Бедлендс (національний парк)

Хибно-кольорове супутникове зображення парку

Корінні американці використовували цю місцевість 11 000 років як свої мисливські угіддя. Задовго до лакота, тут були мало вивчені палеоіндіанці, потім народність Арікара. Їхні нащадки живуть тепер у Північній Дакоті як частина «Трьох пов'язаних племен». Археологічні свідоцтва в поєднанні з усною традицією вказують, що ці люди розташовувалися в затишних долинах, де прісна вода та дичина були доступні увесь рік. Зараз з берегів струмків ерозією вимиваються камені та вугілля від їх багать, а також наконечники і інструменти, які вони використовували для патрання бізонів, кролів та іншої дичини. З верхньої частини Бедлендс Волл, вони могли сканувати околиці на предмет ворогів і мігруючих стад. Якщо полювання були вдалими, вони могли затриматись до зими, перш ніж  повернутись до їхніх сіл, розташованих уздовж річки Міссурі. Сто п'ятдесят років тому, Велика нація Сіу, що складалась з семи груп, у тому Оглала Лакота, завершила витіснення інших племен з північної прерії цього регіону.

Наступна велика зміна відбулася наприкінці 19-го століття, коли переселенці переїхали в Південну Дакоту. Американський уряд позбавив корінних американців значної частини їх території і змусив їх жити в резерваціях. Восени і на початку зими 1890 року, тисячі корінних американців, у тому числі багато Оглала Сіу, стали послідовниками індійського пророка Вовока. Його бачення закликало корінних американців танцювати танець духів і носити сорочки духів, які мали бути куленепробивними. Вовока передбачив, що біла людина зникне, а їх мисливські угіддя будуть відновлені. Один з останніх відомих Танців духів проводився на Стронгхолд Тейбл в Південному блоку Національного парку Бедлендс. Коли прийшла зима, танцівники повернулись в Пайн-Рідж. Кульмінацією боротьби став кінець грудня 1890 р. Прямуючи на південь від річки Шайєнн, група Міннеконжу (Minneconjou) Сіу перетнула перевал в Бедлендс Волл. Переслідувані підрозділами армії США, вони шукали притулок у резервації Пайн-Рідж. Групу, очолювану вождем Плямистий Лось,[11] солдати наздогнали біля струмка Вундед-Ні в резервації і наказав отаборитись на ніч. Війська спробували роззброїти групу наступного ранку. Перестрілка спалахнула, в які було вбити майже три сотні індіанців і тридцять солдатів. Різанина на Вундед-Ні була останнім великим зіткненням між рівнинними індіанцями і американськими військовими до появи Руху американських індіанців в 1970-х роках, зокрема протистояння 1973 року в Вундед-Ні, Південна Дакота.

Вундед-Ні розташований поза межами Національного парку Бедлендс, приблизно у 72 км на південь від парку у резервації Пайн-Рідж. Уряд США і народність Оглала Лакота домовилися, що ця історія повинна розповідатись Оглала у Пайн-Рідж і Міннеконжу (Minneconjou) з резервації Стендін-Рок. Інтерпретація ділянки та її трагічних подій вважаються основною відповідальністю цих вцілілих людей.

Історія Вайт Рівер Бедлендс як значного палеонтологічного ресурсу сходить до знання території корінними американцями. Лакота знайшли великі скам'янілі кістки, скам'янілі черепашки та панцирі черепах. Вони правильно припустили, що цей район був колись під водою, і що кістки належали істоти, якої вже не існувало. Палеонтологічний інтерес у цій області почався у 1840 році. Трапери і торговці регулярно їздив подорожували відстанню у 480 км між Форт-П'єр і Форт-Ларамі по тропі, яка огибала кордон сучасного Національного парку Бедлендс. Вони іноді збирали викопні рештки, і в 1843 році фрагмент скам'янілої щелепи, знайдений Олександром Калбертсоном з Американської хутряної компанії, потрапив до лікаря в Сент-Луїсї доктора Хірам А. Праутр.^{[джерело?]}

У 1846 році Праут опублікував працю про щелепу в Американському журналі науки, в якій він заявив, що вона належала істоті, яку він назвав Paleotherium. Незабаром після публікації, Вайт Рівер Бедлендс стали популярною територією для шукачів скам'янілостей і протягом декількох десятиліть там були виявлені численні нові скам'янілості. У 1849 році доктор Джозеф Лейді опублікував працю про верблюда Олігоцену і перейменував Paleotherium Праута у Titanotherium prouti. До 1854 року, коли він опублікував серію статей про північноамериканські викопні рештки, 84 різних видів були виявлені в Північній Америці — 77 з яких були виявлені у Вайт Рівер Бедлендс. У 1870 році професор Єльського університету О. Сі. Марш відвідав регіон і розробив більш витончені методи вилучення та складання скам'янілості в майже повні скелети. З 1899 по сьогодні «Гірська школа Південної Дакоти»  посилає тули людей майже кожен рік і залишається одним з найбільш активних науково-дослідних інститутів, що працюють у Вайт Рівер Бедлендс. З кінця 19-го століття і  досі, науковці та інституції зі всього світу використали викопні рештки Вайт Рівер Бедлендс, адже цей район містить найбільші відомі поклади ссавців Олігоцену, що дає короткий погляд на життя в цій області 33 мільйони років тому.

Аспекти американських гомстедів почалися ще до кінця американської Громадянської війни; однак, це не впливало на Бедлендс до початку 20-го століття. Тоді багато обнадіяних фермерів переїхали в Південну Дакоту з Європи або східної частини Сполучених Штатів, щоб спробувати жити в цьому районі. Стандартний розмір гомстедів 65 га, але у напівпосушливому, вітряному районі це виявилося занадто мало, щоб прогодувати сім'ю. У 1916 році в Західній Дакоті розмір гомстеду був збільшений  260 га. На землі випасали худобу і щорічно збирали озиму пшеницю та сіно. Тим не менш, Великий пиловий казан 1930-х років, в поєднанні з хвилями коників, виявилися занадто для більшості поселенців Бедлендс. Будинки, які були побудовані з блоків дерну і нагрівались сушеним лайном буйволів, були занедбані. Ті, хто залишився, сьогодні тримають ранчо і вирощують пшеницю.

Намет у кемпінгу Седар-Пасс

В рамках потреби для Другої світової війни, ВПС США (USAAF) заволоділи 138 292 га земель у Індіанській резервації Пайн-Рідж, домівці племені Оглала Сіу, для створення артилерійського полігону. В цю ділянку входить 136 га сучасного Національного пам'ятника Бедлендс. Ця земля широко використовувалась з 1942 по 1945 р.р. як полігон для ракет «повітря-повітря» і «повітря-земля», включаючи бомбометання на точність і руйнування. Після війни частина стрільбища використовувалась як артилерійський полігон в Національної гвардії Південної Дакоти. У 1968 році більшість полігону була оголошена надлишковою власністю ВПС США і передана до Служби національних парків; 1000 га залишились у ВПС США, але більше не використовуються.

Стрільби проходили на території більшої частини сучасного блоку Стронгхолд. Земля була куплена або орендована у окремих землевласників і Племені для того, щоб очистити область від людської діяльності. Старі кузова автомобілів і залізні бочки, пофарбовані в яскраво-жовтий колір, використовувались як мішені. Мішені 76 м в поперечнику виорані в землі і використовувались для прицілу бомбардирів. Малі автоматичні літаки під назвою «цілі-безпілотники» і екрани 18×2 м, закріплені позаду літаків, служили рухомими цілями. Досі земля всіяна викинутими гільзами куль і нерозірваними боєприпасами.

У 1940-х роках 125 сімей були примусово виселені зі своїх ферм і ранчо, включаючи Росисту Бороду, який пережив вундед-ні різанини. Люди, що залишилися жити поруч, згадують часи, коли їм доводилося пірнати під трактори під час косіння сіна, щоб уникнути бомб, скинутих літаками у декількох милях за кордонами полігону. У місті Інтеріор церква і будинок нинішнього поштамту були вражені 152 мм-снарядами через дах. Пілотам, що літали з бази Еллсворт ВПС США поблизу Рапід-Сіті, було важко визначати точні межі полігону. На щастя, обійшлося без жертв серед мирного населення. Однак, не менше десятка льотного персоналу загинули в авіакатастрофах.

Блок Стронгхолд Національного парку «Бедлендс» має не лише мальовничі пустки з приголомшливим виглядом. Під спільним управлінням Служби національних парків і  племені Оглала Лакота, це площа у 53900 га з багатою історією. Глибокі балки, високі столові гори та прерії містять історію перших рівнинних мисливців, палеоіндіанців, а також сучасних лакота.