Кочубей Віктор Павлович

Портрет роботи Петра Соколова

Народився у маєтку батька Диканьці, у межах Першо-Диканської сотні Полтавського полку Гетьманщини.

У 1775 емігрував у Росію, жив у Санкт-Петербурзі, у дядька, навчався у приватному пансіонаті де Вільнева, одночасно в 1776 записаний на службу до лейб-гвардії Преображенського полку.

З 1784 — ад'ютант Григорія Потьомкіна.

У 1784—1786 знаходився при російській місії у Стокгольмі, одночасно відвідував лекції в Упсальському університеті.

У 1789—1791 у складі місії до Лондона; отримав дозвіл подорожувати Європою для продовження навчання, відвідав Нідерланди та Францію. Брав участь у підписанні Яського миру 1791.

У 1792 здружився із великим князем Олександром Павловичом (майбутнім імператором Олександром I).

У 1792—1797 — надзвичайний посол у Константинополі.

З жовтня 1798 — віце-канцлер, з грудня — керуючий Колегією закордонних справ; прибічник укріплення відносин із Османською імперією, укладення російсько-османського договору 1799.

Після смерті Безбородька стан Кочубея при дворі імператора Павла I став непевним, у вересні 1799 його відправили у відставку.

15 жовтня 1799 одружився з Марією Васильчиковою.

Навесні 1800 виїхав за кордон, але отримав повідомлення про смерть Павла I і повернувся до Санкт-Петербурга у квітні 1801.

З липня 1801 — сенатор, перебував при імператорі Олександрі I. У 1801—1802 керував Колегією закордонних справ; член Негласного комітету.

При обговоренні селянського питання Кочубей виступав проти звільнення селян без землі та практики переводу їх у дворові; ту ж позицію відстоював у Комітеті із забезпечення справ естляндських та ліфляндських селян, Головою якого Кочубей був з 1803.

У галузі політичних перетворень Кочубей виступав прибічником поділу влади при збереженні непорушності самодержавства. Один з ініціаторів створення міністерств (1802). Поділ влади трактував як точне визначення взаємодії між різними державними органами (у першу чергу між міністерствами та Сенатом), а також як розширення сфери компетенції міністрів і ліквідації колегіальності у виконавчих органах влади.

Єдиний із «молодих друзів» імператора Олександра I, що мав до 1801 значний досвід у державних справах і першим із них отримав міністерський пост (від вересня 1802 міністр внутрішніх справ).

Найближчим помічником Кочубея, якого він захищав у міністерстві, був Михайло Сперанський. За словами барона Модеста Корфа[2]: однією з його коханок була Єлизавета Ланська.

У листопаді 1807 відправлений у відпустку.

З 1810 — член Державної Ради по Департаменту державної економії, на початку 1812 — голова Департаменту законів Державної Ради. Підтримував пропозицію Сперанського про реформу фінансів і Сенату.

Портрет графа В. П. Кочубея роботи Івана Бугаєвського, 1837

Під час Французько-російської війни 1812 року був при імператорі Олександрі I, сприяв призначенню Михайла Кутузова головнокомандувачем. У 1813 — голова Центральної ради по керуванні німецькими землями.

У 1816—1819 — голова Департаменту громадських та духовних справ Державної ради. Вважав необхідним приступити до перетворення внутрішнього керування шляхом упорядкування фінансів і реорганізації органів виконавчої влади. Зокрема пропонував об'єднати Міністерство поліції з міністерством внутрішніх справ, а також створити Міністерство духовних справ народної просвіти.

У 1817—1818 жив у Парижі.

У листопаді 1819 — червні 1823 керував Міністерством внутрішніх справ.

З 1823, у зв'язку з хворобою дочки, жив на Півдні Росії.

З 1826 — голова секретного «Комітету 6 грудня 1826», що підготував пропозиції з реоргацізації органів влади, селянського та станового питань, частково запроваджених у 1830—1840-х.

З 1827 — голова Державної Ради Російської імперії та комітету міністрів. Одночасно в 1828 очолював секретну комісію, що під час перебування імператора Миколи I на дунайському театрі військових дій російсько-турецької війни 1828—1829 протягом півроку керувала внутрішніми справами Російської імперії.

• Н. Ф. Сербіна. Кочубей Віктор Павлович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

• Кочубей Віктор Павлович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Біографія Кочубея Віктора Павловича (рос.)
• Балабко О. З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка: Есеї, п'єса. — К.: Факт, 2007. — 192 с. — іл.