Альберт Газенбрукс

Альберт Газенбрукс (нід. Albertus Gustavus Franciscus (Albert) Hasenbroekx; псевдо: Західний; *22 січня 1915, м. Остенде, Бельгія — †7 вересня 1979, м. Брюгге, Бельгія) — бельгійський бухгалтер і крамар, відомий як радист УПА. Працював на радіостанції «Самостійна Україна» («Афродита») з 1943 по 1945 роки, передавав програми французькою та англійською мовами. У 1945 році його було спіймано НКДБ і він провів 8 років у таборах ГУЛАГ.

Час моєї праці в Радіо «Вільна Україна» — то були найкращі хвилини мого життя. Я тоді переродився і зрозумів, ЩО це означає жити і боротись за шляхетні ідеали. А воля України, визволення цього доброго народу стало для мене метою[1]
Альберт Газенбрукс
Albertus Gustavus Franciscus Hasenbroekx
Прізвисько «Західний»
Народження 22 січня 1915(1915-01-22)
м. Остенде, Бельгія
Смерть 7 вересня 1979(1979-09-07) (64 роки)
м. Брюгге, Бельгія
Країна  Бельгія
Приналежність УПА
Роки служби 1943–1945
Автограф
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Золотий Хрест 25-річчя УПА (1967)

Ранні роки
Молодий Альберт Газенбрукс перед Готелем-кафе «Белж», м. Брюгге, 1927 рік

Альберт Газенбрукс народився 22 січня 1915 року в м. Остенде та вирос в Брюгге, де його батьки були власниками готелю-кафе «Белж». Він та його молодший брат були фламандцями та відвідували франкомовну католицьку школу у м. Юї (Валлонія) після закінчення якої він записався до фр. Ecole Supérieure de Commerce d'Anvers[1] (Вищої Єзуїтської Школи Торгівлі в Антверпені) у 1934 році (котру він не закінчив). Він був покликаний до бельгійської армії у 1936 році[2]. Після одруження у 1937 році пара переїхала до столиці Брюсселю, де народилася їх донька Франсін у 1938 році. У лютому 1939 року Газенбрукс почав працювати у філії продуктового магазину Delhaize.

Війна і полон

Газенбрукс був мобілізований до бельгійської армії у 1939 році. Після німецького вторгнення в Бельгію 10 травня 1940 його полк відступив до Франції в Центральний масив, а після капітуляції Бельгії 18 червня до Бретані. Полк був узятий в полон німцями на березі річки Луара і Газенбрукс був інтернований в шталаг до Савене. Його було звільнено 22 липня, повернувшись до Бельгії, він був звільнений від військової служби[2].

Праця в Німеччині

Газенбрукс відновив свою роботу в Delhaize в Брюсселі, проте в лютому 1942 року він втратив роботу і був запрошений на роботу до Німеччини. У квітні 1942 року він почав працювати учнем слюсаря на нім. Dreilinden Maschinenbau GmbH в Кляйнмахнов недалеко від Берліна, дочірньої компанії Robert Bosch GmbH, що займались виробництвом запасних частин для літаків.

Діяльність А. Газенбрукса в УПА

Після кількох спроб втекти до Бельгії, він був поміщений у в'язницю в Німеччині, а навесні 1943 року вирушив до Рівного, столиці Райхскомісаріату України, де він працював у німецькій будівельній компанії нім. Hugo Parpart & Co[3] від Штеттін, Померанія. Під час роботи з командою близько Дубно, він був захоплений місцевою групою Української повстанської армії. Після подолання первісного скептицизму з боку УПА бійців, які думали, що він німець, Газенбруксу вдалося їх переконати, що він був бельгійцем, після чого командир «Еней» (Петро Олійник) прийняв його в число своїх під псевдонімом «Західний»[4].

Роман Шухевич у Будераж перед відправленням до Галичини, 1943 рік

Газенбрукс приєднався до азербайджанського куреня, з якими він пройшов до Здолбунівщини. Курінь був частиною УПА-Північ. Газенбрукс, який вмів говорити кількома європейськими мовами, вважався кориснішим для роботи відділу пропаганди, ніж в бойових частинах[5]. У І-й Конференції поневолення Народів Східної Європи та Азії, організованої Організацією українських націоналістів (ОУН) в селі Будераж 21 і 22 листопада 1943 року він був переведений до радіостанції «Самостійна Україна», криптонім «Афродита», котра діяла на Сколівщіні, на окупованих територіях Галичини у Генеральній губернії. Він приїхав з Волині до Галичини з Романом Шухевичем, майбутнім головнокомандувачем УПА, і кореспондентом Петром Дужим[4]. Дужий пише:

Газенбрукс не знав і не міг знати, що їде разом із Романом Шухевичем, але зміст розмови і прекрасне знання німецької мови спонукали його до думки, що це не звичайний старшина УПА, а офіцер її вищого військового ешельону. Хоч Газенбрукс не знав, з ким розмовляє, та вже засвоївши конспіративні правила УПА на Волині, розумів, що зайвого тут питати не треба[6].

Арешт і допити спецслужбами НКДБ, відправлення в табори

УПА і радіостанція «Афродита» продовжували працювати з Ямельниці після того, як Червона армія вигнала фашистів на захід у серпні 1944 року[7]. У квітні 1945 року ББ — відділ НКДБ боротьби з бандитизмом наближаються та нападають зненацька на повстанців, що обслуговують станцію. Троє загинуло, а Газенбрукса було захоплено в полон[7]. Йому спробували інкримінувати ст. 54-2 — збройне повстання і ст. 54-11 — участь у контрреволюційній організації, Кримінального кодексу УРСР[3], але доказів не було, а Газенбрукс стверджував, що перебував в УПА в полоні.

Влітку 1945 року після декількох місяців допитів у Дрогобичі та без суду, Газенбкукс був депортований до виправно-трудового табору у Воркуті[8] на Крайній Півночі. Він був притягнутий до відповідальності в 1947 році у Дрогобичі та засуджений до 10 років каторжних робіт[3]. Газенбрукса було відправлено до виправно-трудових таборів на лівому березі річки Том біля Сталінська (нині Новокузнецьк) в Сибіру.

Звільнення та повернення до Бельгії

Газенбрукса було звільнено 3 червня 1953 року після смерті Сталіна. Після свого перебування у Щербакові (тепер Рибінськ) у центральній Росії для відновлення сил, його перевели до Москви в кінці жовтня 1953 року, де він зустрівся із 11 співвітчизниками, котрих мали звільнити разом з ним. Всі 12 були відвезені до Східного Берліна, звідки вони були передані бельгійській місії в Західному Берліні[9]. Вранці 31 жовтня 1953 року група досягла Бельгії, де він був узятий під спостереження бельгійської служби безпеки на кордоні міста Більдхен (котре було бельгійським в той час, але з 1958 року входить в Аахен). Звідти вони були доставлені в Брюссель, де він був звільнений.

Пізніші роки життя та реабілітація
Золотий Хрест 25-річчя УПА Альберта Газенбрукса (1968)

Після свого повернення до Бельгії, він працював бухгалтером транспортно-експедиційної компанії в Брюгге. Газенбрукс був час від часу в контакті з українською діаспорою. Для прикладу, він прийняв запрошення виступити у м. Льєж 29 жовтня 1967 року з нагоди 25 річниці уродин УПА. Частини його промови, що була проголошена французькою та українською, були опубліковані його бойовим другом Володимиром Макаром (псевдонім «Вадим») у 1968 році в Канаді. У лютому 1968 року Газенбкукс отримав Золотий Хрест УПА, нагороджений Капітулю Золотого Хреста за Заслуги УПА в Нью-Йорку[10][11].

Альберт Газенбрукс помер 7 вересня 1979 року у м. Брюгге.

29 травня 1995 року Газенбрукса було реабілітовано посмертно, у офіційних даних у справах львівської прокуратури сказано:

Данные о репрессированном и его родственниках: Газенбрукс не установден.

На Газенбрукса Альберта Францовича распространяется действие ст. 1 Закона Украинской ССР от 17 апреля 1991 года «О реабилитации жертв политических репрессий на Украине» за відсутністю сукупності доказів, які підтверджують обґрунтованість притягання до відповідальності[12].

Указом Президента України від 08.02.2010 року Альберта Газенбрукса було нагороджено орденом «За заслуги» І ступеня за участь у національно-визвольній боротьбі (посмертно)[13].

Примітки
  1. Makar, V. (1969). A Belgian – Member of The Ukrainian Insurgent Army. The Ukrainian Review, Vol XVI, no 1 , 64-66, Див. також Катерина Ющенко: Радіостанція УПА «Афродита»: «Ви чуєте голос вільної України…» (Українська правда, Історична правда)
  2. Ministère de la Défense, Sous-section «Notariat», fiche militaire No. Matricule : 104-84709. (Міністерство оборони Бельгії, підрозділ «нотаріат», Військовий квиток № 104-84709)
  3. Архів УСБ України у Львівській обл. — Спр. П-36153.
  4. Дужий П. Спогади про Ярослава Старуха. Українська справа вчора і сьогодні : (збірник статей, спогадів) Афіша, Львів 2002–2003.- Т.1. — С.392-406.
  5. Дужий П. Степан Бандера — символ Нації : ескізний нарис про життя і діяльність Провідника ОУН / П. Дужий. — Львів: Галицька видавнича спілка, 1996
  6. Дужий П. Роман Шухевич — політик, воїн, громадянин. — Львів: Галицька видавнича спілка, 1998. – С. 68
  7. Мороз, В. (2005). Технічні засоби пропаганди в діяльності ОУН (архів)
  8. Білинський, А. — В концтаборах СРСР : 1944–1955 : спогади і спостереження — Мюнхен ; Чікаґо : Накладом В-ва «Орлик», 1961. — С. 91
  9. Anonymous, 1953. Belgians out of Soviet Prisons. The New York Times, 31 Oct..
  10. «Свобода» Український Щоденник, Рік LXXIV, Ч. 195, Середа 25-го жовтня 1967 — С. 3
  11. «Свобода» Український Щоденник, Рік XC, Ч. 179, Середа 21-го вересня 1983 — С. 4
  12. Архів УСБ України у Львівській обл. – Спр. П-36153. – Арк. 61.
  13. Указ Президента України № 128/2010 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела та література
  • M. Hazebroek, de Bruges, doit la vie à son violon. (1953, 2 novembre). La Libre Belgique.
  • Газенбрукс, А. (1968, 10 серпня). Моя участь в УПА. Гомін України.
  • Галабурда-Чигрин, М. (1994, 24 листопада). Бельгіець Алберт Газенбрук — син України. Українська газета.
  • Ганушевський, М. (1984, Ч. 3-4.). Слово на могилу сл. пам. друга Альберта Газенбрукса. Аванґард.
  • Kosyk, W. (1986). L'Allemagne national-socialiste et l'Ukraine. Paris : Publications de l'Est Européen, pp. 400–401.
  • Косик, В. (1997, 27 лютого). Вільний голос із Карпат. За вільну Україну.
  • Макар В. Бельгієць, вояк УПА, в Торонті. Гомін України 7. 10. 1967 р. ч. (959)
  • Мороз, В. (2005). Радіомовлення українського підпілля. Телевізійна й Радіожурналістика, випуск 6.
  • Стойко, М. (1996, 7 травня). Хто паплюжить своє минуле, той не вартий майбутнього. За вільну Україну.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.