Бокова
Боко́ва — річка в Україні, у межах Долинського району Кіровоградської області та Криворізького району Дніпропетровської області. Права притока Інгульця (басейн Дніпра).
| Бокова | |
|---|---|
 | |
| 47°57′13″ пн. ш. 33°08′39″ сх. д. | |
| Витік | біля с. Варварівки |
| • координати | 48°17′36″ пн. ш. 32°55′22″ сх. д. |
| Гирло | р. Інгулець |
| • координати | 47°57′13″ пн. ш. 33°08′39″ сх. д. |
| Басейн | басейн Дніпра |
| Країни: |
 УкраїнаКіровоградська область, Дніпропетровська область |
| Регіон |
Дніпропетровська область Кіровоградська область |
| Довжина | 72 км |
| Площа басейну: | 1320 км² |
| Притоки: | Боковенька (права) і невеликі потічки |
| Ідентифікатори і посилання | |
| |
Опис
Довжина річки 72 км, площа басейну 1320 км². Долина трапецієподібна, завширшки 2 км. Річище у верхів'ї звивисте, завширшки до 10 м. Глибина до 2,7 м. Похил річки 1,5 м/км. Споруджено декілька ставків.
Розташування
Річка бере початок біля села Варварівки. Тече на південний схід і південь. Впадає до Інгульця в межах Карачунівського водосховища, що на захід від м. Кривого Рогу.
Притоки: Боковенька (права) і невеликі потічки.
Легенда про річку Бокову
Записав М. Шеремет. Розповів Іван Андрійович Булах.
"Річку назвали Боковою. Було це за часів батька Хмеля, а чи й раніше. Потерпали тоді козацькі зимівники від набігів татар. Надокучили запорожцям вилазки чужинців. Дозори січовиків почали чатувати вздовж Дикого степу. Не раз діставалися повноводного плеса. Риби в ньому було хоч ковшем черпай. Скільки око сягало — зеленів степ. Поміж розлогих берегів, мов срібний ланцюжок, звивалася річечка. По балках і ярах — мальовничі діброви. Вони нібито нарочито відступили від річища, аби дати місце для зимівника. Тут і поселимо свої сім’ї, — вирішив сотник. З лози вплели стіни мазанок, пообвальковували глиною, накрили очеретом. За вигоном почали сіяти всяку пашницю. Розводили коней для коша. Оскільки в Дикому степу не було ще шляхів, добиралися січовики до свого зимівника від Інгульця по Боковій, яка не мала тоді ще назви. Якось кошовий запитав сотника, як дістатися до нього в зимівник, а той почухав потилицю і сказав: Пливи у верхів’я Інгульця. Побачиш зліва найширшу річку — в неї і завертай. Відтоді притоку Інгульця прозвали Боковою, а від неї і село перед тим плесом. Боківці, а з ними і варварівці та гурівці гордяться своєю річкою, складають про неї перекази".[джерело?]
.JPG.webp)
Джерела
- Шеремет Михайло Сергійович. Осінні Мотиви. Видавництво "Січ". Дніпропетровськ. 2006. с. 288.
- Сердюк Н. П. Записки Сердюка Николая Павловича.— К: Аграр Медіа Груп, 2011. Серія «Родовід Сердюків» — www.library.kr.ua
- Полное географическое описание нашего отечества. Том 14. Новороссия и Крым. Харьков, 2011. С. 384.
- Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
- Хільчевський В. К., Кравчинський Р. Л., Чунарьов О. В. Гідрохімічний режим та якість води Інгульця в умовах техногенезу. — К.: Ніка-центр, 2012. — 180 с.