Дашкевич Роман Іванович

Рома́н Іва́нович Дашке́вич (6 грудня 1892, с. Тустановичі (нині у складі м. Борислава), Львівська область — 12 січня 1975, Куфштайн, Австрія) — галицький український політичний і військовий діяч, полковник армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції), правник, один із засновників української артилерії.

Роман Дашкевич
Роман Дашкевич
Ім'я при народженні Роман-Микола Іванович Дашкевич де Корибут[1]
Народився 6 грудня 1892(1892-12-06)
Борислав, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер 12 січня 1975(1975-01-12) (82 роки)
Куфштайн, Тіроль, Австрія
Поховання Личаківський цвинтар[2]
Країна  УНР,  Австрія Австро-Угорщина
Національність українець
Діяльність політичний і військовий діяч УНР, правник, письменник і дослідник на еміграції
Відомий завдяки організатор товариства «Луг»
Alma mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Учасник Перша світова війна
Військове звання  Полковник[3]
У шлюбі з Степанів Олена
Діти Дашкевич Ярослав
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)

Життєпис

Молоді роки (до 1917 року)
Могила Романа Дашкевича на Личаківському цвинтарі

Народився в родині священика — о. Івана Дашкевича гербу Корибут[1].

Закінчив Перемиську гімназію, в 1911-14 роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету.

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В.Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич (позначений стрілкою), Петро Дідушок, Юліян Охримович.

В студентські роки брав активну участь в українському національно-визвольному русі Галичини; член управи Української Академічної Громади, Українського Студентського Союзу, Просвітня комісія. Був одним з організаторів і діячів товариства Січових Стрільців у Галичині.

До першої світової війни — організатор «Січей», з 1912 року — Кошовий повітової «Січі» Українських Січових Стрільців у Львові.

На початку першої світової війни мобілізований до австрійської армії, не мав змоги вступити до Легіону Українських Січових Стрільців.

З 1914 року старшина артилерії австро-угорської армії; у 1915 році потрапив у російський полон, інтернований до Забайкалля.

Після Лютневої революції 1917 року в Росії Роман Дашкевич навесні втік з табору військовополонених, пробрався у Київ.

Військова і громадська діяльність 1917-21 рр.

Працюючи з осені 1917 року у Галицько-Буковинському Комітеті спільно з Євгеном Коновальцем, Іваном Чмолою, Г. Лисенком, Федором Черником та іншими розгорнув активну діяльність по створенню Галицько-буковинського куреня січових стрільців у Києві.

18-19 грудня 1917 року відібрав у Дарницькому таборі військовополонених 22 добровольці, поклав початок формуванню стрілецької частини.

Січень 1918 року обраний до складу Стрілецької Ради, з кінця лютою 1918 року призначений командиром 1-ї гарматної батареї Куреня Січових Стрільців при Січовому полку військ Центральної Ради.

Січень-лютий 1918 року батарея Романа Дашкевича брала участь в запеклих боях з червоногвардійськими частинами, які рвалися до Києва, в березні 1918 р. — у визволенні міста з-під більшовицької окупації.

Генерала Романа Дашкевича вважають батьком української артилерії. Роман Дашкевич першим зодягнув Січових стрільців у блакитні мундири. За словами Петра Франка, голови товариства політв'язнів і репресованих:

Дашкевич за власні кошти і за кошти своїх батьків закупив січовикам не лише мундири, а й кріси та кулемети. Ця родина добре усвідомлювала, що таке формування власної держави, і дуже дбала про вишкіл молодого покоління.[4]

Після встановлення в Україні влади гетьмана Павла Скоропадського і роззброєння німецьким командуванням (30.04.1918 р.) Куреня очолював 4-ту батарею Запорізького Корпусу генерала З. Натіїва, який займав позиції на схід від Олександрівська (тепер Запоріжжя).

З вересня 1918 року знову командував новосформованою батареєю Січових Стрільців; частина під командуванням Дашкевича відіграла вирішальну роль у перемозі республіканських військ у Мотовилівському бою 1918 року.

Січень-грудень 1919 року — командир гарматної бригади Січових Стрільців Дієвої армії УНР, яка брала участь у всіх бойових операціях Армії УНР цього періоду.

Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917–1921 років тимчасово перебував в еміграції (у Чехословаччині й Австрії).

У 1920 році в Празі разом із Євгеном Коновальцем заснував Українську військову організацію.[5]

1920 року повернувся до Львова.

Львівський етап життя (1921—1943 роки)

Закінчивши навчання у Львівському університеті, здав правничі і адвокатські іспити, здобув ступінь доктора права, згодом відкрив адвокатську контору. Мешкав у Львові на вулиці Коперника, 5.[6]

У 1920-30-х роках працював адвокатом. 1921-1922 роках відновив діяльність спортивно-протипожежних товариств «Січ» у Львові. Заборона польською владою діяльности цих організацій у 1924 році змусила Дашкевича шукати нові організаційні форми патріотичного виховання молоді.

У 1925 році Роман Дашкевич організовує товариства «Луг», які нараховували в 1930-х роках у Галичині понад сто осередків і близько 50 тис. членів.

У 1922-1933 редагував часопис «Січові Вісти», а в 1933-1939 — «Вісті з Лугу».

18 жовтня 1938 у Тернополі відбулось розширене засідання чільних діячів товариства «Великого Лугу» під його керівництвом.[7]

На еміграції

Під час другої світової війни з 1943 року мешкав у Куфштайні (Австрія).

У повоєнний час викладав історію України в школі табору біженців. У цей період активно займався літературною та дослідницькою діяльністю. Автор книги «Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота» (Нью-Йорк, 1965 р.), численних історичних довідок, спогадів.

Підтримував тісні зв'язки з урядом УНР у вигнанні. Уже в еміграції був підвищений до генерал-хорунжого.[5]

Родина

Дружина — Олена Степанів — старшина УСС, УГА нагороджена медаллю «За хоробрість», доктор філософії.
Син Ярослав Дашкевич — історик, директор Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України.[8]

Перепоховання

Рештки генерала артилерії УНР привезли на батьківщину з австрійського містечка Куфштайн через 33 роки після його смерти. 15 червня 2008 року в соборі Святого Юра у Львові сотні львів'ян прощалися з прахом генерал-хорунжого УНР Романа Дашкевича; генерал-хорунжого було перепоховано на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань.[9]

У літературі

Роман Дашкевич є одним з героїв роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.

Вшанування пам'яті

25 квітня 2011 року у Львові було встановлено меморіальну дошку. [10]

Указом Президента України 26 артилерійській бригаді присвоєне почесне найменування «імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича».[11]

Примітки
  1. Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2014. — Збірник 19. —стр. 34.
  2. Загайська Р. Й. Вітер в долонях — Львів: 2017. — С. 26. — 416 с.
  3. генерал-хорунжий (присвоєно на еміграції)
  4. Мартинець С. За гроші родини — кріси й мундири На Личаківському цвинтарі перепоховали останки генерала УНР Романа Дашкевича // «Україна Молода», Номер 112 за 19.06.2008
  5. Українське козацтво… — С. 215.
  6. Ilustrowany informator miasta Lwowa… — S. 22.
  7. Мизак Н. Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА. — С. 22.
  8. Українське козацтво, 2002, с. 125.
  9. Мартинець С. За гроші родини — кріси й мундири…
  10. https://galinfo.com.ua/news/u_lvovi_vstanovyly_memorialnu_doshku_romanu_dashkevychu_86810.html
  11. Указ Президента України «Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України» № 192/2019 від 6 травня 2019 року

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.