Альберт Зафі

На президентських виборах, що відбулися в листопаді 1992 рік а, Зафі зайняв перше місце в першому турі з 45% голосів, Рацірака - друге місце з 29%[12]. У другому турі, який відбувся 10 лютого 1993 року[13]. Зафі переміг, отримавши 66,74% голосів і зайняв пост президента в кінці березня. В червні 1993 року прихильники Зафі отримали більшість на парламентських виборах. Зафі, борючись з прем'єр-міністром Франциском Равуні за ширші повноваження, провів у вересні 1995 року референдум, істотно розширивши повноваження президента. Це дало йому владу вибирати прем'єр-міністра з трьох кандидатур поданих Національними зборами, і можливість звільняти прем'єр-міністра, не вимагаючи нових виборів.[12]. Равуні пішов у відставку в жовтні 1995 року і Зафі призначив Еммануеля Ракутувахіні, голову UNDD і міністра з розвитку сільських районів і земельної реформи[14][15].

Перебування Зафі на посаді президента було відзначено економічним спадом, звинуваченнями в корупції і зловживанні владою. У 1996 році партія Раціраки організувала масові демонстрації протесту проти Зафі. 26 липня 1996 року йому був винесений імпічмент Національними Зборами: з 134 депутатів «за» 99, «проти» - 32, 3 - утрималися. 4 вересня Верховний Конституційний суд визнав імпічмент. [16]. 5 вересня Зафі оголосив, що покине свій пост 10 жовтня, охарактеризувавши імпічмент як «конституційний державний переворот». На президентських виборах 1996 року Зафі виставив свою кандидатуру[17].

У своїй передвиборчій кампанії 1996 року, Зафі звинуватив в проблемах свого президентства опозиціонерів і Міжнародний валютний фонд [17]. Втративши більшу частину своєї підтримки, в першому турі виборів, що відбувся 3 листопада, він зміг зайняти друге місце з 23,39% голосів, а за Раціраку було віддано 36,61% [12]. У другому турі, який відбувся 29 грудня Зафі отримав 49,29% голосів, втратив близько 45 тисяч голосів і програв Раціраці [12].

На початку 1998 року Зафі звинуватив Раціраку в дачі неправдивих свідчень, кумівстві, порушенні конституції в напрямку децентралізації та зміцнення президентства за рахунок влади Національних зборів. 4 лютого 1998 року імпічмент не вдався: з необхідних 92 тільки 60 депутатів Національних зборів проголосували за відставку[17]. В травні 1998 року Зафі обрався до парламенту, ставши найстаршим депутатом Національних Зборів[17]. В цей час він безуспішно боровся за відділення провінції Антсіранана[18].

31 серпня 2001 року Зафі оголосив, що він знову виставить кандидатуру на президентських виборах в грудні 2001 року[19]. Він зайняв третє місце з 5 % голосів[12]. Кандидат від опозиції Марк Раваломанана вступив в суперечку з Раціракою через результати виборів, внаслідок чого останній втік з країни, а Равалонамана став новим президентом.

Зафі став лідером Національного комітету з примирення (Comité de reconciliation nationale, CRN), заснованим в червні 2002 року для сприяння національному примиренню серед провідних учасників політичної кризи, що послідувала за виборами 2001 року. Під час президентства Раваломанани, Зафі піддавав його різкій критиці. 8 липня 2004 року в ході гранатометної атаки по всій країні[20] біля будинку Зафі вибухнула граната[21].

8 грудня 2006 року, в будинку Зафі поліція провела обшук в рамках розслідування уряду щодо генерала Фіді. Реагуючи на рейд, Зафі сказав, що він не визнає президентом Раваломанану[22].

В червні 2007 року Зафі відправився в Париж, де 8 червня зустрівся з Раціракою і членами його колишнього уряду, які також були у вигнанні, зокрема 11 червня з Андріанаріву, прем'єр-міністром при правлінні Раціраки[23]. 25 червня Зафі знову зустрівся з ними[24].

Президент Раваломанана був змушений піти у відставку в ході народних протестів і збройного повстання в березні 2009 року. Лідер опозиції Андрі Радзуеліна зайняв пост президента за підтримки військових. Він включив Зафі в якості радника і одного з 44 членів Вищої перехідної адміністрації, заснованої 31 березня 2009. Зафі висловив свої заперечення проти створення перехідного уряду на прес-конференції 1 квітня, скаржачись, що Радзуеліна не слухатиме його поради. Однак 2 квітня він був присутній на конференції уряду[25].

4 серпня 2009 року в Мапуту в рамках переговорів про розв'язання політичної кризи, Зафі зустрівся з Андрі Радзуеліною, Марком Раваломананою і Дідьє Раціракою, за посередництва колишнього президента Мозамбіку Жоакіма Чіссано[26][27][28][29]. Тривалий переговорний процес між чотирма лідерами привів до угоди про розподіл влади, підписаної всіма чотирма особами в листопаді і анульованої до грудня 2009 року. Уряд Радзуеліни заборонив Зафі повернення в Мадагаскар після переговорів, але пізніше йому було дозволено приїхати. 18 грудня 2009 року Зафі заявив, що Андрі Радзуеліна відправив у відставку прем'єр-міністра Ежена Мангалаза і що опозиція сформує свій уряд національної єдності, закликавши армію утриматися від участі[30].

17 листопада 2010 року група з 30 офіцерів під командуванням полковника Шарля Андріанасувіни вчинила спробу військового перевороту. Заколот був придушений, а військовослужбовці здалися. Альбер Зафі, між тим, заявив, що підтримує заколотників і вважає, що Андрі Радзуеліна і прем'єр-міністр Каміль Віталь повинні піти у відставку