Урус-Мартан

Село утворилося на місці поселень, заснованих, імовірно в XVIII столітті, представниками чеченських тейпів гендаргеной, беной, белгатой, енганой та інших.

У Імаматі Шаміля Урус-Мартан був центром наібства Мала Чечня.

За часів СРСР Урус-Мартан був центром однойменного району.

Після ліквідації Чечено-Інгушської АРСР у 1944 році деякий час село носило назву Червоноармійське.

1990 року селу Урус-Мартан присвоєно статус міста.

3 травня 1810 в 10 кілометрах на північ від села, на річці Сунжі, при впадінні в неї річки Мартан, війська царської Росії заклали редут Усть-Мартанівський[1], який проіснував кілька місяців.

У першій половині XIX століття село кілька разів піддавалося знищенню з боку царських військ. Так, 1-5 лютого 1822 Урус-Мартан та сусідній аул Гойти були винищені російським загоном під командуванням полковника Грекова. В аулів були взяті аманати. У січні 1825 Грєков (до того часу отримав чин генерала) знову розорив аули Гойти, Урус-Мартан, Гехи. Протягом січня-лютого 1826 під час каральної експедиції під командуванням генерала Єрмолова були знищені аули по р. Аргун, Мартан (в тому числі Урус-Мартан), Гехи. У серпні 1832 10-тисячний російський загін під командуванням генерала барона Розена знищив аули по берегах річок Мартан (в тому числі Урус-Мартан), Гойти, Аргун, Басьо[1]. У січні 1837 каральна експедиція під командуванням генерал-майора Фезі за участю 8 сотень осетинської та інгушської міліції пройшла по аулах Малої Чечні, знищивши по дорозі й Урус-Мартан: «При зворотному проходженні спалено понад 1000 сакель по Мартанівській ущелині та кілька сотень по Тенгінській. На другий день докінчив винищення сакель що ще залишилися, запасів хліба та фуражу…»[2]. З 7 по 10 липня 1840 загін генерала Галафеєва розорив аули Чечні у напрямку: Старі Атаги — Чахкері — Гойти — Урус-Мартан — Гехи. У складі цього загону був поручик М. Ю. Лермонтов[1].

До 1840 Урус-Мартан грав менш важливу роль в суспільно-політичному житті Чечні, ніж більші та набагато раніше засновані сусідні аули Гехи, Старі Атаги, Алди, Чечен-Аул. На початку 1840 старшина (виборний голова села) Урус-Мартана Ісса Гендаргеноєвський прийняв у себе Ахверди Магому — сподвижника Імама Дагестану Шаміля, який, після важкого ураження в Ахульго влітку 1839, з кількома наближеними та членами своєї родини переховувався в горах Чечні. У ході цієї зустрічі та наступних переговорів з впливовими представниками інших чеченських товариств, була досягнута домовленість про те, що вся Чечня стане на сторону Шаміля в його боротьбі з царською Росією. 7 Березня 1840 в Урус-Мартані пройшов з'їзд чеченського народу, на якому Шаміля було проголошено імамом Чечні та Дагестану.

3 серпня 1848 генерал-ад'ютантом Воронцовим в центрі Урус-Мартана було закладено російську фортецю, яка проіснувала кілька років[1].

У 1860-і роки в Урус-Мартані з'явився один з найбільших в Чечні хлібних ринків[2].

На початку XX століття в селі налічувалося 35 торгових закладів, 45 водяних млинів, 6 хлібопекарень, 20 цегельно-черепичних і 15 лісопильних заводів[2].

15 січня 1918 в Урус-Мартані відкрився національний з'їзд. Чеченський нафтопромисловець, офіцер та громадський діяч Абдул-Межідов (Тапа) Орцуевіч Чермоєв, влітку та восени 1917 року проводив політику зближення з козацтвом, був у прямому сенсі цього слова обсвистаний учасниками з'їзду та відтиснутий політичними суперниками на другий план. Головою нового складу Чеченського Національної Ради було знову затверджено авторитетного адвоката, колишнього підполковника царської армії та прихованого соціал-демократа Ахметхана Мутушева (1884 — 1943). Вплив духовенства на Раду значно посилився. Впливове угруповання шейхів вимагали введення в Чечні теократичної форми правління, при якій верховна влада повинна була належати Раді вищих духовних осіб — улемів. Їх відкрито підтримала найбільш консервативно налаштована частина світських діячів на чолі з Ібрагімом Чуліковим. Вплив духовенства був настільки сильним, що нова Чеченська Національна Рада стала називатися на «ісламський» лад — меджлісом[2].

15 січня 1923 в Урус-Мартані було проведено з'їзд чеченського народу, на якому було проголошено створення Чеченської автономної області. З'їзд відвідала делегація з Москви на чолі з Головою Президії ЦВК СРСР М. Калініним[2].

25 серпня 1925 в Чечні почалася чекістсько-військова каральна операція , яка завершилась 12 вересня. Всього до участі в ній були залучені близько семи тисяч червоноармійців при 240 кулеметах і 24 гарматах. Крім того, у розпорядженні командувача операцією знаходилося два авіаційних загони та бронепоїзд. В тактичному відношенні війська, а також оперативні групи ГПУ, були розбиті на сім угруповань, що діяли в заздалегідь позначених районах. Під час операції Урус-Мартан піддавався артобстрілу та авіаударам три доби. Владі здалися шейхи Солсо-хаджі Яндаре та кадий Урус-Мартана Білу-Хаджі Гайтана[2]. Яндаре незабаром був відпущений владою, а Гайтана — розстріляний[3].

У 1930 році в Урус-Мартані з'явився перший осередок всесоюзного атеїстичного суспільства Союз войовничих безбожників[2].

У 1970 — 1980-і роки в Урус-Мартані функціонував найбільший у республіці недільний ринок, а саме село вважалося найбільшим в СРСР. Оскільки промисловості, як такої, в селі не було (тільки одна невелика швейна фабрика та два деревообробних цеху лісгоспу), а в радгоспі «Горець» і в місцевих державних установах роботи всім не вистачало, велика частина працездатних чоловіків виїжджала на літо і осінь на так звану «шабашку» в радгоспи та колгоспи Поволжя, де найчастіше вони займалися зведенням будівельних об'єктів сільсько-осподарського призначення та вирощуванням баштанних культур.

У липні-серпні 1994 року опозиційна Президенту Чеченської Республіки Ічкерія Д.М. Дудаєву група колишнього мера Грозного Біслана Гантамірова, що був командувачем військами проросійської Тимчасового Ради Чеченської Республіки (ВС ЧР), встановила контроль над Урус-Мартаном та здебільшого Урус-Мартанівським районом, скасувавши сформовану Дудаєвим префектуру. Нову адміністрацію Урус-Мартанівського району очолив Ю.М. Ельмурзаєв. Восени 1994 року на мітингу прихильників ВС ЧР в Урус-Мартані виступив директор ФСК РФ С. Стєпашин. Протягом літа і осені 1994 дудаєвська армія провела декілька наступів на опозиційні загони, розташовані в Урус-Мартані і в його околицях. Гантаміровци, в свою чергу, захопили блок-пост на південній околиці р. Грозного та зробили, за підтримки російських танків та гелікоптерів, два невдалих штурми чеченської столиці (15 жовтня і 26 листопада 1994).

З початком першої чеченської війни Урус-Мартан був оголошений федеральною владою підконтрольним Росії та «зоною, вільною від бойових дій».

У ніч з 27 на 28 грудня 1994 російський літак завдав ракетно-бомбового удару по домівках жителів, розташованих в південній частині, на вулиці Каланчацький та прилеглих вулицях. Внаслідок обстрілу загинули не менше 9 мирних жителів, в тому числі діти.

15 грудня 1994 війська Ічкерії захопили адміністративні та громадські будівлі в центрі міста (військкомат, райпо, вузол зв'язку, інтернат, нова будівля адміністрації району та інші)[4], а також нещодавно побудований через річку Мартан міст у південній частині міста.

8 червня 1996 невідомими було обстріляно з автоматичної зброї автомобіль голови окупаційної адміністрації Урус-Мартанівського району Юсупа Ельмурзаєва, коли він виїжджав з воріт свого будинку. Внаслідок нападу загинули сам глава і троє його охоронців.

14 жовтня 1996 Урус-Мартан було блоковано військами Ічкерії на чолі з Русланом Гелаєвим. Після нічного зіткнення вояків з міською міліцією 15 жовтня влада в Урус-Мартані перейшла в руки прихильників уряду Ічкерії.

До середини 1997 року Урус-Мартан опинився під владою непідконтрольного Президенту ЧРІ А.А. Масхадову збройного формування ісламських радикалів — «Урус-Мартанівського джамаату», керували якими місцеві уродженці брати Ахмадові. Вони змістили з посади обраного на виборах на початку року мером міста Зарган Мальсагова, а також кадію району. У місті та в його околицях були створені бази бойовиків. Вводилося шаріатське судочинство, застосовувалися тілесні покарання за вживання спиртних напоїв (40 ударів палицями), здійснювалися спроби ввести носіння жінками хіджабів в громадських місцях. Влітку 1999 року на центральній площі Урус-Мартану було вперше публічно приведено у виконання смертний вирок шаріатського суду, який постановив розстріляти жителя сусіднього села Гехи, який вбив з метою пограбування літню жінку та її 16-річну онуку.

Протягом вересня 1999 російська авіація двічі завдавала ракетно-бомбових ударів по околицях Урус-Мартану: спочатку були обстріляні поля радгоспу «Горець» між Урус-Мартаном та Алхан-Юртом, потім було атаковано молочно-товарну ферма між Урус-Мартаном та селом Тангі-Чу. 2 жовтня 1999 після полудня російські літаки завдали кілька ракетно-бомбових ударів (в тому числі з використанням касетних боєприпасів з начинкою бойових елементів у вигляді голок) по полях держгоспу «Горець» на північно-західній околиці Урус-Мартана, адміністративним будівлям в центрі та житловому сектору у південній (вулиця Каланчацька, пров. Каланчацький, вул. Свободи) будинок: Керімова, Тапаєвих та Гойтавих), в північно-східній частини міста (вул.1-я Асламбек-Шеріпова, Об'їзна) будинок: Закрієвих, Мусаєва, Гебертаєвих, Ержапових, 7-а школа та перевалка «Горець». Внаслідок цих ударів було вбито більше десяти мирних жителів, в тому числі і діти.

4 жовтня 1999 в Урус-Мартані ракетою переносного зенітного комплексу «Стріла-2» було збито російський розвідувальний літак Су-24МР, який виконував обліт місцевості на малій висоті. Командир екіпажу Костянтин Стукало загинув, штурман Сергій Смислов встиг катапультуватися і через кілька тижнів був звільнений федеральними військами.

Обстріли міста проводились з артилерійських установок, з використанням ракет класу «земля-земля» «Точка-У». У листопаді було здійснено ще один авіаудар в районі середньої школи № 6.

На початку грудня 1999 року в місто зайшли російські війська. Аж до 2005 року діяла комендантська година, місто було оточене блок-постами федеральних підрозділів. 29 листопада 2001 року на центральній площі Урус-Мартану місцева мешканка Айза (Ельза) Газуєва, підійшла до коменданта Урус-Мартанівського району генерал-майора Гейдара Гаджієва, який прямував від будівлі районної адміністрації до будівлі комендатури (вони перебували на різних кінцях площі), покликала його і тут же привела в дію вибуховий пристрій, закріплене у неї на тілі. Внаслідок вибуху загинули сама Газуєва, Гаджієв і троє російських військовослужбовців[5][6].