Ахіль Деляре

Ахіль Деляре був сином фермера і в дитинстві та юності допомагав батьку по господарству. Його старший брат Сиріл був висвячений в 1887 році в Брюгге, і був призначений професором в Сент-Луїсі коледжу.[1] Ще молодим Ахіль вступив до конгрегації редемптористів: 8 вересня 1888 року розпочав новіціят, а 6 жовтня 1889 склав перші обіти, після чого розпочав навчання в семінарії[2].

4 жовтня 1896 року його було висвячено, а вже через два роки зголосився поїхати до Канади для обслуги емігрантів з Галичини[2]. Влітку 1898 франко-канадський архієпископ А. Лянжевен, який тоді відвідував провінційного настоятеля редемптористів бельгійської провінції в Брюсселі, запросив отця Деляре, разом з двома іншими бельгійськими редемптористами, до Канади аби допомогти духовно обслуговувати велику спільноту іммігрантів зі Східної Європи. Отець Деляре провів рік у Тухуві на Галичині, де вивчав польську мову перед від'їздом до Нового Світу[3].

Восени 1899 він відправився з Ліверпуля до Канади на судні «Scotsman». Неподалік острова Белла корабель розбився — шістнадцять людей загинуло, отець Деляре вижив і продовжив свій шлях до Америки.[4] На своє місце служіння, до Брендона в провінції Манітоба, молодий священик прибув 11 жовтня 1899 року. Його товариші редемптористи зустріли його як апостола[5].

Отець Ахіль Деляре був першим редемптористом, який почав духовно обслуговувати українських поселенців Канади — після виїзду з України наприкінці XIX — початку XX століття вони довго не мали жодного духовного проводу[6]. Розпочав він свою діяльність в районі Брендон-Шол, Манітоба. Невдовзі, до списку парафій, які обслуговував отець Деляре долучилось ще п'ятнадцять поселень в цьому районі. Але його перебування в Брендоні не було довгим — вже через чотири роки, на прохання отця Василя Жолдака, секретаря митрополита Андрія (Шептицького), який 1901 року відвідував Канаду, до архієпископа преосвященного А. Лянжевена, він отримав під духовну опіку Йорктонський округ[6].

З 1901 по 1904 рік він періодично, раз на місяць, відвідував новий округ, а з 12 січня 1904 року залишається в Йорктоні на постійно[6]. Отець Деляре був приголомшений кількістю необхідної роботи: територія, як за розмірами складала половину Бельгії, була зовсім знехтувана будь-яким іншим католицьким духовенством. У боротьбі між Східною та Латинською церквами, іммігранти, яким отець Деляре служив, ставилися з недовірою до неодружених римо-католицьких священиків та їхнього латинського обряду. Основними перешкодами на шляху сприйняття редемптористів з боку українських поселенців були латинський обряд, бельгійське походження отця Деляре, а отже і погане знання ним української мови. Отець Деляре зіткнувся з ворожістю прихожан, а також відсутністю допомоги з боку архієпископа Лянжевена[5].

В умовах боротьби з Незалежною грецькою церквою, священики якої були українцями і добре знали мову, латинським священикам потрібно було приймати серйозні, відповідальні рішення, які могли б перехилити терези на їхню користь. Служіння для українців вимагало знання мов та обряду, тому з благословіння Папи Пія Х отець Ахіль змінив латинський обряд на візантійський і 26 вересня 1906 року відслужив свою першу Літургію в новому для нього обряді[2]. Отець Деляре заохотив французько-канадських семінаристів вивчати східнослов'янські мови, до служіння в українських поселеннях він долучив васильянського монаха отця Крижановського[5].

Незабаром інші бельгійці наслідували цей приклад. 6 січня 1909 року на допомогу отцю Деляре до Йорктону прибув ще один редемпторист східного обряду отець Г. Бульс — це дозволило проводити регулярні богослужіння в Йорктоні та посилити місійну працю в окрузі. Східний обряд прийняли отці-редемптористи Н. М. Декамп, К. Тешир та Л. Боский[6][7].

Українцям було важко правильно вимовити прізвище отця Деляре, тому вони називали його «отець Долар». Джон Бодруг в своїх мемуарах пише: «В Сіфтоні було побудовано невелику греко-католицьку церкву, в якій іноді правив отець Заклінський, але часто тут відправляв отець Долар. Отець Делер навчився читати службу божу по старослов'янськи і був одягнений відповідно до грецького обряду, але виголошував свої проповіді польською мовою»[8]. Стосовно його знаня мов та східного обряду, його найближчі соратники говорили, що отець Деляре так і не навчився правильно розмовляти французькою, а українську знав тільки посередньо, але завзяття і працездатність зробили його незамінним[5]. Під час Євхаристійного конгресу у Монреалі в 1910 році митрополит Андрей Шептицький здійснив першу візитацію українців-грекокатоликів у Канаді. Він відвідав українські поселення, де працювали отець Деляре та його співбрати і був вражений їхньою самопожертвою для духовно покинутих українців у Канаді та вирішив попросити бельгійських отців розпочати подібну місійну працю й на Західній Україні, що в подальшому дозволило поповнювати ряди священнослужителів ордену в Канаді за рахунок еміграції[6].

Отець Деляре вважав, що добре організована українська греко-католицька церква в Канаді зможе ефективно протистояти наступу російської православної церкви та протестантських місій. Завдяки великим старанням отця Ахіля в 1912 році було призначено першого єпископа для українців у Канаді[2]. У травні 1912 року отця Деляре викликали для переговорів з Папою Пієм X, і 12 липня, після консультацій з українською католицькою ієрархією в Галичині, Апостольський престол призначив єпископом українських греко-католиків в Канаді отця Никиту Будку[3][6]. В тому ж році отець Деляре відвідав Галичину та переконав архімандрита Патрика Муррея в доцільності заснування східної гілки редемптористів у Галичині.

Будучи відповідальним за запрошення отця Будки до Канади, отець Деляре мав з ним співпрацювати. Через «холодний нейтралітет» отця Будки були моменти сумнівів, коли отцю Деляре радили покинути українців в Канаді, але він залишився непохитним[3]. У 1914 році був посвячений перший монастир східного обряду у Канаді в Йорктоні, пізніше в Комарно та Айтуні. 21 серпня 1919 року отець Ахіль став віце-протоігуменом редемптористів східного обряду у Канаді, цей уряд він виконував до 1927 року[2].

Отець Деляре служив на канадських теренах з моменту свого прибуття туди у 1899 році, протягом сорока років, аж до своєї смерті в 1939 році. В 1930—1932 роках він відвідав Бельгію і Галичину. Помер отець Ахіль від застуди 12 липня 1939 року на 71-му році життя, 50-му році перших обітів, 47-му році вічних обітів та 43-му році священства[2][9].

• Бляшана Катедра

• Ахіль Деляре: WorldCat каталог
• Five Door Films, Romance of the Far Fur Country
• Yereniuk, Roman, A Short Historical Outline of the Ukrainian Orthodox Church of Canada (PDF)
• Розпочались святкування з нагоди 100-річчя служіння Редемптористів в УГКЦ Радіо Ватикану