Барласи

Барласи (Барлас, Барулас, Борулас, Барлос, Борілас[1], узб. Barlos, уйг. بارلاس, каз. Барлас) — одне з тюркських і монгольських[2][3] племен, що брало участь у походах Чингісхана[4].

Здебільшого мають тюркське походження й асимілювались у складі узбецького етносу[5], ставши його етнографічною групою[6][7]. Барласи зазначені в списку 92 узбецьких племен, складених у Мавераннахрі, наприклад, у списку з рукопису 4330.3 зі збірки Інституту сходознавства Узбекистану[8].

Походження

Згадка про барласів є також у Таємній історії монголів і в «Алтан дебтер», витяги з якої наводив Рашид ад-Дін[9]. На думку останнього рід Барлас походить від роду Борджигін, заснованого Бодончаром. Від Бодончара, який народився 970 року[10], ведеться родинне Золоте дерево, з якого вийшов Тимур.

Етнонім барлас відомий з часів Чингісхана. Рашид ад-Дін писав, що 4-тисячне військо, що його виділив Чингісхан своєму сину Чаґатаю, складалось, зокрема, з барласів[11] і що, як і джалаїри, вони були первинно монгольським племенем під назвою барулос[12].

Історія

Первинно барласи населяли території сучасної Монголії. На думку деяких дослідників барласи були одним з ранніх і могутніх тюркських племен[7], що увійшли до складу узбеків[13].

Більшість джерел подають барласів як плем'я, тюркизоване у другій половині XIII століття й таке, що до XIV століття вже цілком[14] спілкувалось тюркською чагатайською мовою (також називається староузбецькою та староуйгурською)[15][16]. Частина барласів переселилась до оаз Середньої Азії після 1266 року. В основному вони розмістились на території Кеша (сучасний Шахрисабз).

Барласи сягнули піку могутності за правління Тамерлана (1370—1405) й Тимуридів (1405—1507) у Мавераннахрі й Хорасані. Сам Тимур походив з роду барласів і під час своїх походів спирався на барлаських воєначальників, хоч у його війську були представлені різні тюркські племена й роди. Барласи оселились в Кашкадар'їнській оазі у першій половині XIV століття. За покровительства Тамерлана барласи почали переселятись і до інших регіонів. Відомо, що й після смерті Тамерлана барласи займали почесне положення в державах Тимуридів. На початку XVI століття частина барласів разом з Бабуром, після розгрому його військ дашті-кипчакськими узбеками, вирушила в Афганістан[12][17].

1406 року у війську онука Тимура Умара, правителя Азербайджану, загинула більша частина чоловічого населення племені барласів. Знищив їх Абу Бакр-мірза, інший онук Тимура, правитель західного Ірану[18]. 1427 року війська Улугбека розбила армія чингізида Барак-хана[19].

У XVI столітті барласи жили на лівому та правому берегах Амудар'ї. До того часу плем'я виросло за рахунок приєднання до нього інших племен, оскільки вступати в союз з ним вважалось престижним. Втім у подальшому, після встановлення влади Шибанідів, барласи втратили свої позиції.

За часів Бухарського ханства частина барласів продовжувала вести напівкочовий образ життя й займатись тваринництвом, зберігаючи свою назву й традиційну внутрішню єдність. Це виявлялось в укладенні шлюбів переважно між членами племені, а також у володінні особливим красномовством, що було своєрідною «візитівкою» членів племені барлас.

Барласи Шахрисабзу, що розташований поряд із Самаркандською областю, навпаки вважають, що їхні пращури тривалий час жили в Гісарі, після чого повернулись до своїх рідних місць Кашкадар'їнську оазу. Серед жителів села Юкорі Тарагай (Кашкадар'я) існує легенда, що в минулому вони залишили ті місця й вирушили в Гісар, звідки повернулись тільки на початку XIX століття. Інші джерела зазначають, що в середині XVIII століття мангут Мухаммад Рагім переселив близько 20 тисяч родин барласів на території Самарканда й Шахрисабза[12].

Сучасність

Рід барлас поширений серед халха-монголів у Монголії[20].

До початку XX століття в Мавераннахрі їх залишалось небагато, багато хто з них був асимільований чи переселився до Афганістану, Пакистану й Північної Індії. 1920 року барласи були зафіксовані майже виключно в гірських районах Самаркандській області й Шахрисабзькій оазі. Барласи також жили в Гісарській долині[21].

Доволі численна група барласів — нащадків переселенців з басейну Кашкадар'ї, утворила у першій половині XIX століття на схід від Пенджикента компактну групу поселень із центром в Суджині. На південь від того поселення, в Магіані, вони утворили село Чорбог, а на північ, в Афтобруї — село Юкарі-кишлак (Турки дач)[22].

Нині в Самаркандській, Кашкадар'їнській областях збереглись етнічні назви барласів, але в інших регіонах Узбекистану назва барлос зустрічається тільки у формі етнотопоніма, наприклад село Барлас Саріасійського району Сурхандар'їнської області. Невелика група катаганів села Катаган Кашкадар'їнської області називає себе барласами, а місце свого проживання — барлоступ.

За даними перепису населення Таджикистану 2010 року чисельність барласів у країні становила 5271 осіб[23].

Присутність барласів відзначається також і в національному складі Баткенської області Киргизстану[24].

Примітки

  1. Родинні зв'язки Чингісхана й Тамерлана. Архів оригіналу за 7 червня 2012. Процитовано 26 березня 2018.
  2. M.S. Asimov & C. E. Bosworth, History of Civilizations of Central Asia (История цивилизаций Центральной Азии), UNESCO Regional Office, 1998, ISBN 9231034677, стор. 320
  3. B.F. Manz, The rise and rule of Tamerlan, Cambridge University Press, Cambridge 1989, стор. 28
  4. Рашид ад-дін, Збірка літописів. Т.1., кн.1. М., 1952, с. 189
  5. Кармышева Б. Х., Очерки этнической истории южных районов Таджикистана и Узбекистана. М.,1976 (рос.)
  6. Радянська історична енциклопедія, том 2, Москва, 1962, с. 134
  7. Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. Москва, 1976, с. 179
  8. Матеріали з історії киргизів і Киргизії. М., 1973, с. 210
  9. Рашид ад-Дін. Збірка літописів. — Т. 1, кн. 2. — С. 48.
  10. Гумільов Л. М. Пошуки видуманого царства (Легенда про «державу пресвітера Івана») = Поиски вымышленного царства (Легенда о «государстве пресвитера Иоанна»). — М. : Айрис-пресс, 2002. — С. 98. — ISBN 5-8112-0021-8.
  11. Рашид ад-Дін. Збірка літописів. М.; Л., 1952. Т. 1. Кн. 1. С. 257
  12. Узбецькі племена та роди. БАРЛАСИ. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 26 березня 2018.
  13. Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. Москва, 1976, с.182
  14. барлас. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 26 березня 2018.
  15. Лін фон Паль. Помста Тамерлана. — М. : АСТ, 2008. — С. 14. — ISBN 5-235-02842-2.
  16. M.S. Asimov & C. E. Bosworth, History of Civilizations of Central Asia (Історія цивілізацій Центральної Азії), UNESCO Regional Office, 1998, ISBN 9231034677, стор. 320
  17. Захріддін Мухаммед Бабур. Бабур-наме. Ташкент, 1960. С. 232—236
  18. В. Андреєва. Міф про узбецьку державу. Частина 1
  19. Історія Казахстану. Том 2. Алмати: Атамура, 2010, с. 137
  20. Ж.СЭРЖЭЭ, МОНГОЛ ОВГИЙН НЭРИЙН УЧИР, УБ, 1999 (монг.)
  21. Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. М., 1976, с. 79
  22. Бушков В., Населення північного Таджикистану: формування та розселення. М., 1995, с. 67
  23. Том 3. Національний склад і володіння мовами, громадянство населення Республіки Таджикистан (2010) Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine. // Агентство зі статистики при Президенті Республіки Таджикистан
  24. Jacta :: На юге Киргизии жгли таджикские дома (рос.)

Література

  • Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. М., 1976

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.