Верблюд двогорбий
Бактріан[1] або верблюд двогорбий[1] або верблюд Пржевальського (Camelus bactrianus) — вид ссавців з родини верблюдові. Широко поширений в Азії як домашня тварина для перевезення вантажів, однак його дикі популяції вкрай нечисленні і знаходяться під загрозою зникнення. У деяких систематиках диких бактріанів виділяють в окремий вид — Camelus ferus.
| Верблюд двогорбий | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Парнокопитні (Artiodactyla) |
| Родина: | Верблюдові (Camelidae) |
| Рід: | Верблюд (Camelus) |
| Вид: | Верблюд двогорбий (C. bactrianus) |
| Біноміальна назва | |
| Camelus bactrianus | |
| Файл:Camelus ferus distribution.png | |
| Географічне розповсюдження | |
Опис
Бактріанів легко відрізнити від дромедарів за їх двома горбами. Їх довжина доходить до 3 метрів, а висота в холці становить від 180 до 230 см. Середня вага бактріана становить від 450 до 500 кг.
Хвіст відносно короткий, його довжина всього близько 45 см. Забарвлення змінюється від піщано-сірого до темно-коричневою, а найдовше волосся розташоване на передній і задній сторонах шиї. Протягом зими у бактріанів вельми товста та довга шерсть і при підвищенні температури вона швидко відпадає. Представники диких популяцій відрізняються від свійських тварин тим, що їх шерсть світліша і тонша, а будова тіла стрункіша і горби гостріші.
У бактріанів довга шия, на якій розташована витягнута голова. Верхня губа роздвоєна, а очі для захисту від вітрів і піску обрамлені довгими віями. Бактріани, як і дромедари, можуть закривати ніздрі. На ногах, як у всіх верблюдоподібних два пальці, що спираються не на копита, а на мозолистий шар. Шлунок складається з декількох камер, що полегшують процес травлення рослинної їжі.
Горби слугують, всупереч поширеній думці, не для зберігання води, а для зберігання жиру. Крім цього, у бактріанів є деякі особливості, що дозволяють їм вижити в малопридатних для життя регіонах. Сильно подовжені нефрони в нирках викликають високу концентрацію сечі. Кал також набагато більш сконцентрований, ніж у інших ссавців. Ще однією особливістю є еритроцити, які мають не круглу, а овальну форму. Завдяки цьому, бактріани можуть за короткий час випивати дуже багато води, не ризикуючи дістати так звану гіпергідратацію. Температура тіла бактріанів коливається істотно більше, ніж у більшості інших ссавців. Її коливання можуть скласти до 8 ° C, що знижує небезпеку перегріву тіла, а також потовиділення.
Розповсюдження
Початковий ареал двогорбих верблюдів простягається майже по всій Середній Азії, включаючи північно-східний Китай. Вже в третьому тисячолітті до нашої ери почалося одомашнення цих тварин, які використовуються для перевезення вантажів до сьогоднішнього часу. Загальна популяція двогорбих верблюдів, що живуть в неволі, оцінюється в 2,5 мільйона. Вони зустрічаються від Малої Азії до Манчжурії. Північна межа його ареалу доходить до Омська і озера Байкал, тобто 55° північної широти.
Дикі популяції в результаті полювання дедалі скорочувались. У 2003 за оцінками МСОП (англ. IUCN) існувало лише 950 диких особин у трьох розділених популяційних групах. Одна з них мешкає в пустелі Такла-Макан, інша в низовині Лоб-Нор в Синьцзян-Уйгурському автономному районі Китаю, третя в монгольській частині пустелі Гобі.
Бактріани пристосовані до проживання у вельми посушливих областях. У зимові місяці вони дотримуються річок, а в літні йдуть у сухі степи і пустелі. Примітно, що в їхньому життєвому просторі температурні коливання досягають 70 ° C: від −30 ° C до +40 ° C. Добре переносять як сильні морози, так і палючу спеку.
Поведінка
Соціальна поведінка і час активності
Бактріани активні в денний час і живуть у гаремних групах, що нараховують близько 15 тварин. Ці групи складаються з одного самця, декількох самок і їх потомства. Існують також особини, які живуть поодинці. Середня щільність популяцій становить п'ять тварин на 100 км².
Живлення
Як і всі верблюди, бактріани є травоїдними тваринами, здатними вживати всі види рослинної їжі. Система травлення двогорбих верблюдів нагадує систему жуйних тварин, до яких їх, проте, зоологічно не відносять. Це основано перш за все на тому, що системи травлення обох груп в еволюційному плані розвинулися незалежно один від одного (так звана паралельна еволюція), що виявляється в тому числі і у великій кількості залоз у передньому шлунку у верблюдів.
Бактріани вміють обходитися багато днів без води і випивати більше ніж 100 літрів за лічені хвилини. Згадані характерні риси їх фізіології допомагають економно витрачати воду в організмі. Крім усього, бактріанів відрізняє здатність пити солону і застояну воду.
Розмноження
Після вагітності, що триває від дванадцяти до чотирнадцяти місяців, самка народжує на світ одного-єдиного дитинча. Більша кількість є винятком. Більшість народжень випадають на березень і квітень. Новонароджені бактріани вже через кілька годин встають на ноги і починають ходити. Молоком матері двогорбі верблюди живляться протягом півтора років, статева зрілість настає у віці від трьох до п'яти років. Середня тривалість життя у цих тварин становить близько 40 років.
Бактріан і людина
Одомашнення
Імовірно, бактріани були одомашнені близько 500 до н. е.. в західному Туркестані або півночі Ірану і служили для перевезення вантажів. Витривалість двогорбих верблюдів легендарна — за день вони можуть транспортувати близько 220 кг на відстань близько 47 км. Одночасно, використовуються продукти цих тварин, такі як молоко і м'ясо, а жир з горбів вживається в приготуванні їжі. З верблюжої вовни виготовляються одяг або ковдри.
Відкриття диких бактріанів
Першим європейцем, який виявив існування диких популяцій бактріанів, був російський мандрівник і натураліст Микола Пржевальський, який зустрів диких бактріанів в 1876 році поблизу озера Кара-Кошун в східній частині Таримського басейну між пустелями Такла-Макан і Куруктаг, яке сьогодні перебуває в Синьцзян-Уйгурському автономному районі Китаю. Пржевальському вдалося спіймати кількох тварин і вперше описати їх.
У 1901 в схожій місцевості поблизу озера Лобнор диких бактріанів бачив Свен Гедін.
У 1927 поширення та спосіб життя двогорбих верблюдів вивчав радянський вчений Андрій Сімуков. На відміну від кінця XIX століття, коли бактріани населяли всю територію від Такла-Макан до Гобі, в першій половині XX століття внаслідок інтенсивного полювання їх ареал розповсюдження був розбитий на сьогоднішні ділянки.
Примітки
- Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 156.