Антон Менгер

Антон Менгер фон Вольфенсґрюн (нім. Anton Menger von Wolfensgrün, 12 вересня 1841, Манів, Галичина — 6 лютого 1906, Рим) — австрійський юридичний експерт і теоретик соціалізму, який, окрім своєї університетської праці, переважно присвятив себе пропаганді соціалістичної літератури на юридичних засадах. Він є автором робіт «Право на весь результат праці», «Цивільний закон і біднота» та інших. Псевдонім: Юліус Бергбом.[6] Брат австрійського економіста Карла Менгера.

Антон Менгер
Народився 12 вересня 1841(1841-09-12)[1][2][3]
Манів, Ґміна Команча, Сяноцький повіт, Підкарпатське воєводство, Польща
Помер 6 лютого 1906(1906-02-06)[1][2][3] (64 роки)
Рим, Італія
Поховання
Віденський центральний цвинтар : 
Країна  Австро-Угорщина
 Австралійський Союз[4]
Діяльність правник, професор, економіст
Alma mater Віденський університет (25 липня 1865)
Знання мов німецька[5]
Заклад Віденський університет
Батько Anton Mengerd
Брати, сестри Карл Менґер
Нагороди

Почесний доктор Віденського університетуd

Життя
Скульптура Антона Менгера на його могилі на Віденському центральному кладовищі роботи Ріхарда Кауффунгена
Бюст Антона Менгера у Віденському університеті роботи Ріхарда Кауффунгена

Антон Менгер був сином Антона Менгера фон Вольфенсгрюна і Кароліни, уродженої Ґерцабек. Його брати — Карл Менгер, засновник Австрійської школи економіки, та Макс Менгер, політик Австро-Угорщини. Менгер відвідував початкову школу в Бялі з 1847 по 1851 рік, потім молодшу школу, і з 1852 по 1856 рік — католицьку к. к. Цешинську гімназію. Останні два роки він провів на у к.к. Старшій гімназії Опави. 28 січня 1860 року склав іспит на атестат зрілості у Кракові. Вивчав право у Віденському університеті із зимового семестру 1860 року, який закінчив 25 липня 1865 р. У 1869 р. став юристом. З 1875 по 1899 р. працював професором цивільного процесуального права в університеті Відня; там він був ректором і 1895/96 і деканом з та 1880/81 та 1887/88.

Він також відомий своєю колекцією оригінальної соціалістичної літератури у Відні. Менгер зібрав усе, що міг придбати, і їздив купувати книги до Парижа, Лондона та Берліна; його спеціальна соціалістична колекція була унікальною у світі на той час. Приватну бібліотеку Менгера у 1920-х роках придбала бібліотека Sozialwissenschaftlichen Studienbibliothek der Kammer für Arbeiter und Angestellte für Wien.

У 1919 році на його честь названо вулицю Менгергассе у Флорідсдорфі.

Творчість

Тези Менгера та його аргументи слід розглядати на тлі мінливого суспільного устрою, який сформувався в середині 19-го століття під впливом економічної кризи (1873) та соціального питання відповіді на які намагалися знайти в ліберальній політиці («невидима рука» Адама Сміта), прагнучи до соціальної справедливості. На відміну від Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, його юридичні інтереси полягали передусім у теоретичних правових проблемах.

У своїй юридичній теорії Менгер відхилив основи позитивного права від природного права. Він, швидше, стверджував, що основою права є лише вимірювання суспільних владних відносин.

Фрідріх Енгельс і Карл Каутський намагалися боротися з нападами Менгера (1886) на Марксовий «Капітал», а також його фундаментальним проектом з метою обґрунтування соціалізму в юридичній теорії в «Юридичному соціалізмі» («Die Neue Zeit», 2, Jg. 1887; abgedr . MEW 21, 491 ff.): «Докази свідчать про те, що Маркс був плагіатором, і це доводить, що концепція доданої вартості вже була виведена в іншому сенсі перед Марксом!»

Основна робота Антона Менгера — «Нове вчення про державу» (1902 р.)[7] присвячена новому типу держави — соціалістичному (в роботі вона іменується «народною трудовою державою»). Ця та багато інших робіт вченого були перекладені багатьма мовами, в тому й кількаразово видавалися у дореволюційній Росії. Метою Антона Менгера було визначення соціалістичної держави в юридичних поняттях. На думку вченого, тільки після того, як соціалістичні ідеї перестануть бути предметом нескінченних економічних і філантропічних міркувань і будуть перетворені в тверезі юридичні поняття, державники будуть в змозі судити, якою мірою «поточний юридичний лад може бути перетворений в інтересах бідних класів».

У дореволюційному словнику Брокгауза та Єфрона робота вченого «Нове вчення про державу» мала таку оцінку: «До сих пір його книга є єдиним значним соціалістичним твором, присвяченим публічному праву».[8]

У радянській правовій науці Антон Менгер згадувався вкрай рідко і виключно в негативно-прозивному контексті. Петеріс Стучка, розглядаючи проблеми радянського (революційного) права 1920-х років, писав: «Недаремно такі волелюбні професори, як Менгер, сподівалися з … громадянського права викроїти свого роду „соціалістичний“ лад. Буржуазний юрист сподівався перемогти ним пролетарську революцію».[9] Михайло Байтін визнавав Менгера основоположником юридичного розуміння соціалістичної держави, але в цьому бачив дискредитацію подібної держави: "Спочатку його введено в обіг (мається на увазі термін «соціалістична держава») і використовувано в спекулятивно-реформістських цілях буржуазними авторами, зокрема сумновідомим представником "юридичного соціалізму"А. Менгером".[10]

У деяких роботах відзначається, що слід виходити з об'єктивного дослідження Антоном Менгером суспільного розвитку, самостійного відстоювання ним своєї позиції, без будь-якої партійної підтримки, без ідеологізації питання державного будівництва. Вчення правознавця не отримало визнання в буржуазній Австро-Угорщині, тим більше в колі консервативних колег — професури, з іншого боку, оцінка його робіт державознавцями соціалістичних країн була також негативною. Якщо перші були в цілому критичні до питання соціалістичного будівництва, то другі вважали, що вчення Менгера перекручує ідею соціалістичної держави. При цьому авторитет правознавця був великий, його одного з небагатьох професорів Віденського університету знали за межами Австро-Угорщини — як згадувалося, його роботи були видані багатьма мовами.[11]

Бібліографія

Праці Менгера
Recht auf den vollen Arbeitsertrag in geschichtlicher Darstellung, 1899
  • Die Zulässigkeit neuen thatsächlichen Vorbringens in den höheren Instanzen. Eine civilprocessualische Abhandlung. 1873 рік.
  • Das Recht auf den vollen Arbeitsertrag in geschichtlicher Darstellung. Котта, Штутгарт 1886.
  • Gutachten über die Vorschläge zur Errichtung einer eidgenössischen Hochschule für Rechts- und Staatswissenschaft. Цюрих, JJ Schabelitz. 1889 рік
  • Das Bürgerliche Recht und die besitzlosen Volksklassen. Eine Kritik des Entwurfs eines Bürgerlichen Gesetzbuches für das Deutsche Reich. 1890 рік.
  • Die sozialen Aufgaben der Rechtswissenschaft. (Antrittsrede bei Übernahme des Rektorates der Universität Wien). 1896 р. (2. Auflage Wien, Braumüller 1905)
  • Neue Staatslehre. 1903 рік.
  • Neue Sittenlehre. Йєна, Г. Фішер, 1905.

Література про Менгера
  • Ignaz Pisko: Dr. Anton Menger's Recht auf den vollen Arbeitsertrag. Wien 1887.
  • Eugen Ehrlich: Anton Menger. Adolf Bonz, Stuttgart 1906. (Aus: Süddeutsche Monatshefte Heft 9)
  • Carl Grünberg: Menger, Anton. In: Biographisches Jahrbuch und deutscher Nekrolog. Georg Reimer, Berlin 1908, S. 3–22. Digitalisat Internet Archive
  • Carl Grünberg: Anton Menger. Sein Leben und sein Lebenswerk. In: Zeitschrift für Volkswirtschaft, Sozialpolitik und Verwaltung. 18 Jg., Braumüller, Wien 1909, S. 29–78.
  • Gerald Schöpfer: Anton Mengers Staatslehre. Verband d. Wiss. Ges. Österreichs, Wien 1973. (Dissertationen der Universität Graz 19) (Diss. Graz 1971)
  • Gerald Schöpfer: Der österreichische Sozialpionier Anton Menger und sein Werk. In: Österreich in Geschichte und Literatur. Hrsg. Institut für Österreichkunde. 19. 1975,6, S. 322–335. ISSN 0029-8743
  • Karl-Hermann Kästner: Anton Menger (1841—1906). Leben und Werk. Mohr, Tübingen 1974. ISBN 3-16-636271-1 (Tübinger rechtswissenschaftliche Abhandlungen 36) (Diss. Tübingen 1973)
  • Hans Hörner: Menger (von Wolfensgrün) Anton. In: Österreichisches Biographisches Lexikon 1815—1950 (ÖBL). Band 6, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, Wien 1975, ISBN 3-7001-0128-7, S. 220 f. (Direktlinks auf S. 220, S. 221).
  • Eckhart Müller: Anton Mengers Rechts- und Gesellschaftssystem. Ein Beitrag zur Geschichte des sozialen Gedankens im Recht. Schweitzer, Berlin 1975. ISBN 3-8059-0357-X (München, Univ., Jurist. Fak., Diss. 1973)
  • Hans Hörner: Anton Menger, Recht und Sozialismus. Peter Lang, Frankfurt am Main 1977. ISBN 3-261-02342-2 (Europäische Hochschulschriften 2) (Diss Mannheim 1976/77)
  • Dörthe Willroth von Westernhagen: Anton Menger (1841—1906). Sozialist, Naturrechtler, Weltverbesserer. In: Streitbare Juristen. Band 1. Nomos, Baden-Baden 1988. ISBN 3-7890-1580-6, S. 81–91.
  • Madeleine Wolensky: Anton Menger und seine Bibliothek. Kammer für Arbeiter und Angestellte in Wien, Wien 1991.
  • Gesamtverzeichnis der in der Sozialwissenschaftlichen Studienbibliothek vorhandenen Bücher aus der Anton-Menger-Bibliothek zusammengestellt von Margarethe Pape und Madeleine Wolensky. Kammer für Arbeiter und Angestellte in Wien, Wien 1991.
  • Eckhart Müller. Menger, Anton. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1994, Band 17, S. 71 f. (Digitalisat).
  • Barbara Dölemeyer: Menger (von Wolfensgrün). Anton. In: Michael Stolleis (Hrsg.): Juristen. Ein biographisches Lexikon. C. H. Beck, München 1995. ISBN 3-406-39330-6 S. 422–423.
  • Thilo Ramm: Anton Menger und die DDR oder Theorie und Praxis des Sozialismus. Ein Nachwort. In: Themen juristischer Zeitgeschichte. Bd. 4. Nomos, Baden-Baden 2000, S. 17–70.
  • Gerhard Oberkofler: Anton Menger (1841—1906). In: Bewahren Verbreiten Aufklären. Hrsg. Günter Benser und Michael Schneider. Dietz, Bonn-Bad Godesberg 2009. ISBN 978-3-86872-105-8, S. 196–201. Digitalisat FES (pdf; 300 kB)

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118580833 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. SNAC — 2010.
  3. Енциклопедія Брокгауз
  4. LIBRIS — 2018.
  5. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  6. Madeleine Wolensky: Anton Menger und seine Bibliothek, S. 10 und S. 44.
  7. 2. Менгер А. Новое учение о государстве/Под. ред. Б. Кистяковского, перевод с немецкого П. Тучапского, 2-е изд. — М.: Издание С. Скирмунта, 1906. — 280 с.
  8. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб.: Издательство АО «Ф. А. Брокгауз — И. А. Ефрон», Т. 19, 1896. — С. 274.
  9. Стучка П. И. Революционная роль советского права/ Хрестоматия — пособие для курса «Введение в советское право». — М.: Советское законодательство, 1931. — С. 134.
  10. Байтин М. И. Э. Л. Розин. Возникновение марксистского учения о государстве и праве. М., Изд. «Высшая школа», 1967. 115 стр.:[Рецензия]//Правоведение. −1968. — № 6. — С. 133—136.
  11. Иванов И. В. А. Менгер — основоположник юридического понимания социалистического государства// История государства и права, № 10, 2014. — С. 20-24.

Посилання

Антон Менгер // Internet Archive

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.