Амвросій Зертис-Каменський
Амвросій Зертис-Каменський (офіційно - Андрій Степанович Зертис-Каменський; 17 жовтня 1708, Ніжин — 16 вересня 1771, Москва) — український релігійний діяч доби Гетьманщини, духовний письменник, перекладник творів грецької, давньоєврейської та латинської літератури. Син драгомана Генеральної Канцелярії ясновельможного Гетьмана Івана Мазепи — Стефана Зертиша. Дядько українського історика та бібліографа Миколи Бантиш-Каменського. Випускник Києво-Могилянської академії, вихованець Києво-Печерської Лаври.
| Архієпископ Амвросій рос. Амвросий (Зертис-Каменский) | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 18 січня 1768 — 16 вересня 1771 | ||
| Попередник: | Тимофій (Щербацький) | |
| Наступник: | Платон (Левшин) | |
| З 18 квітня 1767 - місцеблюститель як єпископ Крутицький | ||
| Альма-матер: | Києво-Могилянська академія (1659—1817) | |
| Діяльність: | священник | |
| Народження: | 28 жовтня 1708 або 1708 Ніжин, Ніжинський полк, Гетьманщина, Московське царство | |
| Смерть: | 27 вересня 1771 або 1771 Москва, Російська імперія | |
| Похований: | Новий донський цвинтар | |
Також єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії з титулом «архієпископ Московський», член Синоду Церкви Російської імперії.
Життєпис
Народився 17 жовтня 1708 в Ніжині в молдовській шляхетській сім'ї. Його батько — Стефан Зертис (Зертиш) - колишній драгоман (перекладач і посол з особливих доручень) у Генеральнцій Канцелярії гетьмана Івана Мазепи. Зміг уникнути політичних переслідувань після поразки у війні з Московщиною (1708–1711). Історик Бантиш-Каменський, праонук Мазепиного перекладача, переповідав «робочу легенду», що по спаленню Батурина москалями у листопаді 1708, його нібито знайшли прив'язаним до гармати за симпатії до чужої влади.
Рано втративши батька Степана Зертиша, залишився під опікою свого дядька по матері, старця Києво-Печерської лаври Володимира Каменського, прізвище якого він приєднав до свого при вступі до Києво-Могилянської академії.
Еміграція на Московщину
.JPG.webp)
1739 пострижений у ченці, був учителем в Олександро-Невській духовної семінарії на Московщині, в 1742 призначений префектом цієї семінарії, а 5 квітня 1748 — архімандритом ставропігійного Новоієрусалімского монастиря і членом Святійшого Синоду Російської імперії.
17 листопада 1753 призначений єпископом Відомства православного сповідання Російської імперії (ВПСРІ — пізніше РПЦ) з титулом «Переславський і Дмитровський». З 1761 — єпископ Сарський і Подонський ВПСРІ. 1764 зведений у сан архієпископа.
1768 імператриця Катерина II призначила його архієпископом Московським. Почав докорінну відбудову та ремонт трьох московських соборів: Успенського, Благовіщенського і Архангельського. При впорядкуванні будівель Чудового монастиря, Амвросій вклав багато своїх особистих коштів.
Брав участь у ліквідації епідемії чуми в Москві 1771. Тоді ж і загинув, роздертий натовпом 16 вересня 1771 в Донському монастирі. Люди обурилися тим, що під час чуми він запечатав короб для приношень Боголюбській іконі Божої Матері, а саму ікону — прибрав, щоб уникнути скупчення народу і подальшого поширення епідемії.
Похований в Донському монастирі в Москві, в Малому Донському соборі. Надгробний пам'ятник на місці поховання в Малому Донському соборі зберігся (з невеликими втратами).
Літературна діяльність
Амвросій багато перекладав з латинської та грецької мов — цей талант передався йому від батька. Найважливішим із його перекладених праць вважається переклад Псалтиря з давньоєврейського оригіналу. З його оригінальних творів зберігся тільки один — «Служба святому митрополиту Дмитру Ростовському».
Амвросію приписують складення «Настанови, даного священикам, яким чином підступати близько до хворих і померлих».
У культурі
- Короткометражний фільм «Чумний бунт» (Центрнаучфільм, 1981)[1].
- Розслідуванню загибелі митрополита Амвросія присвячений історичний детективний роман «Розшук під час чуми» (2006), автор Далія Трускіновська.
Література
- Дмитрий Бантыш-Каменский. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. Киев, 1903, стр. 575, Примечание № 127.
- Н. Б. Коростелев. «Царица грозная» в Москве