Анатра Артур Антонович

Артур Антонович Анатра (рос. Артур Антонович Анатра; нар. 1878(1878), Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 1942, Ла-Гаренн-Коломб, Франція[1]) — одеський підприємець, мільйонер, один із засновників Одеського аероклубу (ОАК) (найпершого в Україні), засновник та власник авіаційного заводу «Анатра». Видавав в Одесі ілюстрований журнал «Зоря авіації».

Артур Анатра
Артур Анатра
Народився 1875
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 1943
Італія
Підданство Російська імперія
Національність італієць
Діяльність авіапромисловець
Alma mater Імператорський Новоросійський університет
Батько Антоніо Анжелович Анатра
Мати Марія Кузьмівна Котронео
Нагороди

Життєпис

Перші роки

Народився 29 грудня 1878 в Одесі в сім'ї Антоніо Анжеловича Анатри, що належала до купців-переселенців італійського походження, чия діяльність багато в чому сприяла розвитку Одеси і залишила яскравий слід в її історії. Його дід, Анжело Анатра, заповзятливий сицилійський моряк, спочатку будував човни і перевозив товари та пасажирів між берегом і суднами в Одеському порту 1830-х («човнярі»), з часом став купцем-негоціантом[2] і домовласником, організував компанію портових вантажників («дрягелів») і суднове агентство, займався громадською діяльністю і благодійністю[3].

Антоніо Анатра (батько Артура) і його брати — Анжело, Йосип і Варфоломій — продовжили справу, розпочату їх батьком.

У 1875 заснована торгово-промислова фірма «Брати Анатра», яка складалася із експортного дому, борошномельного млина та пароплавства, що стало одним з найбільших приватних Чорноморських пароплавств. Фірма спеціалізувалася на транспортуванні хлібних вантажів, здійснюючи перевезення від Запоріжжя і Вознесенська до Одеси (успішно конкуруючи в цьому з судами РТПіТу)[4], а також на виробництві та експорті зернопродуктів. В Одеському державному архіві зберігається свідоцтво «Про почесне громадянство», яке містить інформацію щодо високого статусу сім'ї Анатра:

Паровий млин фірми «Брати Анатра» (не зберігся), вул. Чорноморського козацтва, поруч з церквою Казанської ікони Божої Матері
Одеський купець 1-ї гільдії Антоній Анжелів Анатра представленими актами довів право на спадкове почесне громадянство. Вважати А. А. Анатра з його дружиною Марією Кузьмівною, дітьми — Артуром і Генріхом, дочками Валентиною-Кармелою і Юлією-Марією такими, що належать до почесних громадян. Всемилостивіше наказуємо користуватися, як йому, так і його потомству, усіма правами і перевагами, Маніфестом дарованими.

— Олександр III, 8 серпня 1891[5]

Закінчивши 3-тю гімназію Одеси, Артур Анатра навчався на фізико-математичному факультеті Імператорського Новоросійського університету, в архіві якого зберігся документ, підписаний його Ректором:

Маю честь просити фізико-математичний факультет про перепровадження до мене особистих документів та диплома про закінчення курсу Артура Анатра, обраного факультетом на посаду понадштатного лаборанта по кафедрі технічної хімії — без утримання.

— [5]

У наступні роки, не пориваючи зв'язку з університетом, був активним членом Товариства сприяння академічного життя Одеського університету[6].

Кар'єра
Салон повітроплавання Одеської виставки, 1910

Підтримував багато новацій, що характеризували життя Одеси початку ХХ століття. При його фінансовому сприянні в Одесі на вулиці Гаванній, 13 був відкритий перший у місті стаціонарний кінотеатр «Мулен-руж»[7].

У 1907 узяв участь в одніх з перших на території Російської імперії автомобільних перегонах, організованих також за його фінансової підтримки. Перегони проходили з Одеси до Миколаєва за участю 28 автомобілів[8]. Про інтерес Артура до автомобілів свідчить і той факт, що літня резиденція Одеського автомобільного товариства розташовувалася при відділенні заводу «Анатра» на вулиці Леонтовича, 17.

Зацікавившись повітроплаванням, Артур Анатра стає одним з засновників Одеського аероклубу (ОАК), який був заснований у березні 1908, а потім і його президентом (1910—1918[9]), змінивши на цій посаді барона Олександра Каульбарса[5]. На свої кошти він відряджає за кордон пілота клубу Г. Катанео з метою придбання для ОАК два аероплани «Блеріо»[5].

8 (21) березня 1910 на біговому полі Одеського іподрому відбулися перші показові польоти Михайла Єфімова, який повернувся до Одеси після закінчення авіашколи в Мурмелоні-ле-Гран. В присутності великої кількості глядачів (близько 100 000) він здіймався в небо п'ять разів. Третій політ був здійснений з першим пасажиром — президентом ОАК Артуром Антоновичем Анатрою[5], який одразу після приземлення сказав репортерам[10]:

Я звик до повітряних куль, але на аероплані відчув абсолютно нове почуття — гордість за людину, яка здобула перемогу над повітряною стихією. Важко передати, який захват охопив мене, коли ми відірвалися від землі і плавно понеслися туди, куди хотів авіатор.

Хоча політ тривав всього чотири хвилини, він все ж вирішив придбати аероплан для особистого користування[5]. На одеській виставці 1910, одним з найцікавіших відділів був відділ повітроплавання, організований аероклубом. Головою експертної комісії з повітроплавного відділу був Артур Антонович Анатра[5].

Одеська Авіашкола
На фоні «Ньюпора» стоять (зліва направо): завідуючий воздухоплавним парком ОАК Х. Ф. Стаматьєв, механік С. Дорогий, шт.-кап. Д. Г. Андреаді (під час його перельоту Севастополь — Петербург), одеський градоначальник І. В. Сосновський, А. А. Анатра, секретар ОАК К. Л. Маковецький, шт.-кап. Г. М. Греков. Одеса, Стрільбищне поле, червень 1912 г.[11]

15 червня 1910 за ініціативою Артура Анатри, яка була підтримана Командувачем військами Одеського Військового округу генерал-ад'ютантом Миколою Зарубаєвим, при Одеському аероклубі відкритий військово-авіаційний клас з безкоштовною формою навчання. Для його облаштування Артур Анатра, який займав також посаду Віце-президента Новоросійського товариства заохочення кіннозаводства, надав іподром цього товариства і подарував аероплан «Луї Блеріо». Поблизу бігового кола та трибун був встановлений ангар. Начальником військово-авіаційного класу став завідувач повітроплавальним парком Аероклубу, помічник командувача Одеським морським батальйоном підполковник Х. Ф. Стаматьєв[5].

У 1911 авіаційний клас був перетворений на авіашколу, при якій було відкрито відділення з платною формою навчання для цивільних осіб. В офіційному Звіті про діяльність Одеського аероклубу 1911 року за підписом Артура Анатри було сказано:

Чудово усвідомлюючи всю величезну важливість завдання навчання офіцерів літати, Одеський аероклуб постарався поставити свою школу якнайширше і якнайкраще забезпечити її всім необхідним.

До початку 1916 школа, що отримала ім'я Великого князя Олександра Михайловича, налічувала близько 100 курсантів з відповідним числом викладацького складу і розташовувалася біля Стрільбіщного поля (з 1960-х частина терену одеського Південно-Західного житлового масиву «Черьомушки»[12]). Йшло будівництво нових корпусів, розрахованих на 200 учнів[13]. У програмі навчання авіашколи, спрямованої в УВВФ 1 грудня 1916 року, значилися такі елементи пілотажу: ковзання, крутий віраж, переставлення, штопор, мертва петля та бій у повітрі[14].

З 1916 починає видавати журнал «Зоря авіації» під редакцією І. Радецького, який підписувався: «І. М. Радецький, почесний секретар Школи авіації в Одесі». Журнал виходив з 1916 до початку 1917[15]

Авіабудування
Літак «Анатра Анасаль» у роки Першої світової війни
Макет 1:2 літака «Анатра Анасаль» на терені «Одесавіаремсервісу», встановлений в 2001

У 1911 на базі авіаремонтних майстерень ОАК був заснований Одеській авіабудівний завод А. Анатри.

10 червня 1913 завод отримав замовлення на 5 літаків «Фарман-IV», яке через 5 місяців успішно виконав. Саме на літаку цього типу Артур Анатра вперше в історії української авіації виконав політ як пасажир.

Протягом наступних чотирьох років завод випускав літаки «Фарман», «Nieuport», «Вуазен» і «Morane-Saulnier» за французькими зразками. Паралельно, з 1915 почалося виробництво власних літаків: «Анатра Анаде», «Анатра ВІ», «Анатра Д», «Анатра Анасаль». Останній був найуспішнішою моделлю, яка вдало проявила себе у першій світовій війні. На початку 1917 завод виробляв до 100 літаків на місяць.

У 1914 купив у Сімферопольської міської управи терен біля річки Слов'янки, де побудував ще один авіазавод, який у 1918 був вивезений німецькими військами. Район біля терену заводу і досі називається «Анатра».

У 1919 емігрував до Франції, де він і помер 1 січня 1942[1].

За радянських часів завод в Одесі відновили, він називався «Одеський авіаремонтний завод 7». На сьогодні завод працює як Державне підприємство Міністерства оборони України «Одесавіаремсервіс». У квітні 2011 підприємство урочисто відзначило своє сторіччя.

Примітки
  1. Книга реєстрації актів цивільного стану. Nanterre (Hauts de Seine, France), 1941—1945.
  2. Михаил Мейзерский. Одесса: итальянский след. — 2011.(рос.)
  3. авторский коллектив. Первые кладбища Одессы / редактор и составитель М. Б. Пойзнер. — 1. — Одесса : ТЭС, 2012. — С. 474. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2389-55-5.(рос.)
  4. А. Захаров. «Благополучный Херсон» — город проблем(рос.)
  5. В. Н. Нахапетов, В. Ю. Тищенко, А. М. Шевченко. Полёт сквозь столетие. — Харьков : Майдан, 2005. — 221 с. — (Очерки истории завода) — 2000 прим. — ISBN 966-372-013-1.(рос.)
  6. Прес-служба ОНУ імені І. І. Мечникова. «Сто років в авіації». — .
  7. Где находился кинотеатр «Мулен-руж» в старой Одессе?. — 2012. — 29 грудня.(рос.)
  8. Автомобильная гонка Одесса – Николаев. — Русские слово, .
  9. В.Каменев. Взлет с ипподрома. — 2012.
  10. Ф. Каменецкий. «Второе столетие — полёт нормальный». — Порто-Франко, 2011. — № 39 (1086) (14 жовтня).
  11. «Искры» № 24, 17 червня 1912 г.
  12. Е. Краснова, А. Дроздовский «Дорогие наши Черемушки!», «Всемирные одесские новости» № 3 (77), декабрь 2010 (рос.)
  13. «А. Анатра и авиация в Одессе» «Заря авиации» № 2, август 1916 (рос.)
  14. В. Бычков. «Тайна Арцеулова», retroplan.ru.
  15. Т. Щурова. «Перемога над страхом», odessitclub.org.

Посилання

Література та джерела
  • В. Н. Нахапетов, В. Ю. Тищенко, А. М. Шевченко. Полёт сквозь столетие. — Харьков : Майдан, 2005. — 221 с. — (Очерки истории завода) — 2000 прим. — ISBN 966-372-013-1. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.