Баласогло Олександр Пантелеймонович

Народився в місті Херсоні. Син обрусілого грека, морського офіцера, який служив на кораблях Чорноморського флоту та свого часу командував Дунайської флотилією. До 12 років навчався вдома, перебуваючи з батьками у містах Таганрозі Катеринославської губернії (нині місто Ростовської області, Російська Федерація), Ізмаїлі, Кілії, Миколаєві та Севастополі.

Від 1826 — гардемарин Чорноморського флоту, з 1827 служив на флагманському кораблі «Париж». Брав участь у російсько-турецькій війні 1828—1829, після чого був переведений на Балтійський флот до Морського корпусу. Взимку 1829—1830 номінований на мічмана. 1834—1835 — вільний слухач Петербурзького університету. Від 1835 — чиновник Міністерства народної освіти, 1841—1847 — в архіві МЗС (останній чин — надвірний радник). Протягом 1840—1842 спільно з архітектором П. Норевим укладав періодичне видання «Памятник искусств и вспомогательных знаний».

Від 1845 — активний член гуртка М. Буташевича-Петрашевського (докладніше див. Петрашевці), де, зокрема, виступив з проектом улаштування книжкової комори з бібліотекою та друкарнею. Навесні 1849 заарештований. У Петропавловській фортеці склав автобіографічне пояснення, сміливо назвавши себе «найрадикальнішим утопістом», «комуністом», «фур'єристом», обстоював нагальну потребу в Росії конституційного ладу та вважав, що «Малоросія, вірогідно, відокремиться», намагався організувати книговидавниче товариство письменників і вчених на артільних засадах, видавати дешеві брошури та навчальні посібники; вважав, що науку треба зробити доступною для мас. Восени того ж року засланий до м. Петрозаводська (нині місто в Російській Федерації). У Петрозаводську його товаришами по нещастю виявилися українці Василь Білозерський та Георгій Андрузький, які потрапили сюди як учасники Кирило-Мефодіївського таємного товариства (вони були засуджені по одній справі з поетом і художником Тарасом Шевченком). З 1850 служив у Олонецькому губернському правлінні. Зробив у Карелії фольклорні записи, частково опубліковані по його смерті у часописі «Живая старина» (1897, № 1).

1851 в листі до імператора Миколи I звинуватив управителя Третім відділенням Л. Дубельта у державній зраді — як тирана чесних людей, за що знову потрапив до Петропавловської фортеці. Зазнав нервового стресу, був визнаний душевнохворим і з психіатричної лікарні на прохання його батька, тоді вже генерал-майора, відправлений до батьків у Миколаєв під таємний поліцейський нагляд, який тривав до 1857. Тоді ж почав викладати історію і географію у чорноморських штурманських класах. Після їх закриття, змушений був заробляти приватними уроками — це давало лише самі мізерні кошти до життя. У 1854 на 3 місяці приїхав до Одеси шукати якоїсь роботи і не знайшов. У відчаї спалив свої рукописи. Багато рукописів Олександра Баласогло також були втрачені при переїзді з Петрозаводська до Миколаєва — вони лишилися у Третьому відділенні.

Помер у морському госпіталі м. Миколаєва.

Син Олександра Баласогло Володимир з юних років захоплювався ентомологією, вступив до Ентомологічної спілки, став їздити у наукові експедиції. Деякі відкриті ним види жуків носять його ім'я.

У 1854 році Тарас Шевченко послав із заслання лист своєму другові, поляку Броніславу Залеському, засланому до Оренбурга . Між іншим, писав: «… дякую трьом людям, тепер вже не в Петрозаводську, які знали мене особисто і не забули мене, а тому, що залишився один з трьох посилаю сердечний поцілунок …». Одним з трьох, що залишався в Петрозаводську в 1854 році був Василь Білозерський. Одним з двох інших, на думку Сергія Тхоржевського, був Олександр Баласогло. Особисте знайомство Шевченка та Баласогло було цілком імовірним, адже у них до арешту були спільні друзі: Бернардський, Рамазанов та Академія мистецтв.[1]

• Петрашевцы, т. 2. М.-Л., 1927;
• Поэты-петрашевцы. Л., 1940;
• Дело петрашевцев, т. 2. М.-Л., 1941;
• Философские и общественно-политические произведения петрашевцев. М., 1953;
• Базанов В. Г. Карелия в русской литературе и фольклористике XIX в. Петрозаводск, 1955;
• Полевой Б. П. Опознание статей петрашевца Баласогло о Сибири, Дальнем Востоке и Тихом океане (1847). «История СССР», 1961, № 1;
• Утков В. Г. Книги и судьбы. М., 1981;
• Тхоржевский С. С. Баласогло. В кн.: Русские писатели: 1800—1917, т. 1. М., 1989.

• П. Г. Усенко. Баласогло Олександр Пантелеймонович / Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2007. — 528 с.: іл.
• С. Тхоржевский. Искатель истины, у книзі «Портреты пером». Повести о В. Теплякове, А. Баласогло, Я. Полонском / М., «Книга», 1986 (рос.)
• Баласогло Александр Пантелеевич // Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия (рос.)

• А. П. Баласогло. Биографическая справка / Краткая литературная энциклопедия в 9-ти томах. Государственное научное издательство «Советская энциклопедия», т.1, М., 1962. (рос.)
• Советская историческая энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия . Под ред. Е. М. Жукова. 1973—1982. (рос.)
• Баласогло Александр Пантелеймонович. Стихотворения / Поэты-петрашевцы: А. П. Баласогло, А. И. Пальм, Д. Д. Ахшарумов, С. Ф. Дуров, А. Н. Плещеев / Библиотека поэта. Большая серия. Второе издание. Л., Советский писатель, 1957 (рос.)
• В. Жданов. Поэзия в кружке петрашевцев / Поэты-петрашевцы. «Библиотека поэта», Л., «Советский писатель», 1940 (рос.)
• Діагноз Баласогло (рос.)