Битва в протоці Солент (1545)
Битва в протоці Солент відбулась поміж французьким і англійським флотом 1545 в час протистояння Франциска I з Генріхом VIII у ході Італійських воєн біля південного узбережжя Англії у протоці, що відділяє острів Вайт від графства Гемпшир. У ході битви затонула карака «Mary Rose» — другий за розміром корабель англійського флоту після караки «Генрі Грейс а’Дью», яка також приймала участь в цій битві.
| Італійські війни | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Битва в протоці Солент | |||||||
 40px | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Французький флот Royal Standard of the King of France.svg |
Англійський флот Flag of England.svg | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Клод д'Аннебо |
Джон Дадлі Джордж Кер'ю † | ||||||
| Військові сили | |||||||
| до 200 кораблі | біля 80 кораблів | ||||||
| Втрати | |||||||
| невідомі | "Mary Rose" затонула понад 460 моряків загинуло | ||||||
Історія
Король Франції Франциск І вирішив висадити десант у Англії, для чого зібрав до 200 кораблів і 30 000 солдат. Їм протистояло близько 80 кораблів і 12 000 солдат. Перед виходом флагман «Carraquon» згорів 6 липня 1545 на якірній стоянці на Сені. Адмірал Клод д'Аннебо переніс свій прапор на «La Maistresse», який сів на мілину при відплитті флоту. Після ремонту флагмана французькі кораблі переплили Ла-Манш і увійшли до протоки Солент, висадивши десант на острів Вайт і узбережжя Сассексу. Острів повинен був стати плацдармом для подальшого захоплення Англії. У битві біля Бончурч[1] на острові Вайт французи зійшлись з місцевою міліцією (ополчення).
Французький флот патрулював протоку Ла-Манш. Він помітив 18 липня англійський флот біля Портсмуту, що виходив у море. Кораблі розпочали взаємний обстріл з гармат на великій відстані, завдаючи незначних пошкоджень. Через раніше отримані пошкодження флагман «La Maistresse» ледь тримався на воді, через що Клод д'Аннебо перейшов на інший корабель. Вночі з 18 на 19 липня король Генріх VIII пообідав на палубі каракі «Генрі Грейс а’Дью» (Henri Grâce à Dieu)[2] — флагмані лорда-адмірала Джона Дадлі[3], графа Воріка. Наступного дня англійські кораблі знерухомив штиль і їх активно атакували французькі галери, зосередившись на флагманах «Генрі Грейс а’Дью» і «Mary Rose». Такий не надто активний бій тривав до вечора, поки не повіяв вечірній бриз. У цей час «Mary Rose» перевернулась на правий борт і швидко затонула з віце-адміралом Джорджем Кер'ю[4] та екіпажом (з 500 моряків врятувалось 35). Цим битва і завершилась без явного переможця. Англійці відійшли до Портсмуту. Французи їх не переслідували, здійснюючи невеликі операції вздовж узбережжя. Наземна операція також не приносила явного успіху і у серпні французи забрали десант і повернулись до своїх портів.
За однією версією «Mary Rose» пошкодили галери і з першими подмухами сильнішого вітру вона затонула через отримані пошкодження, значне перевантаження гарматами, майже солдатами у повному обладунку. За іншою для стрільби по галерах відкрили нижні гарматні порти. Недосвідчений адмірал спробував надто круто розвернути «Mary Rose» і від сильного пориву бічного вітру вона надто сильно нахилилась на правий борт, зачерпнула воду через відкриті артилерійські порти та затонула. Це відбулось на очах Генріха VIII, який визнав винуватцями катастрофи корабелів, що будували «Mary Rose» в 1510 році, і 20 липня наказав їх повісити.
Джерела
- Guy Le Moing, Les 600 plus grandes batailles navales de l'histoire, Marines Éditions, 2011, (ISBN 978-2-35743-077-8) (фр.)
- Loades, David, The Tudor Navy: An administrative, political and military history. Scolar Press, Aldershot. 1992. ISBN 0-85967-922-5 (англ.)
- Marsden, Peter, Sealed by Time: The Loss and Recovery of the Mary Rose. The Archaeology of the Mary Rose, Volume 1. The Mary Rose Trust, Portsmouth. 2003. ISBN 0-9544029-0-1 (англ.)
- Rodger, Nicholas A. M., The Safeguard of the Sea: A Naval History of Britain 660—1649. W.W. Norton & Company, New York. 1997. ISBN 0-393-04579-X (англ.)
- Stirland, Ann J., Raising the Dead: The Skeleton Crew of Henry VIII's Great Ship, the Mary Rose. John Wiley & Sons, Chichester. 2000. ISBN 0-471-98485-X (англ.)