Барвінський Володимир Григорович

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (25 лютого 1850, Шляхтинці 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач. Син Григорія Барвінського, брат Івана, Іполита, Осипа й Олександра Барвінського.

Володимир Григорович Барвінський
Володимир Барвінський
Псевдо Василий Барвинок, Ришмидинов і Vasyl' Barvinok[1]
Народився 25 лютого 1850(1850-02-25)
Шляхтинці
Помер 3 лютого 1883(1883-02-03) (32 роки)
Львів
Поховання
Підданство  Австрійська імперія Австро-Угорщина
Національність українець
Діяльність громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник, публіцист, перекладач.
Alma mater Львівський університет
Знання мов українська[3]
Батько Барвінський Григорій Григорович
Брати, сестри Барвінський Іван Григорович, Барвінський Іполит Григорович, Барвінський Олександр Григорович і Барвінський Осип Григорович

Життєпис

Народився 25 лютого 1850 року в селі Шляхтинці (тепер Тернопільського району, Тернопільської області) в родині священика.

Вчився в народній школі рідного села, згодом у Першій тернопільській гімназії (18611867). Нещасливий випадок, що трапився в 14-річному віці, підірвав його здоров'я, ізолював від ровесників. З того часу Володимир усамітнився біля книжок. Своє дитинство змалював в автобіографічній повісті «Скошений цвіт» (1877).

1869 — вступив на правничий факультет Львівського університету, який закінчив 1872 року. З 1872 р. служив в адвокатських канцеляріях Львова.

Один із співзасновників товариств «Просвіта» (1868) і «Руського Товариства Педагогічного» (1881).

18761880 — редактор журналу «Правда». 18801883 — засновник і перший редактор газети «Діло» (найбільшої української газети в Галичині, що майже безперервно виходила від 1880 до 1939 р.). Працював і мешкав у редакції.[4]

Уважався одним із провідників партії народовців у Галичині.

30 листопада 1880 — організував перше українське народне віче у Львові, учасники якого вимагали від австрійських властей поліпшення державно-економічного становища галицьких українців, надання їм політичних, економічних, культурних прав.

Барвінський був знайомий і підтримував зв'язки з Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Драгомановим, Миколою Костомаровим.

Могила Володимира Барвінського на Личаківському цвинтарі у Львові.

Помер 3 лютого 1883 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 3), поряд із гробницею Маркіяна Шашкевича. На смерть відгукнулися Іван Франко і Корнило Устиянович (І. Франко написав вірш «На смерть бл. п. Володимира Барвінського дня 22 січня (3 лютого) 1883 р.»). В 1892 році громадськість на могилі В. Барвінського поставила надгробний пам'ятник скульптора Станіслава Левандовського[5]. Від 1993 року у Львові існує вулиця Барвінських (колишня Верховинська)[6].

Творчий і громадський доробок

Під псевдонімом Василь Барвінок опублікував повісті «Скошений цвіт» (1877) і «Сонні мари молодого питомця» (1879). У цих творах порушив проблеми життя українців Галичини, торкнувся болючих питань суспільного й національного розвитку, намагався вказати шляхи виходу з неволі.

Виходив за межі традиційної «селянської» теми своїх попередників і сучасників, робив прорив до зображення життя інших суспільних верств.

У середині 1870-х років написав повість «Безталанне сватання», де висвітлив характерні подробиці з життя вчительства, чиновництва, попівства, селянства, польської шляхти, в окремих епізодах (зокрема, в описах панського бенкету) вдало користувався сатиричними засобами викриття.

Повісті В.Барвінського, як і ранні оповідання «Тридцять літ тверезості», «Мужик і пан» та «Химерні любощі», розширюють наші уявлення про західноукраїнську прозу 1870-х років.

У творчому доробку письменника — переспіви сербо-хорватських народних пісень «Косове Поле» і «Сон цариці Милиці».

Видав у Львові «Бібліотеку найзнаменитіших повістей», в якій вийшли перші переклади українською мовою Чарльза Діккенса, Еміля Золя, Вальтера Скотта, Гюстава Флобера, Е. Ожешко, І. Тургенєва («Дим»), М. Гоголя («Мертві душі»).[4]

Виступав із статтями на політичні, суспільні, культурно-освітні й літературні теми в часописах «Діло», «Правда» та з популярними книжками «Просвіти» для селян.

Твори

  • Скошений цвіт (1877, повість)
  • Сонні мари молодого питомця (1879, повість)
  • Безталанне сватання (повість)

Примітки

  1. Czech National Authority Database
  2. Личаківський некрополь — С. 139.
  3. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  4. Короткий начерк історії «Діла». Про що писало «Діло» 3 січня 1905 р. dilo.net.ua 03.01.2021
  5. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 141. — ISBN 966-8955-00-5..
  6. Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 8. — ISBN 966-603-115-9..

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.