Бластер

Бла́стер (англ. blaster, букв. «підривник») — поширена назва вигаданої зброї спрямованої енергії в науковій фантастиці. Бластером традиційно називаються багато видів індивідуальної фантастичної зброї, що завдає шкоди дією певного променя чи вузького пучка хвиль.

Чоловік стріляє з бластера на обкладинці журналу «Amazing stories», 1944 р.

Альтернативні назви

Аналогічна зброя може називатися в різних фантастичних інакше. Поширені назви: променева рушниця, фазер[1], дезінтегратор, промінь смерті[2], лазерний пістолет[3], анігіляторний промінь, деатомізатор, розщеплювальний промінь[4].

Історія

Один з найраніших прикладів фантастичної променевої зброї наведено в романі Герберта Велза «Війна світів» (1898) під назвою «тепловий промінь». Там такою зброєю користувалися марсіани під час нападу на Землю, і вона була здатна миттєво спопеляти людей. Джордж Четвінд Гріффіт-Джонс у романі «Володарі світу» (1903) згадував «невидимий, але всеруйнівний» промінь, який випускався спеціальною наземною станцією. Гріффіт-Джонс в наступних творах називав подібну зброю «дезінтегратором» або «променем смерті»[2].

Перша поява бластера («променя смерті») в кіно відбулася в американському детективному фільмі «Подвиги Елані» (1914). В його новелізації наводилося пояснення, що зброя випускає інфрачервоні промені, названі «F-променями» — за аналогією до «N-променів», нібито відкритих фізиком Рене Блондло в 1903 році. В фільмі «Інтрига» (1916) подібна зброя випускала рентгенівські промені. В російському фільмі «Промінь смерті» (1925) вона, на відміну від американських кінострічок, застосовувалася не лиходіями, а героями для здійснення революції. В романі Олексія Толстого «Гіперболоїд інженера Гаріна» (1927) руйнівний промінь створювався концентрованими світловими променями. Променева зброя доволі широко описувалася в літературі 1910-20-х років. У «Скайларці з космосу» (1928) Едварда Елмера Сміта, творі-предечі жанру космічної опери, наведено одразу декілька видів бластерів: інфразвукові, інфрачервоні, ультрафіолетові та «індукційні». В його ж книзі «Блідий гігант» (1927) зброя, що руйнує променем зв'язки між молекулами, вперше описана як зброя масового ураження[2]. Перше найменування променевої зброї «дезінтегратором» відбулося в «Завоюванні Едісоном Марса» (1898) Гарретта Патнема Сервісса, а «бластером» в оповіданні Ніктзіна Дьялхіса «Коли зелена зірка згасла» (1925)[3].

У 1923 році американський винахідник Гаррі Ґрінделл Метьюз заявив про відкриття променів, які нібито можуть зупиняти на відстані мотори та підривати порох. Загалом у 1920-і щонайменше 25 винахідників повідомляли про створення «променів смерті». Такі новини здавалися громадськості цілком вірогідними і в американському журналі «Популярна наука» в грудні 1927 року писалося: «Не так багато науковців і солдатів сміються з „променів смерті“, як можна подумати». Роберт-Ватсон Ватт також цікавився цією темою і його розробки лягли в основу радара. В журналі «Популярна механіка» в травні 1927 року фізик Р. В. Вуд серйозно пропонував використовувати інфразвук як зброю[2].

Різноманітні променеві гармати стали поширеним штампом фантастики в «Золоту добу наукової фантастики». Так, мало яка обкладинка журналу «Приголомшливе» обходилася без зображення героїв із бластером[5]. Термін «променева гармата» став штампом почасти завдяки коміксам, а пізніше фільмам і телесеріалам про Бака Роджерса та Флеша Гордона[6].

Незабаром після винаходу лазерів у 1960 році зброя, що використовує промені, стала міцно асоціюватися з фантастикою про космос. Наприклад, персонажі серіалу «Загублені в космосі» (1965—1968) та пілотного епізоду «Зоряного шляху» «Клітка» (1964) користувалися ручною лазерною зброєю[6]. В 1960-70-і творці фантастичних творів намагалися знайти оригінальні рішення в зображенні променевої зброї. Так, у телесеріалі «Зоряний шлях» вона називається «фазер» і може бути нелетальною[7].

Експерименти з прискорювачами елементарних часток знайшли відгук у фантастиці в такій формі, що лазерна зброя стала замінятися в 1980-90-і «променями часток». Варіацією бластера став «голкостріл», зброя, що вистрілює численні розігнані мініатюрні голки, подібно до гармати Ґаусса[8].

В масовій культурі
Персонаж «Зоряних воєн» Ган Соло з бластером

Ідея променевої зброї виникла під впливом від відкриття багатьох видів променів наприкінці XIX ст.: катодних, рентгенівських, альфа-променів, бета-променів. Перша світова війна посприяла популярності такої зброї в фантастиці. Поява нових видів озброєння — аеропланів, танків, отруйних газів, — продовжувалася письменниками-фантастами в їхніх творах як подальші винаходи, що сприятимуть ще ефективнішому та безжальнішому знищенню людини людиною. Можливо, на цих фантастів вплинув марсіанський цикл (1912—1943) Едґара Барроуза, де описано особливі джерела енергії — «восьмий» та «дев'ятий» промені спектра. Хоча сам Барроуз спершу не зображав ці промені як зброю, в «Бійцеві Марса» (1930) він згадував «дезінтеграторну рушницю»[2].

У багатьох фантастичних творах при зображенні стрілецької зброї перевага віддається бластерам над звичайною вогнепальною зброєю. Спецефекти дозволяють зробити постріли бластерів видовищнішими, як і їхній вплив на ціль, яка під дією бластерного променя вибухає чи розпадається на частки[9]. Нерідко бластери мають впізнавані риси вогнепальної зброї, доповнюючись незвичайними елементами, як-от дулове гальмо нетипової для пістолета чи рушниці форми, елементи електроніки: дроти, котушки, електронні лампи, вогники, лічильники[10].

Бластери привабливі тим, що дозволяють зобразити максимальну шкоду, уникаючи зображень крові та реалістичного насильства[2]. Часто постріли бластера в фільмах вражають істот, не залишаючи ран, або залишають тільки невеликі опіки на шкірі чи отвори в одязі, не пошкоджуючи плоть. На відміну від реальних лазерів, бластерні постріли зазвичай вражають ціль з єдиного пострілу, а їхні промені нерідко виглядають як світлові кулі, політ яких можна побачити неозброєним оком. Фантастичні бластери мають певне компактне джерело живлення, тоді як для реальної лазерної зброї це лишається головною перешкодою в її перетворенні на зброю особистого носіння[7].

Іграшкові бластери — поширені дитячі іграшки, що стали масово вироблятися в 1960-70-і роки. Деякі моделі стріляють пластиковими кулями з пружною губчастою головкою, що робить постріли відчутними і водночас запобігає травмуванню[11]. Нерідко вони створюють звук «пострілів», але які не нагадують постріли справжньої зброї[12][13].

Див. також

Примітки
  1. Reece, Gregory L. (2009). Weird Science and Bizarre Beliefs: Mysterious Creatures, Lost Worlds and Amazing Inventions (англ.). Bloomsbury Academic. с. 3. ISBN 978-1-84511-756-6.
  2. Wilk, Stephen R. (2013-11). How the Ray Gun Got Its Zap: Odd Excursions Into Optics (англ.). OUP USA. с. 201–204. ISBN 978-0-19-994801-7.
  3. Sidearms - Atomic Rockets. www.projectrho.com. Процитовано 14 січня 2021.
  4. Annihilator Beam by L.F. Stone from The Conquest of Gola. www.technovelgy.com. Процитовано 17 січня 2021.
  5. The Alien Novelist. MIT Technology Review (англ.). Процитовано 14 січня 2021.
  6. Van Riper, A. Bowdoin. (2002). Science in popular culture : a reference guide. Westport, CT: Greenwood Press. с. 45. ISBN 978-1-4294-7581-5. OCLC 150421392.
  7. Riper, A. Bowdoin Van (2002). Science in Popular Culture: A Reference Guide (англ.). Greenwood Publishing Group. с. 46. ISBN 978-0-313-31822-1.
  8. Hamilton, John (1 вересня 2010). Weapons of Science Fiction (англ.). ABDO Publishing Company. с. 9. ISBN 978-1-61784-363-1.
  9. Wilkie, Bernard (1991). Creating Special Effects for TV and Video (англ.). Focal Press. с. 80. ISBN 978-0-240-51316-4.
  10. Castro, Adam-Troy (14 грудня 2012). The 10 most gorgeous blasters and ray guns in science fiction. SYFY WIRE (англ.). Процитовано 14 січня 2021.
  11. Walsh, Tim (2005-10). Timeless Toys: Classic Toys and the Playmakers Who Created Them (англ.). Andrews McMeel Publishing. с. 222. ISBN 978-0-7407-5571-2.
  12. Hung, Patrick C. K. (24 серпня 2015). Mobile Services for Toy Computing (англ.). Springer. с. 109. ISBN 978-3-319-21323-1.
  13. McClary, Andrew (18 лютого 2015). Good Toys, Bad Toys: How Safety, Society, Politics and Fashion Have Reshaped Children's Playthings (англ.). McFarland. с. 67. ISBN 978-1-4766-0968-3.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.