Береги Долішні

Береги́ Долі́шні (пол. Brzegi Dolne) — село в Польщі, у гміні Устрики-Долішні Бещадського повіту Підкарпатського воєводства. Колишнє бойківське село, у рамках договору обміну територіями 1951 року все українське населення насильно переселено[2]. Населення 411 осіб (2011[1]).

Село
Береги Долішні
пол. Brzegi Dolne
Дорога до села Береги Долішні

Координати 49°26′38″ пн. ш. 22°37′13″ сх. д.

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Бещадський повіт
Гміна Устрики-Долішні
Перша згадка 1532
Населення 411 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 13
Поштовий індекс 38-700
Автомобільний код RBI
SIMC 0361519
GeoNames 775197
Береги Долішні
Береги Долішні (Польща)
Береги Долішні
Береги Долішні (Підкарпатське воєводство)

Історія села

Перша згадка про село Береги Долішні в 1532 році, закріпачене на волоському праві, село було у королівській власності. Привілей на закріпачення села виданий королем Сиґізмундом Августом братам Дмитрові і Стецеві. В 1544 році село перейшло у власність Івана Кунашевича. Входило село до складу так званої Стерв'язької країни[3] Перемишльської землі Руського воєводства.

У 1772—1918 рр. село було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії. В 1784 в селі в рамках Йосифинської колонізації австрійська влада оселила німецьких колоністів у частині села, яку назвали Зіґенталь[3]. В 1940 німецькі колоністи були депортовані до Вартегау за програмою Додому в Рейх. В 1872 р. через село прокладена Перша угорсько-галицька залізниця.

Береги Долішні є одним з найстаріших центрів у світі видобутку нафти, нафту видобували тут з 1884 року[4].

У 1919—1939 рр. входило до ґміни Кросьцєнко Добромильського повіту Львівського воєводства.

З 1940 до 1951 село відносилось до Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області України (відійшло до Польщі відповідно до договору обміну територіями 1951 року). 170 родин вивезено до колгоспу ім. Молотова (с. Зміївка у Бериславському районі Херсонської області).[5]

У 1975—1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

Населення

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][6]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 201 34 145 22
Жінки 210 40 129 41
Разом 411 74 274 63

Згідно з переписом 1921 року, у селі було 162 будинки і 1018 жителів (689 греко-католиків, 171 євангеліст, 136 римо-католиків і 22 юдеї)[7].

На 01.01.1939 в селі було 1530 жителів, з них 1030 українців-грекокатоликів, 100 українців-римокатоликів, 160 поляків (приїжджі працівники лісових промислів), 20 євреїв, 40 циганів і 180 німців (у присілку Зіґенталь)[8].

В 1951, у рамках договору обміну територіями 1951 року, все українське населення (223 сім'ї, 1055 осіб) було переміщено на схід, зокрема в село Зміївка Бериславський район Херсонської області до колгоспу ім. Молотова— 170 сімей[2], а до села переселено поляків з Белзу і Сокалю.

Адміністративна карта новоутвореного Устрицького повіту, січень 1952 року

Церква Архангела Михаїла

Церква Архангела Михаїла (1844 р.), зараз римо-католицький костел

Церква Архангела Михаїла (зараз костел Діви Марії Розарії[9]) — греко-католицька церква, побудована з дерева в 1844 році на місці попередньої церкви (перша згадка в 1615 році), була парафіяльною і належала до Устрицького деканату Перемишльської єпархії УГКЦ. Церква стоїть у західній частині села.

При дорозі є мурована капличка XIX століття, покрита ґонтом[3].

Церкву внесено до загальнодержавного реєстру пам'ятників історії[10].

Побудована в 1844 році, ремонтувалась в 1884, 1909 і 1922 роках[11].

Після передання села до Польщі, церква використовувалась як склад. В 1973 передана місцевій римо-католицькій громаді як парафіяльний костел (перейменований на честь Богородиці), в 1978 відремонтована.

В церкві з початкового оформлення залишилась поліхромія на стінах. На захід від церкви є дзвіниця, побудована одночасно з церквою[12].

Відомі люди

  • З 1914 і до смерті в 1919 в селі жив Михайло Зубрицький — відомий український етнограф, фольклорист, педагог, історик, публіцист. Похований на місцевому кладовищі[13].

Див. також

Примітки

  1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. Кляшторна, Наталя (2006). Акція-51. Останні свідки. Вінниця: ДП «ДКФ». с. 192. ISBN 966-7151-67-0.
  3. Кляшторна, Наталя (2006). Акція-51. Останні свідки. Вінниця: ДП «ДКФ». с. 164. ISBN 966-7151-67-0.
  4. HISTORIA MIEJSCOWOŚCI. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 25 серпня 2014.
  5. Кляшторна Н. О. Акція-51. Останні свідки. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2006. — 232 с.: іл. ISBN 966-7151-67-0 — с. 193.
  6. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
  7. Brzegi Dolne. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 25 серпня 2014.
  8. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 41, 119.
  9. Cerkwie w Gminie Ustrzyki Dolne. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 25 серпня 2014.
  10. Narodowy Instytut Dziedzictwa: Rejestr zabytków nieruchomych — województwo podkarpackie. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 8 травня 2012.
  11. Magdalena i Artur Michniewscy, Marta Duda. Cerkwie drewniane Karpat. Polska i Słowacja. — Pruszków : Rewasz, 2003. — С. 184-185. — ISBN 83-89188-08-2.
  12. Stanisław Kryciński. Cerkwie w Bieszczadach. — Pruszków : Rewasz, 2005. — С. 220. — ISBN 83-89188-38-4.
  13. Nagrobek we wsi Brzegi Dolne

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Береги Долішні

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.