Ангела Шенелець

У 1982—1984 роках Ангела Шенелець вивчала акторську майстерність в Академії музики і виконавських мистецтв у Франкфурті-на-Майні. Після закінчення навчання дебютувала в якості кіноактриси, виконавши одну з головних ролей в історичній драмі Крістіана Ціверса «Смерть Білого Жеребця» (нім.) (1985). У наступні роки А. Шенелець зосередилася на театральній діяльності: аж до 1991 року актриса виступала в театрах кількох німецьких міст — Гамбурга, Кельна, Берліна і Бохума[4].

У 1990—1995 роках А. Шанелець навчалася в Берлінській академії німецького кіно і телебачення (нім. Deutsche Film- und Fernsehakademie Berlin). В 1995 році закінчила свій повнометражний режисерський дебют «Щастя моєї сестри» (нім. Das Glück meiner Schwester), в якому також виконала одну з головних ролей. Картина була відзначена нагородою Німецької асоціації кінокритиків в категорії «Кращий фільм»[4].

Наступний фільм А. Шанелець «Зупинки в містах» (нім. Plätze in Städten, 1998) демонструвався в рамках програми «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю 1998[5]. Картина «Марсель» (нім. Marseille, 2004) також було відібрано для показу у тій же програмі Каннського кінофестивалю 2004[5]. За цей фільм режисер була удостоєна нагороди Німецької асоціації кінокритиків в категорії «Кращий сценарій»[4].

У 2007 році в рамках програми «Форум» 57-го Берлінського кінофестивалю[6] відбулася прем'єра картини А. Шанелець «Після полудня» (нім. Nachmittag), знятої за мотивами п'єси Антона Чехова «Чайка»[7].

У 2019 році фільм Ангели Шенелець «Я була вдома, але...» став лауреатом 69-го Берлінського кінофестивалю, отримавши «Срібного ведмедя» за кращу режисуру[8].

А. Шенелець є представником так званої «Берлінської школи» німецького кінематографа (поряд з Томасом Арсланом, Крістофом Хоххойслером, Беньяміном Гайзенбергом і Марен Аде)[4].