Бабій Іван (педагог)

Іва́н Бабі́й (5 березня 1893, с. Добромірка, нині Збаразького району Тернопільської області 25 липня 1934, Львів) — український педагог, військовик. Один із головних організаторів свята «Українська молодь — Христові». Прихильник співжиття українців та поляків Галичини як невід'ємної частини Польщі.[джерело?]

Іван Бабі́й
Іван Бабі́й
Народився 5 березня 1893(1893-03-05)
с. Добромірка, нині Збаразького району
Помер 25 липня 1934(1934-07-25) (41 рік)
Львів, Польська Республіка
Поховання
 : 
Національність українець
Діяльність педагог, військовик
Відомий завдяки страчений за наказом ОУН
Alma mater Філософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Військове звання поручник УГА

Вбитий за рішенням ОУН[1].

Біографія

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович.

Народився 5 березня 1893 року в селі Добромірка (нині Збаразького району Тернопільської області, Україна) в сім'ї селян.

1911 року закінчив Тернопільську українську гімназію[2] (1905/1906 — ІІІб клас[3]) потім навчався на філософському факультеті Львівського університету за курсом класичної філології.

У 1914 році мобілізований до австро-угорської армії, брав участь у Першій світовій війні, служив у лавах УСС. Після проголошення ЗУНР воював у лавах УГА, мав ранг поручника. У 1920 році був офіцером Дієвої Армії УНР, під час спільного маршу на Київ особистою відвагою врятував відділ польського війська від більшовиків, за це отримав спеціальну подяку корпусу офіцерів.[4] За спогадами Степана Шухевича служив у залізничних військах.[5] Опікун пластових куренів на Тернопільщині — зв'язковий 24 і 34 куренів (Бережани), скавтмайстер.

Професор (викладач) Бережанської гімназії у 1921—1928 роках, у Львові: 1928—1931 — професор, 19311934 — директор філії Академічної гімназії[джерело?]. З 1 січня 1934 року директор Академічної гімназії.[джерело?] Був прихильником заснування українського університету в Львові.

На думку польського дослідника Мар'яна Тировіча (1930-ті роки), його діяльність була скерована на піднесення етичного та культурного рівнів життя українців, виховання покоління українців, які повинні були розуміти необхідність співжиття обидвох народів Галичини як невід'ємної частини Польщі.

У 1932 році пережив 2 напади зі сторони ОУН, давав об'єктивні свідчення в справі атентату Миколи Лемика. За версією М. Тировіча, через це був убитий[4].

Українські націоналістичні кола звинуватили Івана Бабія у співпраці з польською владою проти інтересів української нації. Головним звинуваченням директора Бабія було переслідування гімназистів, які прихильно ставились до ОУН та намовляння до співпраці з польською поліцією. Були й інші закиди, які характеризували надзвичайно лояльне ставлення Бабія до Польської держави. Деякі приклади «лояльності» Бабія:

„Директор філії української академічної ґімназії у Львові, І. Бабій, „арештував” у Преображенській церкві у Львові студента університету Вол. Гірного і віддав його в руки польської поліції, закидаючи йому, що Гірний розкидав у церкві, між військом, летючки ОУН, видані з нагоди річниці смерти Ярослава Любовича. І ось ґімназійний професор сповняє функції поліційного аґента та ще в церкві, в присутності байдужих до справи польських офіцерів. Гірний сидить у тюрмі, а оце недавно засуджено його на 6 місяців тюрми.

Той самий дир. Бабій перед тим заборонив учням іти на панахиду за бл. пам. Любовича, рівночасно переконуючи учнів, що ті, хто друкує летючки на пошану Любовича, – це провокатори. Делеґації учнів, що домагалися влаштування в ґімназії Шевченківського свята 10.III.1932, спочатку не хотів дати дозволу, а потім, бачачи рішучу поставу учеників, відповів по-польськи: „Напшуд бендзє концерт маршалковскі, а потем шевченковскі” (т. зн. наперед влаштується концерт у честь польського маршала Пілсудського, а тоді щойно можна буде давати концерт у честь Шевченка). І справді, спочатку – 19.III. на „Юзефа” – влаштував концерт у честь Пілсудського, а щойно потім Шевченківський. Шевченківський концерт І. Бабій довго не дозволяв розпочинати, хоч у залі були 2 українські єпископи, бо спізнився... польський куратор, запрошений дир. Бабієм. Коли ж куратор прийшов, у дверях його привітав дир. Бабій, дякуючи йому за... польську культуру, яку несуть поляки українцям. Потім він посадив куратора поміж двох українських єпископів і виголосив другу привітальну промову з вірнопідданчими висловами для Польщі. Той самий українець, дир. І. Бабій, викинув із ґімназії учня за те, що той пішов до церкви на панахиду по бл. п. Басарабовій”. „Розбудова Нації”, ч. 5-6 за травень-червень 1932 р.

[6].

Іван Бабій двічі був попереджений бойовиками ОУН: вперше його було побито по обличчю, а згодом, в приміщенні гімназії, побито палицями. Причиною таких дій була неодноразова здача гімназистів у руки польської поліції, що спричиняло виключення із гімназії, а інколи й невеликі судові вироки[7].

Революційний трибунал Організації українських націоналістів засудив його до смертної кари. У зв'язку з цим 27 липня 1934 року у Львові бойовик ОУН убив Бабія. Як виявилось, за Бабієм була закріплена поліцейська охорона і коли атентатник зрозумів, що йому не вдасться втекти, спробував застрелитися. В лікарні бойовик отямився та зізнався, що є членом ОУН і зветься Михайло Цар, родом з Поздимира. 17 серпня від отриманої рани вбивця помер.[1].

Митрополит Андрей Шептицький у відозві до вірних публічно засудив убивство Івана Бабія[8].

Убивство Бабія викликало дуже сильний відгомін серед українського громадянства, бо йшлося про людину з високою освітою, колишнього старшину української армії, й вкотре поставило питання «межі лояльності» до Польської держави[7]. На ОУН посипалися гострі напади з боку різних українських політиків та партій. Під час процесу 5 червня 1936 року на запит прокурора Степан Бандера докладно пояснив: «ОУН нікого з українців не карала за саму їхню льояльність до польської держави. Директора Бабія ОУН засудила на кару смерти за те, що він активно співпрацював з польською поліцією і свідомо поборював українське революційне підпілля, видаючи польській поліції українських ґімназистів та студентів, членів і симпатиків ОУН»[1].

Примітки

  1. Петро Мірчук. Нарис історії ОУН. Том 1. V частина. Розділ 5. Архівовано 10 березня 2009 у Wayback Machine. Вбивство Івана Бабія.
  2. VI. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1910/11. — Тернопіль : друкарня Йосифа Степка, 1911. — С. 83.
  3. I. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1905/06. — Тернопіль : друкарня Йосифа Степка, 1906. — С. 53.
  4. Tyrowicz M. Babij Jan (1893—1934)… — S. 194.
  5. Степан Шухевич. «Моє життя» Вид. Української видавничої спілки, Лондон, 1991. — С. 420—423. — ISBN 0-902322-33-8.
  6. Вбивство Івана Бабія. Архів оригіналу за 10 березня 2009. Процитовано 16 червня 2014.
  7. Смерть директора гімназії Івана Бабія
  8. Митрополит Шептицький А. З нагоди вбивства бл. п. директора І. Бабія // Твори (морально-пасторальні)[недоступне посилання з червня 2019]. — Львів, 1994. — Вид 2. ХІІ + 546 с. — С. 30—31; Вперше опубліковано у газеті «Діло». — 1934. — Ч 205 (5 сепаня); передрук у «Sprawy Narodowościowe». — 1934. — № 4.

Посилання

Джерела

Див. також

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.