Афінська моровиця

Немає підстав сумніватися, що черевний тиф існував у Стародавній Греції. Черевний тиф длясталої передачі вимагає фекального забруднення води та їжі з подальшим зараженням людей. Висип, описаний Фукідідом, не має схожості на розеольозні висипання при черевному тифі. Більше десятка ознак, описаних Фукідідом, несумісні з діагнозом черевного тифу навіть якщо довільно підходити до інтерпретаційного коливання. Смерть від черевного тифу відбувається через 2 — 3 тижні від початку хвороби і виникає через перфорацію кишечника з розвитком перитоніту або через кишкову кровотечу. Смерть від черевного тифу зазвичай настає, що значно пізніше часу, коли жертви Афін помирали за інфекційної хвороби. Тифозна лихоманка не надає хорошого імунітету до наступних нападів, про що свідченням Фукідіду. Хоча черевний тиф час від часу смертельний при ускладненні перитонітом або кишковим крововиливом, важко уявити черевний тиф, що за короткий термін вбив чверть населення. Черевний тиф, як правило, має підгострий перебіг від початку, і пацієнти залишаються абсолютно здоровими до остаточної гибелі, що прямо суперечить тому, що Фукідід описував у жертв чуми. Черевний тиф — найбільш малоймовірне пояснення причини виникнення мору в Афінах.

Знахідка останків Міртіди призвела до того, що деякі науковці зробили висновок, що причиною епідемії був черевний тиф. У рештках її зубів методом суїцидальної полімеразної ланцюгової реакції було знайдено ДНК тифозної сальмонели.[3] 2010 року в Інтернеті навіть стартував проект «Myrtis», на якому розміщено звернення Міртіди 15 мовами, в якому вона закликає світ об'єднати зусилля у боротьбі із черевним тифом та не допустити нові смерті, які можна і треба відвернути.

Разом з тим певні описання проявів тодішньої недуги у записах її сучасника Фукідіда вступають у протиріччя з добре відомими симптомами черевного тифу, особливостям його епідеміологічного поширення, що зберігає серед науковців думку, що епідемія була була спричинена іншою хворобою. Малоймовірно, що черевний тиф з його малочисельними та слабкими розеолами може вважатися таким, що відповідає опису Фукідідідом висипу у хворих.

Можливо сама Міртіда й померла від черевного тифу, тоді як інші її співгромадяни — від іншої хвороби. Адже в період стародавніх епідемій зустрічались випадки смерті й від інших захворювань. А може Міртіда була просто хронічним носієм черевнотифозної сальмонели, а загинула взагалі від зовсім другої причини. Тому інтерпретувати результати дослідження в Міртіди як такі, що мають автоматично поширитися на всю епідемію, поки що зарано. Результати були отримані при дослідженні всього лише трьох зубів, тому беззастережно вважати, що таємниця «чуми Фукідіда» розкрита, поки передчасно.

Тим більше, що друга група дослідників, включаючи американського еволюційного молекулярного біолога доктора Бет Шапіро з Каліфорнійського університету Санта-Крус, заперечила висновки науковців, що запевняли, що це був черевний тиф, стверджуючи, що вони були проведені із серйозними методологічними недоліками[4].

Ще деякі прояви сучасного клінічного перебігу черевного тифу суттєво відрізняються від опису Фукідіда. Тварини не помирають від черевного тифу, бо це антропоноз, початок хвороби і гарячки при черевному тифі повільний, а сама хвороба, як правило, призводить до смерті людини на 3-4-му тижні захворювання. Оскільки черевний тиф найчастіше передається внаслідок недотримання гігієнічних звичок та поганих умов громадської санітарії в переповнених міських районах, це малоймовірна причина виникнення великої епідемії в менш урбанізованій Африці того часу.

У Фукідіда чітко йдеться про підвищений ризик захворювання серед доглядальників хворих, що характерніше для деяких геморагічних гарячок, як то гарячка Ебола або Марбург, ніж для черевного тифа. Незвичним є, що в історії епідемій під час військових операцій, спартанські війська, які взяли в облогу Афіни, не страждали від хвороби, що вирувала у межах міста. Опис Фукідіда пропонує порівняння з геморагчними гарячками за характером та послідовністю розвинених симптомів та частою смертю приблизно на восьмий день. Деякі науковці трактують вираз Фукідіда грец. λύγξ κενή як незвичайний симптом гикавки, який визнається поширеним проявом при гарячці Ебола. Спостереження за епідеміями хвороби в Африці в XXI столітті показали, що поширення хвороби часто відбувається під час поховальних церемоній, як це спостерігалось і під час Афінської моровиці. Так само відзначається й похоже ураження очей при цьому. Зважуючи на інкубаційний період до 21-го дня та збереження вірусу в спермі перехворілих до 565 днів, поширення гарячки Ебола Нілом з Єгипту до Пірею цілком імовірне. Давньогрецька близькість з африканськими джерелами відображається в точних зображеннях мавп на фресках та гончарних виробах Давньої Греції. Зокрема, там зображено приматів Cercopithecus, від яких відбулася передача вірусу Марбург у Німеччину та Югославію, коли ця хвороба була виявлена в 1967 році.

Друге історичне свідчення, що можливо говорить про геморагічну гарячку як причину Афінської епідемії, твори Тита Лукреція Кара. У І столітті до н. е. він написав, що під час афінської моровиці спостерігалися «криваві» або чорні виділення з тілесних отворів. Лукрецій цитував і був прихильником своїх попередників Емпедокла та Акрона. Хоча жодна з оригінальних праць лікаря Акрона не збереглася, повідомляється, що він помер 430 року до н. е. під час подорожі до Афін для боротьби з моровицею.

Ідентифікація на основі ампліфікаційних методів обмежена неможливістю деяких збудників залишити нуклеїнові кислоти, який можна отримати з археологічних решток через кілька тисячоліть. Відсутність таких можливостей означає, що вірусну етіологію хвороб, зокрема таких як гарячки Ебола чи Марбург, наявні наразі наукові методи підтвердити не можуть.

Одна з найбільш популярних причин виникнення моровиці в Афінах. Опис Фукідіда має багато знаків, які відповідають клінічним характеристикам натуральної віспи, особливо швидке виникнення, гарячка, ураження очей та висип. Згадані пухирі і виразки можуть являти собою висип натуральної віспи. Інтенсивне відчуття внутрішньої спеки відзначалося в епідеміях натуральної віспи, але не є характерним для неї. Гангрена кінцівок може виникнути у тих, хто вижив від натуральної віспи. Вона часто ускладнюється сліпотою. Втрата пам'яті не характерна для віспи. При цьому можуть бути виразкування в роті, неприємний запах звідти. Хоча натуральна негеморагічна віспа починається на лінії волосся і опускається до кінцівок, вона не супроводжується інтенсивним висипанням, описаним Фукідідом. Якщо припустити, що афіняни мали геморагічну віспу, також відому як гіпертоксична віспа, у них не було б розвинених везикул на шкірі. Геморагічна віспа починається різко з гарячки, набряку обличчя та петехіальної висипки в продромальний період. Висип при геморагічній віспі може нагадувати кір або скарлатину або може бути петехіальною пурпурового забарвлення. Петехіальний продромальний висип при віспі починається з паху і стегон і поширюючись на тулуб і кінцівки, а не з лінії волосся. Геморагічна віспа перебігає настільки швидко, що токсикоз від інтенсивної віремії часто вбиває пацієнта, перш ніж елементи на шкірі встигнуть розвинутися. Якщо моровиця в Афінах була викликана геморагічною віспою, Фукідід виявився правим, не посилаючись на пустульозні висипання, оскільки при геморагічній віспі вони відсутні. Важко уявити епідемію натуральної віспи, яка мала виключно геморагічний різновид. Навіть у надзвичайно летальній епідемії натуральній віспи, принаймні у деяких людей, які вижили, були б висипання, які б легко побачив та описав Фукідід. Його опис пухирів або болячок без посилання на конкретні анатомічні місця залишає діагноз натуральної віспи під питанням. Відповідно до натуральної віспи як причини моровиці є той факт, що ті, хто вижив, були несприйнятливі до наступних нападів у роки після початку епідемії, як зазначив Фукідід.

Якби моровиця була спричинена епідемічним висипним тифом, то передача інфекції при цьому йде за допомогою платтяних вошей, і завошивленість мала б бути тоді серед населення. Про наявність вошей можна зробити певні висновки за описом інтенсивного свербіння у незараженого населення Стародавніх Афін. Це захворювання швидко розвивається і характеризується гарячкою, виразним кон'юнктивітом та висипом переважно по тулубу. До ускладнень належить гангрена кінцівки. Описано випадки епідемічного висипного тифу, коли відчуття внутрішнього тепла було настільки інтенсивним, що пацієнти за полегшенням занурювалися. Втрата зору — рідкісне ускладнення цього тифу, тоді як втрата слуху — часте.

Проти діагнозу епідемічного висипного тифу — наявність симптомів ураження верхніх дихальних шляхів, особливо нежить, чхання, неприємний вдих та сухий кашель. Внутрішнє відчуття тепла було незвичним при епідемічному висипному тифі. Діарея не є частиною клінічного синдрому, а також смерть від виснаження не є характерним. Висип при цій хворобі не просувається від голови до кінцівок, як це описано Фукідідом. Описи перших достовірних епідемій висипного тифу тифу в Італії в XVI столітті описують петехіальну гарячку, що характеризується головним болем і нездужанням, що принципово відрізняється від симптомів інфекційного захворювання, описаного Фукідідом. Хоча епідемічний висипний тиф є більш імовірною можливістю, ніж черевний тиф або бубонна чума, він не має достатньо ключових клінічних характеристик, щоб зробити його найбільш ймовірною причиною моровиці в Афінах.

Наявність бубонної чуми в Стародавній Греції залежить від того, чи були чорні пацюки в цьому регіоні. Вони здатні передавати афінянам чуму через укус пацюкових бліх з розвитком бубонної її форми, а далі від хворої людини до здорової з розвитком легеневої чуми. Якщо наявність чорних пацюків у стародавніх Афінах не доведено, то й вірогідність розвитку бубонної чуми значно зменшується. Навіть якщо слово «висип» було неправильно трактовано і фактично означає пухирі або виразки, які можуть бути бубонами, висип, здається, знаходиться в неправильному анатомічному розташуванні (тобто він не знаходиться в пахвовій западині або паху), і сильний висип, особливо просування його від голови до кінцівок, не є ознакою бубонної чуми.

Багато європейських авторів описали чуму, яка вдерлася в Європу у XIV столітті. Описи бубонної чуми в Європі внутрішньо послідовні, і всі вони описують одне й те саме клінічне інфекційне захворювання. Європейські описи чуми дуже нагадують один одного, але вони відрізняються від опису Фукідіда. Чума не починається з голови, а ті симптоми з верхніх дихальних шляхів, які описав Фукідід, не зустрічаються при чумі. Важливе посилання на відчуття сильного внутрішнього тепла не є ознакою чуми. Діарея, втрата зору та пам'яті рідко є ознаками бубонної чуми. Відсутність характерного місця розташування та самих бубонів є сильним аргументом проти бубонної чуми. З епідеміологічних ознак бубонну чуму важко розглянути за відсутності чорних пацюків. Перенесення чуми пацюковими блохами є необхідною умовою епідемії бубонної чуми. Фукідід та інші грецькі письменники того часу не згадують про чорних пацюків. У давньогрецькій мові немає жодного слова «пацюк». Уважний спостерігач, як Фукідід, помітив би чорних пацюків серед живих і мертвих людей у значній кількості. Навіть якби він не оцінив причинно-наслідковий зв'язок між чорними пацюками та чумою, малоймовірно, що він би не згадав про чорних пацюків, якби вони були присутні під час епідемії. З епідеміологічних та клінічних причин чума не вписується добре в опис Фукідидів і є малоймовірною причиною виникнення мору в Афінах.

Найменше дослідники вважають, що грип був причиною Афінської моровиці. Першочергово при грипі висип є рідкісним, переважно це геморагічні елементи, а не такі, що їх описав Фукідід. При відомому сучасному перебігу грипу спостерігається багато з проявів, описаних Фукідідом, однак відчуття жару всередині тіла з необхідністю кинутися в холодну воду не спостерігається. Немає відчутного зневоднення. Смерть відбувається або в перші доби хвороби від неконтрольованого набряку мозку, або в перші 5-7 діб через геморагічний набряк легень, чи ще пізніше від тяжкої бактеріальної пневмонії як ускладнення[5].

Фукідід згадує, що у пацієнтів була яскраво-червона висипка, яка починалася з голови і спускалася до ніг. Мало що з інфекційних захворювань має інтенсивно червоний висип, навіть враховуючи проблеми інтерпретації висипу. Така етапність характерна для кору. Опис Фукідіда щодо просування висипу від голови до кінцівок характерно для кору. Особливо яскравими є опис Фукідіда стосовно червоних очей, нежиттю і червоного горла афінських жертв, що дуже характерно для кору. Проти кору те, що висип при ньому є папульозним, а тут розвивався до пухирів і виразок. При кору не розвиваються гангрени.