Бабурова Анастасія Едуардівна

Народилася 30 листопада 1983 року в Севастополі. Батько — Едуард Федорович Бабуров — професор Севастопольського технічного університету[8], мати — Лариса Іванівна Бабурова — викладачка Севастопольського університету ядерної енергії та промисловості[7].

За фактом народження мала громадянство України, 2000 року разом з матір'ю отримала російське громадянство[9]. Але оскільки з українського громадянства не виходила, то залишалася також і громадянкою України[7][10]

2000 — закінчила з золотою медаллю севастопольську спецшколу № 3 з поглибленим вивченням англійської мови[11]. Крім російської та української мов, які вона вважала рідними, володіла англійською та французькою мовами[7].

Після закінчення школи подавала документи до різних вишів і пройшла конкурс в МДІМО, МДУ та Єльський університет, але залишилася вдома, оскільки в сім'ї не було коштів платити за проживання в іншому місті. Один рік навчалася на факультеті економіки та управління севастопольського філіалу МДУ. В 2001 році переїхала до Москви, півтора року провчилася на факультеті міжнародного права Московського державного інституту міжнародних відносин, звідки пішла, за власними словами, тому що їй було «нудно вчитися з цими людьми, що представляють золоту молодь»[11]. Навчалася на вечірньому відділенні факультету журналістики Московського державного університету і планувала захищати диплом влітку 2009 року[4][7].

Мала розряд кандидата в майстри спорту з шахів, займалася бойовими єдиноборствами, зокрема карате, бойовим самбо, він-чунь, джіу-джитсу, кунг-фу. Також займалася йогою і фехтуванням, отримала срібну медаль з армреслінгу на змаганні студенток МДУ[7].

2003 вийшла заміж за студента факультету журналістики МДУ Олександра Фролова, з яким розлучилася 2007 року[11].

Політичною діяльністю зайнялася після того, як стала свідком нападу неонацистів на іноземця, після чого вона написала у своєму щоденнику: «Важко дивитися в очі корейському студенту, якого щойно вдарили в скроню два малолітніх виродки, які на ходу вискочили з трамвая. Вискочили, помахали вслід трамваю „Зіг хайль!“ і втекли»[12].

Була активісткою еко-анархістського руху, брала участь в діяльності екологічних таборів «Хранителів Райдуги», в соціальних форумах, зокрема в Європейському соціальному форумі в Мальме (Швеція), організовувала фестиваль «Антикапіталізм-2008». Брала участь в акціях руху антифа і в багатьох інших акціях протесту. У червні 2008 року брала участь в акції проти вирубки Хімкинського лісу. Наприкінці червня 2008 року брала участь у роботі конференції «Прямухінські читання», присвяченої історії розвитку анархістських ідей і проблемам їхньої сучасної реалізації. За участь в акції проти виселення мешканців (колишніх працівників московської швейної фабрики «Зміна» і біженців з країн СНД) з гуртожитку УФСІН в Ясному проїзді, була на добу затримана міліцією[11][12].

Співпрацювала з анархо-комуністичною організацією «Автономна дія»[13], писала статті для їхнього журналу «Автоном». За день до вбивства стала членом організації[11].

За словами батьків, Бабурова «постійно повторювала, що є патріоткою Росії»[14] але водночас писала їм листи українською мовою і просила їх також відповідати їй українською[7]. До переїзду в Москву її кумиром був Путін, через це вона почала займатися самбо, але вже через півроку після переїзду її ставлення до російської влади кардинально змінилося[15]. Батьки Анастасії стверджували, що згодом вона своїм гаслом вважала «моя Батьківщина — все людство»[16].

Протягом 2008 року працювала в редакції газети «Известия», опублікувавши в газетах «Известия» і «Финансовые известия» десятки статей, присвячених переважно діловій тематиці[12]. У грудні 2008 року журналістка звільнилася з редакції[7] через розбіжності з політичним курсом газети, який, на думку тижневика «The Economist», характеризується «націоналізмом, конформізмом і цинізмом». Розбіжності загострилися після використання Бабуровою журналістського посвідчення «Известий», коли вона брала участь у захисті мешканців гуртожитку на Ясному проїзді[17].

З жовтня 2008 року — позаштатна співробітниця «Нової газети». Заступник головного редактора «Нової газети» Сергій Соколов стверджував, що вона «прийшла до нас зі своєю темою … Тема не найкраща з точки зору безпеки або зірковості. Скінхеди, антифа, неформальні вуличні акції»[11]. Публікації Бабурової в «Новій газеті» були присвячені проблемам екології, жорстокого поводження з тваринами, зловживань в правоохоронних органах, антифашистському руху, діяльності неонацистів. Останньою — посмертною — публікацією Анастасії стало інтерв'ю зі Станіславом Маркеловим, присвячене проблемам правосуддя і справі Буданова.

Також співпрацювала з російськими виданнями"Вечерняя Москва", «Российская газета», «Частный Корреспондент», журналом «Сузір'я».

Стала четвертою жертвою від 2000 року серед співпрацівників «Нової газети».[18] Згідно з думкою російського аналітика Павла Фельгенгауера, подробиці вбивства вказують, що вчинено його за внутрішнім дорученням російської служби безпеки ФСБ.[18] Після вбивства в самій Росії, а також у Німеччині та Києві відбулися протести проти державних репресій у Росії.[13][19][20] Російські правоохоронні органи в листопаді 2009 року заявили про розкриття вбивства Маркелова та Бабурової[21].

Підозрювані були взяті під варту й дали свідчення.[21] Вони виявилися членами радикального націоналістичного угруповання. Мотивом вбивства стала помста.[21] У травні 2011 року суд у Москві ухвалив вирок про довічне ув'язнення російському націоналісту Нікіті Тихонову за вбивство Маркелова і Бабурової[22].

• Режисер Валерій Балаян зняв про Анастасію Бабурову документальний фільм «Любите меня, пожалуйста».
• Щороку 19 січня на роковини вбивства Бабурової та Маркелова в містах Росії та в Києві проводяться акції пам'яті загиблих та проти терору ультраправих.
• 19 січня 2020 в Києві пройшла чергова акція пам'яті, після чого невідомі закидали її учасників петардами. Поліція заарештувала 11 осіб[23].