Битва в морі Бісмарка

Через шість місяців після нападу японців на Перл-Гарбор в грудні 1941 року, США отримали стратегічну перемогу в битві за Мідвей. Користуючись стратегічною ініціативою Сполучені Штати та їх союзники висадилися в серпні 1942 року на Гуадалканалі в Південних Соломонових островах. Битва за Гуадалканал закінчилася перемогою Союзників та евакуацією японських військ з Гуадалканалу в лютому 1943 року. В той же час американські та австралійські війська зупинили наступ японців на Кокодському тракті в Папуа Новій Гвінеї. Перейшовши у наступ війська Союзників захопили Буна-Гона, знищивши японські війська в цьому районі[3][4].

Кінцевою метою наступу Союзників в Новій Гвінеї та Соломонових островах було захоплення основної морської бази японців в Рабаулі та створення плацдарму для можливого завоювання Філіппін. Визнаючи загрозу, японці продовжували відправляти сухопутні, морські та повітряні підкріплення в даний регіон для зміни ситуації на свою користь[5].

Аналізуючи хід битви за Гуадалканал та битви при Буна-Гона в грудні 1942 року, японці зіткнулися з перспективою втрати своїх завоювань в Папуа Новій Гвінеї. Тому, Генеральний штаб Збройних сил Японії вирішив вжити заходів для зміцнення японських позицій в південно-західному тихоокеанському регіоні відправивши 20-ту дивізію генерал-лейтенанта Гейсукі Абе з Кореї на Гуадалканал і 41-у дивізію з Китаю в Рабаул[6]. Генерал-лейтенант Хітосі Імамура, який командував 8-ю японською армією в Рабаулі, наказав генерал-лейтенанту Гатадзо Адаті з 18-ю японською армією забезпечити охорону Мадангу, Веваку і Глостеру в Новій Гвінеї. 29 грудня Адаті наказав 102-му піхотному полку та іншим підрозділам під командуванням генерал-майора Тору Окабе, командиру 51-ї піхотної дивізії відправитися з Рабаулу до Лае та захопити Вау[7]. Після прийняття рішення про евакуацію японських військ з Гуадалканалу 4 січня 1943 року[8] японці перевели свої пріоритеті з Соломонових островів на Нову Гвінею та було прийнято рішення відправити 20-у і 41-у дивізію до Вевака[6]

Mitsubishi A6M Zero, який брав участь в битві в морі Бісмарка представлений в національному музеї ВПС США

5 січня 1943 року, конвой, який складався з п'яти есмінців та п'яти військових транспортів відплив з Рабаулу до Лае. Літаки ВПС США та Королівських ВПС Австралії напали на конвой, який прикривали японські винищувачі[9]. Есмінці врятували 739 із 1100 японських військовослужбовців. Проте, не зважаючи на атаку Союзників, конвою вдалося досягти Лае 7 січня. Пізніше військові підрозділи з цього конвою брали участь в битві при Вау[10].

Більша частина 20-ї дивізії була висаджена в Веваку з швидкісних морських транспортів до 19 січня 1943 року, а 41-а дивізія до 12 лютого[11]. Імамура та віце-адмірал Гун'їті Мікава, командуючий 8-м Імператорським флотом Японії розробили план перекидання японських військ з Рабаулу до Лае 3 березня та перекидання решти 20-ї дивізії в Маданг 10 березня[12]. Цей план був визнаний ризикованим, тому що авіація Союзників була дуже активною в даному регіоні. Штаб 18-ї армії прогнозував втрату чотирьох з десяти транспортів та близько 30 — 40 літаків і заявив про шанси на успіх операції п'ятдесят на п'ятдесят відсотків. З іншого боку суходільний шлях з Мадангу до Лае був надто складний через болотяну місцевість, джунглі, гори та відсутність доріг[13]. Для захисту конвою було виділено три військово-морські і дві армійські групи винищувачів та тимчасово перекинуті 18 винищувачів з авіаносця Дзуйхо[14].

Союзники досить швидко почали виявляти ознаки підготовки нового конвою. Японський гідролітак, який зазвичай використовується для протичовнових патрулів, був виявлений 7 лютого 1943 року. Командуючий ВПС Союзників в південно-західному тихоокеанському регіоні генерал-лейтенант Джордж Кенні наказав збільшити кількість розвідувальних патрулів навколо Рабаулу. 14 лютого були отримані аерофотознімки, які показували 79 суден в порту, в тому числі 45 торгових суден і шість транспортів. Було зрозуміло, що готується новий конвой, але його мета була невідома. 16 лютого шифрувальники в Мельбурні та Вашингтоні закінчили розшифровку та переклад повідомлення, яке розкривало японські наміри направити конвої до Веваку, Мадангу та Лае. Згодом було розшифроване повідомлення японців про конвой до Лае 5 березня. Ще пізніше стала відома дата 12 березня. 22 лютого літак-розвідник повідомив про 59 торгових суден в гавані Рабаулу[15].

Кенні прочитав повідомлення про конвой в ставці Верховного головнокомандуючого силами Союзників в південно-західному тихоокеанському регіоні генерала Дугласа Макартура 25 лютого. Перспектива додаткових 6900 японських військових в районі Лае порушувала плани Макартура по захопленню даного регіону. Кенні передав кур'єром повідомлення для бригадного генерала Еніса Вайтхеда, заступника командира військово-повітряних сил в Новій Гвінеї[16]. Еніс Вайтхед командував всіма ВПС в Новій Гвінеї[17]. В тому числі в його підпорядкування входила оперативна група RAAF, під командуванням Джо Х'юїта[18].

Кенні повідомив Вайтхеда про можливу дату конвою та попередив про можливий супровід конвою японською авіацією[16]. Кенні прилетів до Порт-Морсбі 26 лютого, де він зустрівся з Вайтхедом. Два генерала оглянули винищувачі та бомбардувальники та вирішили напасти на конвой японців в протоці Витязя. Кенні повернувся в Брисбен 28 лютого[19].

Рух японських суден (чорний) та повітряні атаки Союзників (червоний). На карті показана східна частина Нової Гвінеї, архіпелаги Бісмарка та Соломонових островів. Гуадалканал розташований в правому нижньому куті, Рабаул зверху праворуч, Порт-Морсбі, Буна і Гона внизу.

Японський конвой складався з восьми есмінців та восьми військових транспортів і супроводжувався близько 100 винищувачами, які вийшли з бухти Сімпсон в Рабаулі 28 лютого.[27] Маршрут був спланований таким чином, щоб Союзники вважали ніби кінцевою метою конвою був Маданг, а не Лае. Першу частину маршруту було легко прикривати японською авіацією з військово-повітряних баз, але заключний етап подорожі був особливо небезпечний через загрозу бомбардувань авіацією Союзників.[28]

Атака на японський транспорт «Таймей Мару»

Есмінці перевозили 958 військовослужбовців, а транспорти 5954. Командувач 18-ю японською армією — генерал-лейтенант Хатазо Адачі — перебував на есмінці «Токіцукадзе», а командир 51-ї дивізії — генерал-лейтенант Хідемітсу Накано — на борту есмінця «Юкікадзе».[29] Начальник конвою — адмірал Масатомі Кімура, командувач 3-ю флотилією есмінців — перебував на своєму флагмані, есмінці «Сіраюкі». Решта п'ять есмінців були: «Арасіо», «Асасіо (1937)/Асасіо», «Асагумо», «Сікінамі», «Юранамі». Есмінці супроводжували транспорти: «Айо Мару», «Кембу Мару», «Оігава Мару», «Сін-ай Мару», «Таймей Мару», «Кіокусей Мару», «Тейо Мару». В кінці колони окремо йшов транспорт «Нодзіма».[30] Всі кораблі перевозили війська, техніку та боєприпаси, за винятком «Кембу мару», який перевозив 1000 ємностей авіаційного бензину та 650 бочок інших видів палива.[31]

Конвой, рухаючись приблизно зі швидкістю 7 миль на годину, не був виявлений протягом декількох днів через тропічний шторм, що почався в Соломоновому морі та морі Бісмарка в період з 27 лютого по 1 березня. Проте, близько 15:00 1 березня екіпаж патрульного B-24 Liberator виявив конвой. На перехоплення одразу були відправлені 8 важких бомбардувальників B-17 Flying, але вони не змогли виявити кораблі конвою.[32]

На світанку 2 березня 6 RAAF A-20 Bostons атакували Лае, щоб зменшити можливість підтримки конвою японськими ВПС, що там базувалися. Близько 10:00 конвой був знову виявлений літаком-розвідником. Вісім В-17 злетіли для атаки кораблів конвою, а через годину злетіли ще 20 В-17.[33] Вони виявили конвой та скинули на нього бомби. Пілоти з цих літаків стверджували, що влучили в три судна: «Кіокусей Мару» затонув, а «Тейо Мару» та «Нодзіма» були пошкоджені.[34] В цей день було знищено вісім японських винищувачів і ще 13 пошкоджено.[35]

Есмінці «Юкікадзе» і «Асагумо» підібрали близько 950 живих військовослужбовців з «Кіокусей Мару». Ці два есмінці, рухаючись швидше, ніж решта конвою, відірвалися від нього та прибули в Лае раніше і провели висадку. Есмінці повернулися та відновили ескорт конвою наступного дня.[36] Ввечері 2 березня на конвой без одного транспорту та двох есмінців знову напали В-17, але змогли завдати незначних пошкоджень лише одному транспорту. Вночі літаючі човни «Каталіна» з 11-ї ескадрильї взяли на себе функцію стеження за конвоєм.[37]

До 3 березня конвой знаходився в діапазоні дії літаків авіабази в затоці Мілн та восьми торпедоносців-бомбардувальників Bristol Beaufort з ескадрильї RAAF. Через погану погоду лише два літаки змогли виявити конвой, проте після того як конвой обігнув півострів Юон, погода покращилася. Одразу 90 літаків Союзників вилетіли з авіабази в Порт-Морсбі та попрямували до мису Ворд Хант. В той же час 22 А-20 Bostons з ескадрильї RAAF атакували японську базу винищувачів в Лае. Напади на авіабазу в Лае тривали протягом всього дня.[38]

О 10:00 15 В-17 досягли конвою та почали його бомбардування з висоти 7000 футів. В результаті кораблі конвою змушені були маневрувати та знизити концентрацію зенітного вогню. Винищувачі Mitsubishi A6M Zero, які атакували В-17 змушені були переключитися на літаки супроводу Р-38 Lightning. Один з В-17 був підбитий і його екіпаж змушений був стрибати з парашутами. Японські пілоти винищувачів розстрілювали членів екіпажу В-17 з кулеметів поки вони спускалися на парашутах і після їх приземлення на воду.[39] пілоти літаків Союзників заявили про знищення 15-и винищувачів A6M Zero, при цьому втратили п'ять В-17.[38] Насправді японці втратили сім винищувачів та ще три були пошкоджені.[35] Незабаром прибули В-25 та скинули свої бомби. В результаті було потоплено два японських судна.

Першим кораблем, який був уражений за допомогою комбінування обстрілу та бомбардування став «Сіраюкі». Майже всі військові, які знаходилися на мостику, стали жертвами цих атак, в тому числі був поранений Кімура. Одна з бомб влучила в артилерійське відділення, де зберігалися снаряди, що спричинило сильний вибух, корабель розірвало навпіл і він почав тонути. Екіпаж був пересаджений на «Сікінами», а «Сіраюкі» був затоплений. «Токіцукадзе» також був сильно пошкоджений. Його екіпаж був евакуйований на «Юкікадзе». Есмінець «Арасіо» зіштовхнувся з транспортом «Нодзіма». Обидва есмінця та транспорт були залишені. Пізніше «Нодзіма» був потоплений в результаті повітряної атаки.[40]

Авіація Союзників здійснює атаку японського корабля на невеликій висоті

Чотирнадцять В-25 повернулися на авіабазу опівдні. До цього часу третина транспортів була потоплена. Інші бомбардувальники також змушені були повернутися на авіабази через те, що витратили майже всі свої боєприпаси, але в другій половині дня вони повернулися, щоб продовжити бомбардування.[41]

Рух японських військ в східній частині Нової Гвінеї 1942—1944 рр.

Всі сім транспортів палали у вогні або були потоплені внаслідок повітряних атак та бомбардувань Союзників. Також були пошкоджені есмінці «Сіраюкі», «Токіцукадзе» і «Арасіо». Чотири есмінці «Сікінамі», «Юкікадзе», «Юранамі» і «Асагумо» взявши на борт стільки живих скільки можливо, пішли у Рабаул, у супроводі есмінця «Хацуюкі», який прибув з Рабаулу на допомогу.[40] Близько 2 700 японських військовослужбовців було врятовано есмінцями та доставлено назад в Рабаул.

Протягом 3-5 березня торпедні катери та літаки атакували японські рятувальні судна, рятувальні плоти, а також людей, які плавали в морі. Ці дії виправдовували тим, що врятовані військовослужбовці швидко дістануться пункту призначення та повернуться до активної військової служби.[42]

4 березня японська авіація здійснила авіаналіт на аеродром Буна, який Союзники захопили ще в січні, хоча значних втрат завдано не було.

На острові Гуденаф між 8 та 14 березня 1943 року австралійські патрулі виявили та вбили 72 японці, ще 42 були захоплені в полон та 9 японців було знайдено мертвими на плоту. Один з патрулів захопив вісьмох японців, які висадилися на двох плоскодонних човнах. В них були знайдені деякі документи. Один з документів виявився копією списку всіх офіцерів японської армії.[43]