Береги Долішні

Перша згадка про село Береги Долішні в 1532 році, закріпачене на волоському праві, село було у королівській власності. Привілей на закріпачення села виданий королем Сиґізмундом Августом братам Дмитрові і Стецеві. В 1544 році село перейшло у власність Івана Кунашевича. Входило село до складу так званої Стерв'язької країни[3] Перемишльської землі Руського воєводства.

У 1772—1918 рр. село було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії. В 1784 в селі в рамках Йосифинської колонізації австрійська влада оселила німецьких колоністів у частині села, яку назвали Зіґенталь[3]. В 1940 німецькі колоністи були депортовані до Вартегау за програмою Додому в Рейх. В 1872 р. через село прокладена Перша угорсько-галицька залізниця.

Береги Долішні є одним з найстаріших центрів у світі видобутку нафти, нафту видобували тут з 1884 року[4].

У 1919—1939 рр. входило до ґміни Кросьцєнко Добромильського повіту Львівського воєводства.

З 1940 до 1951 село відносилось до Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області України (відійшло до Польщі відповідно до договору обміну територіями 1951 року). 170 родин вивезено до колгоспу ім. Молотова (с. Зміївка у Бериславському районі Херсонської області).[5]

У 1975—1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][6]:

Згідно з переписом 1921 року, у селі було 162 будинки і 1018 жителів (689 греко-католиків, 171 євангеліст, 136 римо-католиків і 22 юдеї)[7].

На 01.01.1939 в селі було 1530 жителів, з них 1030 українців-грекокатоликів, 100 українців-римокатоликів, 160 поляків (приїжджі працівники лісових промислів), 20 євреїв, 40 циганів і 180 німців (у присілку Зіґенталь)[8].

В 1951, у рамках договору обміну територіями 1951 року, все українське населення (223 сім'ї, 1055 осіб) було переміщено на схід, зокрема в село Зміївка Бериславський район Херсонської області до колгоспу ім. Молотова— 170 сімей[2], а до села переселено поляків з Белзу і Сокалю.

Адміністративна карта новоутвореного Устрицького повіту, січень 1952 року

Церква Архангела Михаїла (1844 р.), зараз римо-католицький костел

Церква Архангела Михаїла (зараз костел Діви Марії Розарії[9]) — греко-католицька церква, побудована з дерева в 1844 році на місці попередньої церкви (перша згадка в 1615 році), була парафіяльною і належала до Устрицького деканату Перемишльської єпархії УГКЦ. Церква стоїть у західній частині села.

При дорозі є мурована капличка XIX століття, покрита ґонтом[3].

Церкву внесено до загальнодержавного реєстру пам'ятників історії[10].

Побудована в 1844 році, ремонтувалась в 1884, 1909 і 1922 роках[11].

Після передання села до Польщі, церква використовувалась як склад. В 1973 передана місцевій римо-католицькій громаді як парафіяльний костел (перейменований на честь Богородиці), в 1978 відремонтована.

В церкві з початкового оформлення залишилась поліхромія на стінах. На захід від церкви є дзвіниця, побудована одночасно з церквою[12].

• З 1914 і до смерті в 1919 в селі жив Михайло Зубрицький — відомий український етнограф, фольклорист, педагог, історик, публіцист. Похований на місцевому кладовищі[13].

• Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 року

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Береги Долішні

• Berehy Dolne z Siegenthalem (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 139. (пол.)
• Siegenthal // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 580. (пол.)