Євген Ерліх

Народився 14 вересня 1862 року в Чернівцях, (на той час — Герцогство Буковина, Австрійська імперія, нині Україна).

Закінчив польськомовну семінарію в Самборі на Львівщині, куди його батько, Симон Ерліх, переїхав з сім'єю працювати адвокатом. Після семінарії вступив до Львівського університету й, провчившись там два роки, в 1882 році продовжує навчання в Віденському університеті.

Закінчивши в 1883 році (коли йому було 20 років) Віденський університет, займається наукою і в 1886 році отримує вчене звання доктора права. У Відні займався адвокатською практикою. Але вже тоді основною його роботою була наукова діяльність по вивченню проблем загальної теорії права і римського права. В 1893 році у Берліні вийшла книга Є. Ерліха «Мовчазне волевиявлення», за яку в серпні 1894 року він був удостоєний звання приват-доцента.

В листопаді 1896 року за активну діяльність у сфері права йому присвоєно звання екстраординарного професора, а в 1900 році на підставі опублікованої в 1899 році монографії «Імперативне і диспозитивне[1] право в цивільному кодексі Німецької імперії» він отримує звання ординарного професора римського права.

З 1896 року Є. Ерліх жив у Чернівцях[2] і працював у тодішньому університеті імені Франца Йосифа позаштатним, пізніше штатним професором, посідаючи з 1901 року посаду декана юридичного факультету, а в 1906–1907 навчальному році — ректора, і, за посадою, депутата місцевого парламенту. У 1914 році Гронінгенським університетом (Голландія) Є. Ерліху поряд з відомими правознавцями часу (Л. Дюгі, Ф.Жені, О. Губер) присвоєно почесний докторський ступінь.

В листопаді 1918 року, після захоплення Північної Буковини Королівством Румунією Є. Ерліх, як «рішучий представник німецької нації», був звільнений з роботи в університеті. З часом румунський уряд все ж таки дозволив Є. Ерліху викладати у Чернівецькому університеті. Але, щоб уникнути різних нападок, які мали місце що до нього в Чернівцях, наприкінці 1921 року Є. Ерліх переїжджає до Бухаресту.

Незважаючи на те, що основну частину свого життя Є. Ерліх прожив на території Австро-Угорщини, майже всі його праці були видані в Німеччині. У зв'язку з цим він визнається деякими дослідниками представником німецької правової науки. Є. Ерліх володів багатьма мовами: англійською, датською, іспанською, італійською, німецькою, норвезькою, польською, російською, румунською, сербською, угорською, французькою, хорватською, більшістю із них писав свої наукові роботи.

Був активним учасником громадського життя краю. Виступав в пресі з актуальних питань соціально-культурного життя, займався правотворчою роботою в місцевому парламенті. Після Першої світової війни брав участь у міжнародних конференціях, представляючи Австро-Угорщину. Помер Є. Ерліх у Відні 2 травня 1922 року від діабету. Похований там же.

Євген Ерліх був визначним ученим-юристом. Майже всі його роботи (особливо «Основи соціології права») були неодноразово перевидані багатьма мовами: англійською, французькою, японською та ін. Світове визнання серед теоретиків права Є. Ерліх отримав як один із засновників так званої соціології права, особливо з того часу, коли він створив у Чернівецькому університеті свої семінари «живого права» для дослідження правової діяльності і почав викладати свої соціологічно-правові погляди в друкованих роботах. Саме на Є. Ерліха як на свого попередника вказують відомі американські і японські соціологи: Роско Паунд, Отосіро Ісісака, Тетсу Ізомура та інші.

Як визнавав сам Є. Ерліх, значну роль у формуванні його поглядів відіграло вивчення реального права в сучасній йому Буковині, яка була населена тоді представниками різних національностей, що мали свої правові звичаї.

Активна наукова діяльність Євгена Ерліха, зацікавленість його «семінарами» створили йому широке визнання в юридичному світі. В 1914 році Ерліх був запрошений до США для читання лекцій про «живе право» в Чиказькому університеті. У 1918 році, коли Ерліх був у Швейцарії, він неодноразово виступав з доповідями перед спілками юристів у Берні і Цюриху. За короткий час перебування у Бухаресті (1921) він посприяв виникненню там спілки з дослідження «живого права».

• «Мовчазне волевиявлення» (1893)
• «Примусове і непримусове право в цивільному кодексі Німецької імперії» (1899)
• «Основи соціології права»
• «Обґрунтування соціології права» (1913)
• «Юридична логіка» (1917, 1918)
• «Про прогалини в праві» (1888)
• «Вільне право знаходження і вільне правознавство» (1903)
• «Соціологія і юриспруденція» (1916)
• «Про живе право» (1911)
• «Теорія суддівського право знаходження»

Всього Є. Ерліхом опубліковано більше 70 робіт.[3]

Популяризація Є. Ерліха як видатного вченого-правознавця належить німецьким авторам.

У 1964 році на базі юридичного факультету при Вільному Університеті в Західному Берліні під керівництвом професора Ернеста Е. Гірша був створений «Інститут соціології права і дослідження фактів права».
Поряд з іншими працями цей інститут у 1967 році видав збірник маловідомих раніше статей Є. Ерліха під назвою «Право і життя» і перевидав його основні праці.

З 1967 року дослідженням і популяризацією наукових ідей Є. Ерліха займається колишній учень професора Ернеста Е. Гірша, завідувач кафедри теорії держави і права Цюрихського університету в Швейцарії, професор Манфред Ребіндер. У 1967 році Ребіндер опублікував монографію «Обґрунтування соціології права Євгеном Урліхом», у якій дав ґрунтовний позитивний аналіз соціологічної концепції Є. Ерліха. Доопрацьована і доповнена, ця ж монографія з додатком повної бібліографії робіт Є. Ерліха (70 робіт) опублікована другим виданням у 1986 році.

Зусиллями професора М. Ребіндера була перевидана третім (1967) і четвертим (1989) виданням основна робота Є. Ерліха «Обґрунтування соціології права» (перше видання — 1913 р., друге — 1929 р.), а також скомпонована і видана нова збірка його робіт «Закон і живе право». Часописом «Проблеми філософії права» (Київ, 2005), вперше після 1911 року, публікується переклад ряду праць Євгена Ерліха українською мовою.

• Бігун В. С. Євген Ерліх: Життя і правознавча спадщина
• Буковина. Визначні постаті: 1875–1919 (Біографічний довідник)/ Автор-упор. О. М. Павлюк.- Чернівці: Золоті литаври, 2000.- 252 с.
• Соціологічна юриспруденція
• Українці у світі
• Ерліх, Євген. Монтеск’є та соціологічна юриспруденція / Пер. з анг. і передмова С.І. Нежурбіди // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 728: Правознавство. - Чернівці: ЧНУ, 2014. – C. 5-14.
• Nezhurbida, Sergiy and Maria Diachuk (2018). Eugen Ehrlich : Bibliographic Index (Series in Law). With Introductory article of Manfred Rehbider, edited by Slavka Tomascikova. Vernon Press, 352 p. ISBN 978-1-62273-377-4
• Sergij Neshurbida, Manfred Rehbinder (2021). Eugen Ehrlich an der Franz‐Josephs‐Universität in Czernowitz. Beiträge zur Rechtsgeschichte Österreichs 11(1).

• Ерліх Євген // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — С. 364. — ISBN 966-7492-00-8.