Апотропеїчна магія

Апотропеїчна магія, також апотропей, апотропайон (грец. ἀποτρόπαιος «відводить пороблення») — магічний ритуал, призначений для оберігання від зла (причини, пристріту). Може здійснюватися з використанням церемоній і заклинань, наприклад — постукуванням тричі по дереву, або ж просто шляхом носіння чи підвішування в інтер'єрі предмета, що приносить удачу (оберега, талісмана).

Дерево, обвішане турецькими амулетами від пристріту

Термін використовується в етнографії, археології, мистецтвознавстві.

Основні типи апотропеїв

«Архангел Михаїл», картина Рафаеля. Зверніть увагу на зображення морд на наколінних обладунках

натільні амулети;
зображення на обладунках, одязі, прикрасах;
архітектурні рельєфи, статуї, зображення на начиння;
написи:
- в юдаїзмі апотропічні властивості мають імена ангелів, вони часто з'являються на амулетах, магічних написах і формулах;
боді-модифікації:
- татуювання.

Місця для захисних знаків

Як відзначають дослідники, в магічному поданні древніх одним з найбільш вразливих місць будівлі є його кут. Тому вони вважали за необхідність захистити його оберегами: в кути храмів при будівництві закопувалися магічні предмети[1]. Велику увагу надавали ґанку будинка, одвірку. Кути, місця згину грали магічну роль і в тілі людини. Тут слід згадати коліна (так, зображення апотропічної голови можна побачити на елементах обладунках — наголінники), плечі (наприклад, голова пантери на обладунках), зап'ястя.

Численні горгулі на кутах Нотр-дам в Ам'єні

Водостік з головою лева, Парфенон

Теми зображень

зображення ока;
звірині морди: грифон, пантера (пов'язана з культом Діоніса):
- лев — не тільки морда, а й лапи і хвіст. У Стародавньому Єгипті він був стражем воріт храму і царського трону (звідси у них левові лапи і хвіст). Водостоки дахів храмів мали форму лева^{[джерело не вказане 2367 днів]}; вони повинні були в негоду оберігати святилище від злих сил Сета;
голови міфічних чудовиськ і богів:
- голова горгони Медузи (горгонейон), Силена, Діоніса;
- єгипетський Бес;

Фалічні натільні амулети, Римська Галлія

горгулі;
ексгібіціоністські фігури, що демонструють статеві органи;
фалоси;
зображення складених пальців (схрещених пальців, дуля);
хрест — дослідники використовують термін «апотропічний», навіть для християнського розп'яття:

«Вже з перших століть хрест мав для християн абсолютно особливе значення — він був символом Христової жертви, знаком порятунку і тому вважався найсильнішим апотропічним символом». (С. Н. Гукова. Знаки приснодівства Богоматері).[1]

знаки: вербові листя, свастика, сонячний диск або перехрестя (Візантія)[2];
гарбуз з вирізаним обличчям на Хелловін.

Апотропайони різних народів

Турецький амулет «назар»

Горгонейон — античність
Мйольнір — вікінги
Хамса — євреї і араби
Назар — Туреччина

Апотропічні дії

Очі, що прикрашають ніс мальтійської човна «луццу»

триразове постукування по дереву
плювання через ліве плече
скручування дулі в кишені
після народження дитини у вогні нагрівали залізні предмети (щипці, ножі, ножиці) і обводили ними всі кути, стелю та підлогу кімнати, де повинен був знаходитися малюк, щоб відігнати злих духів; в люльку, де спить немовля (частіше в головах), клали металеві предмети: ножі, ножиці, цвяхи і т. п. (Кабардино-Балкарія)[3]

Див. також

Примітки

Гукова С. Н. Знаки приснодевства Богоматери // Byzantinoslavica. — Vol. LXIII. — Prague, 2005. — pp. 225—258.
Точное знание и естественные науки в поздней античности и Византии
Обряды и поэзия семейной общины балкарцев и карачаевцев XVI—XIX вв. // Малкондуев Х. Х. Этническая культура балкарцев и карачаевцев. — Нальчик: «Эльбрус», 2001. — 172 с.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[гукова-1] Гукова С. Н. Знаки приснодевства Богоматери // Byzantinoslavica. — Vol. LXIII. — Prague, 2005. — pp. 225—258.

[2] Точное знание и естественные науки в поздней античности и Византии

[3] Обряды и поэзия семейной общины балкарцев и карачаевцев XVI—XIX вв. // Малкондуев Х. Х. Этническая культура балкарцев и карачаевцев. — Нальчик: «Эльбрус», 2001. — 172 с.