Ахмед Закаєв

1994 року повернувся з Москви, де мешкав, до Чечні. Отримав посаду міністра культури Ічкерії.

• З кінця 1994 р. був членом військового штабу ЧРІ.
• У березні-квітні 1995 р. керував обороною с. Гойське.
• 1995 року отримав ранг бригадного генерала та був призначений командувачем Урус-Мартанського фронту.
• 1996 року став радником президента ЧРІ Зелімхана Яндарбієва у справах безпеки та секретар Ради Безпеки ЧРІ. Брав участь у прелімінарних перемовах і підготовці перемир'я у Хасав'юрті.

• З жовтня 1996 р. став міністр культури Ічкерії.
• 1997 року балотувався на виборах президента Ічкерії.
• У 1998-2006 роках займав посаду віце-прем'єра Ічкерії.
• Створив інформаційну агенцію «Чечен-Прес».

Після початку нової війни був призначений командиром особистого резерву президента Аслана Масхадова.

• 2000 року був поранений у бою (за іншими даними — підірвався на міні).
• З листопада 2000 р. був представником президента ЧРІ в Туреччині, потім — у Західній Європі.
• Був також переговорником у перемовах з російською стороною (2001, 2002).

28-29 жовтня 2002 р. у Копенгагені відбувся Світовий конгрес чеченського народу, одним із організаторів якого був А.Закаєв. Росія висловила протест, звинувативши учасників конгресу в терористичній діяльності. Згідно з російськими звинуваченнями, Закаєв був причетний до підготовки терактів, зокрема, в нападі на театр на Дубровці (Москва). З цієї причини 30 жовтня його затримала данська поліція.

Коли Росія зажадала екстрадиції Закаєва, Данія відмовила, посилаючись на процедурні порушення та формальні помилки в тексті вимоги. Найпомітнішими помилками були неправильно вказані по батькові — Ільясович замість Халідович, та дата народження. Переклади документів не були офіційно затверджені. Росіяни також не навели переконливих доказів численних злочинів, у яких звинувачували Закаєва. До того ж з'ясувалося, що частина звинувачень ґрунтувались на недостовірній інформації (наприклад, знайшовся живим православний священик, якого, згідно з твердженнями росіян, вбила «банда Закаєва»). 3 грудня міністерство юстиції Данії постановило відкинути вимогу Росії. 4 грудня Закаєв вийшов на волю.

По прибутті до Лондона 5 грудня 2002 р. Закаєва знову затримала поліція, але невдовзі його було звільнено під заставу, внесену Ванессою Редґрейв та фундацією Бориса Березовського.

9 грудня російська сторона зажадала екстрадиції Закаєва. У російській ноті було вказано, що Закаєв є звинувачений у тероризмі, захопленні заручників, вбивствах, розбої, бандитизмі, участі у збройному заколоті. 30 січня 2003 р. британський суд відкрив екстрадиційну процедуру.

Під час судового розгляду було розкрито неправдивість багатьох тверджень, що містилися у російських звинуваченнях. Один зі свідків заперечив, що знав Закаєва, звинувачень проти нього не підтвердила згадана вище духовна особа, а знаний лише під псевдонімом свідок заперечив твердження російських документів про те, що Закаєв нібито позбавив його пальців на руці. Анна Політковська пізніше опублікувала статтю, в якій твердила, що ця особа втратила пальці значно раніше, а свідчити проти Закаєва була змушена російською владою.

24 липня 2003 р. на суді виступив колишній охоронець Закаєва, Дук-Паша Душаєв, на чиїх попередніх (анонімних) свідченнях у значній мірі трималося звинувачення. Душаєв підтвердив своє авторство свідчень, але заявив, що їх було вибито з нього під тортурами і вони не є правдивими. Суддя звернувся за поясненнями до російської сторони. Заступник Генерального прокурора Російської Федерації відтак заявив, що це є «провокація з боку тих, хто діє за гроші Бориса Березовського». Пояснення слідчого прокуратури м. Грозного К. Кривоторова, нібито Душаєв добровільно з'явився на допит, суд відкинув.

13 жовтня 2003 р. суд постановив відхилити вимогу про екстрадицію. Він визнав, що вбивства військових, вчинені під час воєнних дій, не можуть бути підставою для екстрадиції. Було підкреслено, що Росія протягом кількох років не вжила жодних заходів для покарання Закаєва за вчинки, скоєні у 1995–1996 роках. 2001 року Закаєв перебував у Москві, де проводив мирні переговори і йому не було висунуто жодних звинувачень. До того ж Росія знала місце перебування Закаєва на еміграції, але попри це — до Світового конгресу чеченського народу — не почала його судового переслідування. Представлені звинувачення у кримінальних діяннях не були підтверджені жодними доказами. Тому суд дійшов висновку, що вимога екстрадиції має політичний характер, а видача Закаєва є небажана через загрозу для нього тортурів і навіть смерті. Закаєва звільнили, а 29 жовтня він отримав статус біженця.

17 липня 2006 р. Володимир Путін заявив, що є достатньо доказів злочинної діяльності Закаєва для повторної вимоги його видачі до Росії. Через 10 днів російська прокуратура звинуватила Закаєва у розпалюванні ненависті через інтерв'ю, які він давав журналістам.

16 вересня 2010 р. у Пултуську (Польща) відкрився черговий Світовий конгрес чеченського народу. Ахмед Закаєв заанонсував свою участь у ньому, не зважаючи на застереження, що на підставі міжнародного ордеру польська сторона зобов'язана його допитати. Закаєв погодився з'явитися до слідчих. 17 вересня польська поліція затримала його на шляху до прокуратури. Але суд не задовольнив вимоги прокуратури про арешт Закаєва.

12 жовтня 2010 р. Рамзан Кадиров звинуватив Закаєва в організації нападу на його родове село Центорой в серпні 2010[1][2].

14 грудня 2010 р. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції (Окружного суду Варшави), але одночасно припинив справу про арешт Закаєва.[3]

27 січня 2011 р. Варшавський апеляційний суд закрив справу про екстрадицію Закаєва.[4]