Астапович Ігор Станіславович

Ігор Станіславович Астапович (11 січня 1908 — 2 січня 1976) — радянський астроном.[2]

Астапович Ігор Станіславович
Народився	29 грудня 1907 (11 січня 1908)[1] Вовчанськ, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	2 січня 1976(1976-01-02) (68 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  Російська республіка  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	астроном
Галузь	астрономія
Alma mater	фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка, Державний астрономічний інститут імені Павла Штернберга МДУ і Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Народився у повітовому місті Вовчанськ (нині Харківська область). У 1930 закінчив Ленінградський університет. У 1931—1932 очолював магнітометричну експедицію Інституту прикладної геофізики на території Східного Сибіру, в 1932—1933 — директор Таджицької обсерваторії (нині Інститут астрофізики АН Таджикистану), в 1934—1941 працював у Державному астрономічному інституті ім. П.Штернберга.

На початку Великої Вітчизняної війни пішов добровольцем в народне ополчення. У 1942—1959 працював у фізико-технічному інституті Туркменського філіалу АН СРСР (з 1951 — АН Туркменської РСР), де в 1946 заснував Ашгабадську астрофізичну лабораторію і організував будівництво обсерваторії поблизу Ашгабата. У 1959—1960 — зав. відділом обсерваторії Одеського університету. У 1960—1973 працював в Київському університеті (з 1966 — професор).

Основні наукові роботи присвячені дослідженню метеорів. За період 1942-1959 зібрав унікальний архів спостережень 40 тисяч метеорів. На підставі власних спостережень противосяяння (слабосвітних розмитих плям на ділянці неба, протилежній Сонцю) встановив, що яскравість противосяяння змінюється синхронно із спалахами яскравості полярного сяйва, і зробив висновок про газову природу противосяяння. Визначив добовий паралакс противосяяння і відстань від Землі до скупчення газу, яке його породжує, — 130 000 км. За даними фотографічних спостережень сріблястих хмар і візуальних визначень дрейфу метеорних слідів прийшов до висновку (1939, 1941) про закономірний характер повітряної циркуляції в нижній термосфері. Цей висновок був підтверджений спостереженнями радіолокацій. Завдяки малій широті Ашгабата Астаповичу вдалося вперше детально вивчити метеорні потоки, орбіти яких мало нахилені до площини екліптики («екліптикальна зв'язка»).

Спільно зі співробітниками Інституту теоретичної астрономії АН СРСР він проаналізував умови видимості метеорного потоку Леонід, а також зміну елементів метеорних орбіт з 1866 по 2000 під впливом планетних збурень. З великою точністю був передбачений момент максимуму активності Леонід при проходженні найщільнішої частини рою поблизу Землі в 1966, а також з'ясовані умови подальших зустрічей рою із Землею аж до 2000 року.

Низка робіт присвячена історії дослідження метеорних явищ в Росії, Західній Європі і Китаї.

На його честь названо астероїд 2408 Астапович[3].