Аллен Даллес

Аллен Велш Даллес (англ. Allen Welsh Dulles; нар. 7 квітня 1893, Вотертаун, Нью-Йоркпом. 29 січня 1969, Вашингтон) — керівник резидентури Управління стратегічних служб у Берні під час Другої світової війни, директор ЦРУ (1953—1961 рр.).

Аллен Даллес
Народився 7 квітня 1893(1893-04-07)[1][2][…]
Вотертаун (Нью-Йорк), штат Нью-Йорк, США
Помер 29 січня 1969(1969-01-29)[1][2][…] (75 років)
Georgetown
·пневмонія
Поховання Цвинтар «Грін-Маунт»d
Країна  США
Діяльність адвокат, дипломат, політик, розвідник
Alma mater Принстонський університет, Університет Джорджа Вашингтона і Академія Філіпса в Ексетеріd
Знання мов англійська[3]
Заклад Управління стратегічних служб[4], Центральне розвідувальне управління[4] і Юнайтед-фрут-компані
Посада директор Центральної розвідки і board of directors memberd
Партія Демократична партія США і Республіканська партія США
Конфесія католицтво
Батько Allen Macy Dullesd
Мати Edith Fosterd
Родичі Avery Dullesd
Брати, сестри Джон Фостер Даллес
У шлюбі з Clover Todd Dullesd
Діти Allen Macy Dullesd
Нагороди
IMDb ID 0241343

Біографія

Сім'я

Аллен Велш Даллес народився 7 квітня 1893 року в містечку Вотертаун, штат Нью-Йорк, у родині, багато представників якої займали важливі посади в американській дипломатичній службі. Дід по батьковій лінії був місіонером, довгий час провів в Індії. Його дід по материнській лінії, генерал Джон Вотсон Фостер — учасник громадянської війни, був Державним секретарем за президента Бенджаміна Гаррісона, пізніше був послом США в Мексиці, Росії та Іспанії. Чоловік його тітки, Роберт Лансінг, був Державним секретарем в адміністрації Вудро Вільсона. Старший брат Аллена Велша, Джон Фостер Даллес, згодом був призначений Державним секретарем за президента Дуайта Ейзенхауера. Мати виросла в Європі, батько отримав європейську освіту.

Дитинство

За спогадами Даллеса, він ріс в атмосфері сімейних сварок із приводу подій, що відбувалися у світі. 1901 року, коли Аллену було 8 років, під впливом суперечок між його дідом і татом щодо англо-бурської війни, виклав власні думки щодо цього на папері, де в рішучій формі виступив на боці «скривджених». Записки дитини були помічені дорослими і видані у вигляді брошури, яка стала «бестселером» у районі Вашингтона.

Кар'єра

1914 року закінчив Принстонський університет і вирушив у подорож. Працював шкільним учителем в Індії, потім у Китаї. Багато їздив Далеким Сходом. 1915 року повернувся в США і був прийнятий на дипломатичну службу. Обіймав різні посади в Європі — Відень (1916), Берн (1917), Берлін (1919), Константинополь (1920). За власним визнанням, робота носила більше розвідувальний характер, ніж дипломатичний. Брав участь у переговорах про закінчення Першої світової війни як член американської делегації. 1922 року став головою відділу Близького Сходу у Вашингтоні. Паралельно почав вивчати право в університеті Джорджа Вашингтона. 1926 року залишив дипломатичну службу та зайнявся адвокатською практикою, ставши співробітником адвокатської фірми «Салліван і Кромвель», в якій його старший брат займав одну з керівних посад. Його внесок полягав не стільки в його юридичних здібностях, скільки в знанні того, як працює державна машина, та вмінні пробивати інтереси своїх клієнтів. 1928 року здає іспит на адвокатську ліцензію.

Робота в законодавчій галузі приваблювала його менше, ніж дипломатія, і Даллес продовжував виконувати різні дипломатичні урядові доручення. 1927 року він провів шість місяців у Європі як юридичний радник Конференції з військово-морському озброєння в Женеві. Був американським делегатом на Конференції з продажу зброї. У 1932—1933 рр. представляв США в Лізі Націй на Конференції з роззброєння.

У 1930-ті роки в співавторстві з Хамільтон Фіш Армстронгом написав дві книги: «Чи можемо ми бути нейтральними?» (1936) і «Чи може Америка залишатися нейтральною?» (1939).

Із початком війни настає різкий поворот у кар'єрі Даллеса. Він приходить на службу до щойно створеного Управління стратегічних служб (прообраз майбутнього ЦРУ), і з кінця 1942 року по 1945 рік очолює його розвідувальний центр у Берні. Робота центру була успішною, Даллес зміг отримати ряд цінних відомостей про нацистську Німеччину, в основному через Фріца Колбе, високопоставленого німецького дипломата-антифашиста. 1945 року Даллес зіграв важливу роль у переговорах, що привели до капітуляції німецької армії в Північній Італії.

Із закінченням війни Управління стратегічних служб було розформовано, і 1947 року його творець, Вільям Донован, домагається від президента Трумена створення нового розвідувального органу, ЦРУ, що підпорядковується безпосередньо президентові і проводить як відкриту розвідувальну діяльність, так і таємні операції. 1950 року Даллес призначається заступником директора з планування, стаючи відповідальним за таємні операції ЦРУ. 1951 року він друга за значимістю людина в організації.

Наступний президент США, Дуайт Ейзенхауер, призначає Даллеса головою ЦРУ, той, у свою чергу, на посаді залишається з 1953 по 1961 роки. Саме Даллес створив цю організацію в тому вигляді, як ми її знаємо сьогодні, визначивши стиль її роботи та місце в системі розвідувальних служб США. Під час його керівництва ЦРУ займалося як збиранням та аналізом секретної інформації, так і прихованими операціями. Найвідомішими успіхами ЦРУ в галузі розвідки під керівництвом Даллеса вважається програма літаків-шпигунів U-2 і підключення до телефонної мережі Східного Берліна через тунель під Берлінським муром.

Що стосується секретних операцій, то тут у ЦРУ перемоги чергувалися з провалами. До числа успішних операцій ЦРУ варто віднести усунення від влади прем'єр-міністра Ірану Мохаммеда Мосаддика 1953 року, відсторонення президента Гватемали Хакобо Арбенса Гусмана 1954 року. Після невдалої спроби вторгнення на Кубу в 1961 році, Даллес змушений був піти у відставку з поста голови ЦРУ. Сам Даллес згодом покладав провину в провалі вторгнення на президента, стверджуючи, що Кеннеді не виділив достатньо сил на проведення операції.

1963 року Даллес востаннє повернувся до державної діяльності, ставши членом комісії, що розслідувала вбивство Кеннеді.

На пенсії Даллес написав кілька книг зі спогадами про свою дипломатичну та розвідувальну службу. Він був частим учасником телевізійних програм, присвячених питанням зовнішньої політики.

1969 року Даллес помер від запалення легенів. Похований на кладовищі Балтимора. Його дружина, уроджена Марта Кловер Тодд, з якою він одружився 1920 року, пережила його на 5 років. У пари було троє дітей.

Операція Санрайз (1945)

Аллен Даллес став широко відомий у Радянському Союзі після того, як став одним із другорядних героїв культового серіалу «Сімнадцять миттєвостей весни». За сюжетом фільму, вищі німецькі чини входять у контакт із Даллесом і ведуть з ним таємні переговори з метою укладення сепаратного миру, при цьому Даллес діє за спиною президента Рузвельта. Розвідник Штірліц розкриває змову і зриває продовження переговорів, повідомляючи про змовників німецькій владі та інформуючи Москву про подробиці переговорів. Сюжет заснований на реальних подіях: у березні-квітні 1945 року Даллес дійсно вів таємні переговори з командувачем силами СС в Італії генералом Вольфом, правда, вони велися з відома керівництва та обмежувалися питанням здачі угруповання військ у Північній Італії. Союзники коротко інформували Сталіна про переговори, радянські керівники також знали про них через своїх розвідників (серед них Кім Філбі і Рудольф Расслер). Послідував різкий обмін телеграмами між Сталіним і Рузвельтом. Сталін зажадав допустити представників СРСР на наступні зустрічі, але не зміг цього добитися. Німецькі угруповання військ в Італії капітулювали 29 квітня 1945 року.

«План Даллеса»

Починаючи з 1990-х років у радянських ЗМІ іноді згадується так званий «План Даллеса» — текст російською мовою, що викладає загальні принципи підпорядкування СРСР через ідеологічне розбещення населення, дуже відвертий за формулюваннями. За однією версією, ця доповідь було виголошена Даллесом у Конгресі США в 1945 році, за іншою — це уривок з його книги, опублікованої чи то 1945[5], то 1953[6] року. Текст «Плану» входить до уривку з роману Анатолія Іванова «Вічний поклик» у редакції 1981 року (у романі його розповідає один із негативних героїв — колишній білогвардієць на службі в нацистів). У вигляді, цитованому прихильниками його справжності, «План Даллеса» російською мовою ніде не був опублікований у документалістиці. Натомість англійський оригінал цього тексту ніколи не був представлений не тільки громадськості, але й експертам.

Іноді «Планом Даллеса» називають меморандум 20/1 СНБ США від 18 серпня 1948 року, що представляє з себе підготовлений за запитом міністра оборони Джеймса Форрестола аналітичний документ про довгострокові цілі політики США щодо СРСР[7]. Однак цей меморандум, будучи справжнім, не має відношення ні до Даллеса, ні до ЦРУ, ані до того тексту, який має в Росії назву як «план Даллеса».

Примітки

Посилання і література

  • Юлиус Мадер. Гангстеры Аллена Даллеса. М: Воениздат, 1960. Пер. с нем.(рос.)
  • Даллес, Аллен Уэлш на проєкті Хронос (рос.)
  • Herman Finer. Dulles over Suez, the Theory and Practice of his Diplomacy (Аллен Даллес щодо питання Суецького каналу: теорія і практика його дипломатії). Heinemann: Лондон, 1964; Quadrangle Books: Чикаго, 1964. (англ.)
  • Даллес Аллен Уэлш // Иванян Э. А. Энциклопедия российско-американских отношений. XVIII—XX века. — Москва: Международные отношения, 2001. — 696 с. — ISBN 5-7133-1045-0. (рос.)
  • Чернявский Г. И., Дубова Л. Л. Аллен Даллес. — М.: Молодая гвардия, 2021. — 367[1] с.: ил. — (Жизнь замечательных людей: сер. биогр.; вып. 1867). — ISBN 978-5-235-04422-7. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.