Валерія Мессаліна

Валерія — дочка Марка Валерія Мессали Барбата, консула 20 року, який походив з патриціанського роду Валеріїв. ЇЇ матір'ю була Доміція Лепіда, дочка Луція Доміція Агенобарба (консула 16 року до н. е.) і Антонії Старшої.

Її мати та батько були двоюрідними братом та сестрою по жіночій лінії. Матір'ю Марка Валерія була Клавдія Марцелла Молодша, дочка Октавії Молодшої від першого шлюбу з Гаєм Клавдієм Марцеллом. Октавія же народила і Антонію Старшу, після того, як була видана заміж Октавіаном за Марка Антонія у 40 році до н. е. Таким чином, по жіночій лінії Мессаліна походила від сестри Августа и належала до імператорської сім'ї.

Щодо батька — Марка Валерія, то існують дві теорії:

• за першою, найбільш поширеною, він був сином Марка Валерія Мессали Барбата Аппіана (консула 12 року до н. е.), народженого Гая Клавдія Пульхра, усиновленого родом Валеріїв Мессалів. На користь цієї теорії говорить також те, що у батька Валерії була рідна сестра Клавдія Пульхра, оскільки була народжена до усиновлення Гая Клавдія.

• за другою версією, Марк Валерій був сином Марка Валерія Мессали Мессаліна (консула 3 року до н. е. і 3 року н. е.), сина відомого політика і оратора Марка Валерія Корвіна Мессалли (консула 31 року до н. е.).

Кровні родинні зв'язки Мессаліни з 4 імператорами

Про дитинство Мессаліни відомо небагато. Проте в юності вона була дуже популярною і впливовою при дворі Калігули. Її дядько Гней Доміцій Агенобарб був чоловіком Юлії Агріппіни — сестри імператора. Швидше за все, саме оточуюче середовище та атмосфера, яка панувала на розгульних бенкетах Калігули і сформувала характер цієї жінки, хоча античні автори стверджують, що Мессаліна почала розгульне життя ще у тринадцятирічному віці. У 38 році імператор Калігула видав її заміж за свого дядька Клавдія, який був двоюрідним братом її матері. Шлюб, скоріш за все, був засобом об'єднання двох гілок династії Юліїв-Клавдіїв — Клавдіїв і Доміціїв Агенобарбів.

Мессаліна мала цілковитий контроль над новим імператором. Зрозумівши це, римський Сенат визнавав у ній повноправну правительку. На честь дня її народження проводилися ігри, їй споруджувалися статуї. Також Сенат збирався проголосити її Августою, проте Клавдій заборонив робити це.

Оскільки Клавдій був набагато старший за неї і далеко не молодий, то в політиці Мессаліна зосередилася на тому, щоб після смерті Клавдія забезпечити перехід влади до свого сина — Британніка. Заради цього вона завжди намагалася показати себе другою людиною в державі. Навіть на тріумфі Клавдія в 43 році вона їхала відразу за його колісницею, і тільки після неї йшли полководці. Таке положення могло дати їй можливість стати номінальною правителькою, якщо Клавдій помре до повноліття сина. Необхідно відзначити, що серед римської знаті в Мессаліни були як суперники (вороги), так і союзники. Одним з союзників був Луцій Вителлій, консул 34 року, правитель Сирії в ранзі проконсула у 35 році, цензор 48 року, батько майбутнього імператора Вітеллія. За його підтримку Мессаліна дозволила йому піклуватися про її взуття. Показуючи свою відданість, він носив одну з туфель Мессаліни у себе на грудях під тогою, і, періодично витягаючи звідти, прилюдно покривав її поцілунками.[8]

За допомогою своїх союзників Мессаліна або виганяла з Риму, або позбавляла життя всіх, хто, на її думку, міг встати на її шляху. Серед її ворогів були майже всі члени династії Юліїв-Клавдіїв, які самі, або діти яких, могли претендувати на місце імператора: Юлія Лівілла; Юлія Лівія[9]; Гай Азіній Полліон, консул 23 року, син Віпсанії Агріппіни від Гая Азінія Галла; Поппея Сабіна Старша, дочка римського консула і тріумфатора часів Тіберія Гай Поппей Сабін; консул 35 і 46 років Децим Валерій Азіатік, оскільки він був шуріном однієї з дружин Калігули, Лоллії Пауліни, і, теоретично, міг претендувати на владу.[10]Також з Риму був видалений Сенека

Така політика не могла не сформувати партію незадоволених. У середині сорокових років ці люди згуртувалися навколо племінниці імператора — Юлії Агрипіни. Користуючись любов'ю імператора, Агрипіна змогла встояти проти хитрощів Мессаліни, спрямованих проти неї і її сина, малолітнього Нерона, а відкрито настояти на розправі з Агрипіною Мессаліна не могла. У 47 році один з наближених вільновідпущеників Клавдія, скарбник імперії Марк Антоній Паллас, стає коханцем Агрипіни. Будучи супротивниками Мессаліни, вони розробляли план передачі владі не Британніку, а Нерону.

Однак змова стала не потрібною, адже Мессаліна зробила свою єдину помилку в боротьбі за владу.

У 48 році, бажаючи повністю отримати владу в свої руки, Мессаліна задумала зробити імператором свого коханця, сина Гая Сілія. Викликано це було тим, що позиції Агрипіни і Нерона сильно зміцнилися з тих пір, як її стали підтримувати впливові римляни. Так на Терентінських іграх 47 року, під час вистави, що показувала облогу Трої, Мессаліна і Британнік отримали набагато меншу увагу натовпу, ніж присутні там Агриппіна і Нерон. Мессаліна поставилася до цього, як до першого прояву того, що її авторитет падає.[11]

На початку 48 року вона змушує свого коханця Гая Сілія розлучитися з дружиною Юнією Сіланою. Коли Клавдій виїхав до Остії, Мессаліна, офіційно продовжуючи перебувати в шлюбі з імператором, робить перший крок запланованої нею змови — вона в присутності свідків укладає шлюбний контракт і виходить заміж за Сілія. Один із впливових вільновідпущеників при дворі Клавдія, який займав пост відповідального за листування (лат. praepositus ab epistulis) Тиберій Клавдій Нарцис, доніс про це імператорові. Клавдій, людина м'яка і податлива, сумнівався в ухваленні рішення, і Нарцис сам, від імені імператора, віддав преторіанцям команду про захоплення Мессаліни і Сілія.[12]

Мессаліну схопили в Остії, куди вона виїхала, аби побачити Клавдія. Однак імператор на той час уже покинув місто разом зі своїм другом Гаєм Цециною Ларгом. Мессаліну повернули в Рим і помістили в Сади Лукулла, під нагляд її матері, Доміції Лепіди. Доміція ніколи не схвалювала стиль життя Мессаліни, проте не відмовилася бути зі своєю дочкою в її останні хвилини. Вони разом підготували прохання до Клавдія про помилування, однак воно нічого не дало. Мессаліна весь час плакала, тільки тепер усвідомивши, в яке становище вона сама себе поставила.

Свідками смерті Мессаліни були троє — посланець імператора, один з його вільновідпущеників і її мати. Коли імператорський легат і вільновідпущеник з'явилися, Лепіда сказала дочці:

Твоє життя скінчилося. Все що залишилося — зробити його кінець гідним.

Мессаліні було запропоновано самій накласти на себе руки, проте вона не змогла цього зробити, і тоді легат заколов її кинджалом. При цьому взятий у свідки вільновідпущеник ображав її. Тіло Мессаліни було залишено матері.

Клавдій ніяк не відреагував на звістку про смерть дружини. У той час, коли йому доповіли про це, він вечеряв. Єдиною реакцією було прохання налити йому більше вина. Через кілька днів після смерті, Сенат засудив її ім'я до забуття. (лат. Damnatio memoriae).[3]

Доля дітей Мессаліни теж була трагічною. 1 січня 49 року Клавдій одружився з Агрипіною. Спадкоємцем був визнаний Нерон, який згодом і став імператором. Клавдія Октавія стала його першою дружиною, яку за його же наказом убили в 62 році. Британнік загинув раніше. Він був отруєний Нероном у 55 році внаслідок інтриг Агрипіни.

• 
  Мессаліна у борделі: гравюра Агостіно Карраччі, кінець 16-го ст.
• 
  Мессаліна тримає свого сина Британніка, Лувр
• 
  Мессаліна з дітьми, Британніком та Октавією
• 
  Peder Severin Krøyer, Messalina, 1881, Gothenburg Museum of Art

• (545) Мессаліна — астероїд, відкритий у 1904 році.
• Комплекс Мессаліни
• Pheidole spinulosa messalina — підвид африканських мурав'їв
• «Мессаліна» — пісня групи Jane Air
• «Міс Мессаліна» — пісня А. Ф. Скляра на вірші Е. В. Головіна

• Діон Кассій, «Римська істория», LX, 14-18, 27-31
• Йосиф Флавій, «Юдейські старожитності», XX, 8
• Йосиф Флавій, «Юдейські війни», II, 12
• Ювенал, «Сатири», «Сатира VI», 115—133
• Пліній Старший, «Природнича історія», 10
• Плутарх, «Порівняльні життєписи»
• Светоній, «Життя дванадцяти цезарів», «Божественний Клавдій», 17, 26, 27, 29, 36, 37, 39; «Нерон», 6; «Вітеллій», 2
• Публій Корнелій Тацит, «Аннали», XI, 1, 2, 12, 26-38
• Herzog-Hauser G., Wotke F. Valerius (403) // RE. VIII A,1. 246—258
• Mazzei F. Messalina. München, 1985
• Demandt A. Das Privatleben der römischen Kaiser. München, 1997
• Levick B. Claudius. New Haven, 1990
• Fagan G. G. Messalina's Folly // CQ. Vol. 52. 2002. P. 566—579
• Holland, Tom (1990). Dynasty: The Rise and Fall of the House of Caesar. Doubleday.
• (фр.) Minaud, Gérard, Les vies de 12 femmes d'empereur romain — Devoirs, Intrigues & Voluptés , Paris, L'Harmattan, 2012, ch. 2, La vie de Messaline, femme de Claude, p. 39-64.
• Tatum, W. Jeffrey; The Patrician Tribune: Publius Clodius Pulcher (The University of North Carolina Press, 1999).
• Mudd, Mary; I, Livia: The Counterfeit Criminal. the Story of a Much Maligned Woman (Trafford Publishing, 2012).
• Barrett, Anthony A. (1996). Agrippina: Sex, Power and Politics in the Early Roman Empire. New Haven: Yale University Press.
• Klebs, E. (1897–1898). У H. Dessau, P. Von Rohden. Prosopographia Imperii Romani. Berlin.
• Levick, Barbara (1990). Claudius. New Haven: Yale University Press.
• Momigliano, Arnoldo (1934). Claudius: The Emperor and His Achievement. Cambridge: W. Heffer & Sons.
• Dina Sahyouni, " Le pouvoir critique des modèles féminins dans les Mémoires secrets : le cas de Messaline ", in Le règne de la critique. L'imaginaire culturel des mémoires secrets, sous la direction de Christophe Cave, Paris, Honoré Champion, 2010, p. 151–160.
• Scramuzza, Vincent (1940). The Emperor Claudius. Harvard University Press.