинному колі.

Пам'ятник А. Фредру перед Театром ім. Юліуша Словацького в Кракові

Бенькова Вишня

Був автором комедій звичаїв із життя шляхти, здебільшого провінційної. Писав вірші, поеми, афоризми. Належав до доби романтизму, але був далекий від цього стилю, через що його критикували Северин Гощинський і Лешек Дунін-Борковський. Ця критика примусила Фредра на 18 років відійти від літературної творчості.

Твори Фредра належать до золотого фонду польської літератури. Його байки в Польщі віддавна ввійшли до програми дитячого читання.

Вулиця у Львові польського та українського періодів, в радянський час — Гаврилюка.[11]

15 липня 2016 року, у 140-і роковини з дня смерті видатного польського комедіографа Александра Фредра, у дзвіниці костелу Успіння Діви Марії (нині — санктуарій Рудківської Матері Божої) в Рудках архієпископ Мечислав Мокшицький освятив його музей. Музей постав завдяки сприянню президента Об'єднання польських вчителів в Україні Адама Хлопка, Генерального консула РП у Львові Вєслава Мазура, Фонду роду Шептицьких та парафіян костелу. Експозиція музею складається з інформаційних таблиць, де розташовано матеріали з життя та творчості Александера Фредра, публікації різних його творів, театральні плакати з різних країн світу[12].

• Дерево росте… «догори ногами» // Високий Замок.
• Мельник І. Почесний громадянин Львова граф Александер Фредро // Zbruch.eu, 20.06.2013.
• Прохасько Ю. Галицький граф // Ї.
• У маєтку Олександра Фредро // Львівська газета. — 23 жовтня 2008.
• Шептицька С. Спогади минулих років // Ї.
• Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1902. — Cz. 1. — t. 5. — S. 321—322. (пол.)
• Garbacik J. Fredro Aleksander (1793—1876) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1948. — T. VII/2, zeszyt 32. — 194 s. — S. 105—113. (пол.)

• Вишня // Замки та храми України
• Рудки і Вишня, або Екскурсія місцями Фредро // Левеня, 2008
• Василь Худицький. «Садиба Фредрів — не театр, не музей, а місце контакту» // Дзеркало тижня, № 26 (806), 10.07.2010^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Софія з Фредрів Шептицька // Сайт УГКЦ.