Велика Плавуча

На околицях села виявлене курганне поховання доби ранньої бронзи. Розкопано 3 давньоруські городища.

Історична дата утворення 1530 рік.[1] Перша писемна згадка — 1733 рік, текст візитації парафії св. Миколая. (Книга — Ркл — 11, аркуш 164—165 у НМЛ).

В селі діяло дві читальні «Просвіти», що конкурували поміж себе. Одна читалень була закладена у 1906 році селянами-зайдами, тобто переселенцями з інших сіл, що тут оженилися з місцевими дівчатами. Першим головою читальні був Іван Задорожний, а допомагали йому у читальницькій праці: Михайло Марцюк, Іван Карпин, Дмитро Володимир старший, Петро Грушецький, Юліян Семчишин, Йосиф Баран, Дмитро Баран та інші. Читальня містилася тоді обійсті Івана Карпина. Наприкінці ХІХ століття в селі мешкали 32 дрібних торговців-юдеїв. Вони мали у своїй власності невеличкі крамнички з різними товарами (гас, горілчані напої, продукти харчування тощо). Саме 1907 року в читальні вирішили заснувати кооператив та крамницю мішаних товарів для села у винайманій хаті. За короткий час до 1914 року із 32 юдейських крамничок, залишилося лише 12 крамничок Вайсмана, що також мав тримав корчму з горілкою. Тоді також заснували молочарню, закупили усі потрібні машини для виробу молочних продуктів, а далі підписали статути товариства «Січ», пік розвитку якого припав на 1911 рік. У березні 1914 року товариство «Січ» відзначила столітній ювілей від дня народження Тараса Шевченка й на згадку про цю пам'ятну подію на роздоріжжі біля церкви Перенесення Мощів Святого Миколая посадили «Шевченкового дуба».[6]

Перша світова війна принесла селу велике спустошення та великої шкоди, бо наперед мадяри, опісля москалі, що могли те забрали, а решту понищили. Так знищено кооператив та молочарню. Багато кращих робітників мобілізовано до війська і чимало плавучан загинуло на тій війні. У листопаді 1918 року гордо замаярив український національний синьо-жовтий прапор у селі, а багато хлопців та молодших господарів вступили до лав УГА, аби боронити рідний край від ворогів.[6]

Після невдалих Визвольних Змагань, нова молода генерація станула до праці в громаді при віднові культурно-освітнього та господарського життя. З молодших станули до праці: Василь Лещишин, Василь та Іван Лесіви, Дмитро Гаранджук, Василь Кобзістий, Степан Марчівський, Петро Семчишин, Петро Горбань, Федько Бортник та інші. Вже у 1922 році відновили кооператив та приступили до будівництва нової будівлі, де по закінченню будови розташували відновлену читальню «Просвіти» та кооператив. Керівництво колишньої молочарні скерувала плавучанина Андрія Коцура на науку молочарства до Стрия. Згодом саме Андрій Коцур став фаховим керівником молочарні, яка за чистоту та смачні вироби, дістала від Маслосоюзу окрему нагороду. Тоді відкрито молочарські відділи у Плавучій Малій, Глинній, Красній та Цицорах. Головою читальні обрано Василя Лещишина. Згодом головою читальні був Роман Стецько, а секретарем Петро Семчишин, а вже напередодні другої світової війни головою був Дмитро Гаранджук, а секретарем Петро Горбань.[7]

Після відновлення діяльності кооператива під назвою «Торговельна Кооператива», його очолив Василь Лещишин, [бухгалтер|книговодом]] був Дмитро Гаранджук, скарбником — Іван Карпин. 1937 року керівництво змінилося, тепер: Василь Лещишин — голова надзірної ради, Степан Марчівський — справник, Павло Лесів — бухгалтер, Роман Стецько — скарбник. 1928 року засновується «Промислова Кооператива» — цегельня, що мала дати селу новий, кращий, але й дешевий будівельний матеріал, оскільки на Поділлі майже не було лісів. Головою кооператива був Василь Лещишин, Осип Мельник — книговодом, Петро Дубас — скарбником. 1936 року обрано нову управу у складі: справник — Андрій Коцур, книговод — Дмитро Гаранджук, скарбник — Петро Дубас, голова наглядової ради — Іван Дубовий.[7]

Тоді з заснований гурток товариства «Сільський господар», який очолив Василь Лещишин, секретарював — Дмитро Гаранджук, а від 1937 року головою був Дмитро Гаранджук, а секретарем — Петро Семчишин. Товариство запрошує зі Львова агронома до села, взимку для переведення сільсько-господарських курсів, а влітку на практичні лекції з молоддю на полях та городах. Тоді ж заснували невеличкий розсадник фруктових дерев та засадили невеличкий садок.[7]

«Торговельна кооператива» не обмежилася лише на продажах солі, нафти та інших товарів, вона придбала для села очисну трієр-машину, що використовувалася для прочищування насінного збіжжя, тобто для відокремлення з зернових сумішей коротких і довгих домішок від насіння основної культури та сортування очищеного за довжиною зерен. Закупляла вагонами вугілля для опалення сільських хатів взимку та штучні добрива для підживлення ґрунтів з метою покращення осінніх зборів урожаїв.

Тоді ж прийшла черга на заснування в громаді позичкової каси Райфайзена, яку очолив Роман Стецько, книговодом був Дмитро Гаранджук, скарбником Федір Максимів, а головою наглядової ради Іван Дубовий. Згодом в селі заснований гурток товариства «Рідна школа», що створив дитячий садок та займався позашкільною освітою дітей, а також виконував функції спортивного товариства. «Промислова кооператива» створила нову ділянку торгівлі — ковбасний цех або ж м'ясарню (галицька говірка), де виробляли смачні вироби, але її невдовзі закрили через поганий збут продукції. Також не втримався й шевська майстерня.[8]

Під час німецької окупації село було частково спалене.

Після ліквідації Козівського району 19 липня 2020 року підпорядковується Тернопільському району[9].

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[10]:

Місцева говірка належить до наддністрянського говору південно-західного наріччя української мови.

• Шевченків дуб — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення. Дуб посаджений членами місцевого осередку товариства «Січ» у березні 1914 року, на згадку про відзначення столітнього ювілею від дня народження Тараса Шевченка, на роздоріжжі біля дерев'яної церкви Перенесення Мощів Святого Миколая в селі Велика Плавуча.[6]

Діють Великоплавучанський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів — дошкільний навчальний заклад»,[18] сільський клуб, бібліотека, ФАП (підпорядкований Августівській амбулаторії загальної практики сімейної медицини).[19]

• о. д-р Володимир Левицький. Подільська парафія Плавуча Велика. Дочерні: Плавуча Мала, Глинна, Красна, Цецори // Бережанська земля: історично-мемуарний збірник. — Нью—Йорк—Париж—Сідней—Торонто : комітет «Видавництва Бережани», 1970. — С. 633—664.

• ІМСУ. Велика Плавуча, Козівський район, Тернопільська область
• Церква Перенесення мощей Святого Миколая