Вернер фон Фріч

Генерал фон Фріч був одним із тих, з ким Канцлер Гітлер уклав угоду на «Дойчлянді» від 11 квітня 1934 року, згідно з якою за підтримки військових сил Німецької Імперії в особі генерала фон Бльомберґа, командувача інфантерії барона фон Фріча, командувача Кріґсмаріне адміралом Редером було погоджено підтримку Гітлера на пост Президента замість Гінденбурга, який тоді вже мав погане здоров'я.[1]

Генерал-полковник барон Вернер фон Фріч був основним кандидатом на заміщення Бльомберґа з посади Військового міністра і Головнокомандувча Вермахту. Але особисто Гітлер не був прихильником Фріча через його повсякчасну критику і неприховану неприязнь до нацистського режиму і особливо до СС.

Втім, Гіммлер, маючи неприязнь до Фріча, мав на меті знищити свого опонента, що і відбулося в подальшому.[1]

25 січня 1938 року, Ґерінґ поклав на стіл Гітлера дві папки компромату — на Фріча та Редера. В компроматі на Фріча йшлося про те, що генерал фон Фріч винен у гомосексуальних злочинах за статтею 175 німецького карного кодексу і що він, починаючи від 1935 року платив шантажисту — колишньому в'язню, аби той про це мовчав. Документи ґестапо Ґерінґу вручив Гіммлер з його помічником Гейдріхом.

Оберст Госсбах, ад'ютант Гітлера, будучи присутнім під час цієї зустрічі, всупереч наказу Гітлера не розголошувати почуте, повідомив Фріча про наявність звинувачень, які Фріч із обуренням категорично заперечив. Госсбах зміг домовитися з Гітлером про те, аби Фрічу надали можливість виступити на самозахист.[1]

Того ж дня його викликали до Райхканцелярії, де в бібліотеці відбулася подальша розмова з Гітлером та присутніми Ґерінґом та Гіммлером. Фріч дав слово честі офіцера, що заявлені звинувачення були неправдою. Втім, Гіммлер запросив до приміщення підставну особу на ім'я Ганс Шмідт, колишнього в'язня, який свідчив проти Фріча і нібито впізнав в ньому офіцера, якого він застав за гомосексуальними зв'язками і той сплачував йому за мовчанку.

Як виявилося згодом, Ганс Шмідт дійсно отримував гроші від шантажування одного з офіцерів за тим же компроматом, але ім'я офіцера було Фріш. Заляканий ґестапівцями Шмідт змушений був свідчити проти Фріча.[1]

Шокований ситуацією Фріч не знайшов слів для виразного заперечення, що наштовхнуло Гітлера на думку про те, що всі свідчення правдиві. Згодом Фріч вимагав розгляду справи на військовому суді та можливості відновити свою репутацію, але позиція Гітлера була непохитною і зрештою його відсторонили.

Зрештою, Фрічу все ж вдалося добитися відкриття справи на військовому суді, який очолив Ґерінґ, але розгляд справи, який мав відбутися 10 березня 1938 року, було відкладено за наказом Гітлера. Напередодні, 9 березня, Канцлер Австрії Шушніґ оголосив з трибуни про плебісцит щодо приєднання Австрії до Третього Райху, на що Гітлер зреагував вкрай негативно і мав готувати реалізацію плану «Отто» по аншлюсу Австрії.

Суд поновив свою роботу 17 березня. Не боячись політичних наслідків, так як тепер Німеччина мала повну підтримку народу, а Гітлер зосередив в своїх руках владу над усіма силовими відомствами, Ґерінґ виступив як справедливий суддя, а підставний свідок Шмідт під тиском суду зізнався в наданні неправдивих свідчень. Наступного дня суд виправдав Фріча, але це не допомогло поновитися Фрічу на посаді.

25 березня Гітлер відправив Фрічу листівку і привітав «з одужанням».

Після розколу підставного свідка на суді, який зізнався в погрозах з боку ґестапо і силовий примус свідчити проти Фріча, Вернер фон Фріч викликав началька ґестапо Гіммлера на дуель у відповідності до старого військового кодексу. Виклик, написаний самим генералом Беком, передали генералу фон Рундштедту як найстаршому офіцеру армії, аби той передав його Гіммлеру. Але останній так злякався, що спершу не наважувався передати і довгий час носив виклик в кишені, доки не забув про нього. Дуель так і не відбулася.

11 серпня 1939 року його призначили почесним командиром його старого полку — 12-го артилерійського. 22 вересня 1939 року він став мішенню для польського кулеметника на підступах до оточення Варшави і вже за чотири дні його поховали в Берліні.

• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами
• Орден Червоного орла 4-го класу
• Орден «За заслуги» (Баварія) 4-го класу з мечами і короною
• Орден Фрідріха (Вюртемберг), лицарський хрест 1-го класу з мечами
• Орден Філіппа Великодушного, лицарський хрест 2-го класу
• Ганзейський Хрест (Гамбург)
• Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою
• Військова медаль (Османська імперія)
• Нагрудний знак «За поранення» в чорному
• Хрест «За вислугу років» (Пруссія)
• Орден Святого Йоанна (Бранденбург), лицар справедливості
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років)
• Золотий партійний знак НСДАП (30 січня 1937)

• Справа Бломберга-Фріча
• Вернер фон Бломберг
• Ніколаус фон Фалкенгорст
• Карл Штрекер
• Ойген Ріттер фон Шоберт
• Франц Ксавер Шварц

• Horst Mühleisen: Generaloberst Werner Freiherr von Fritsch. In: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): Hitlers militärische Elite. Band 1. Primus, Darmstadt 1998, ISBN 3-89678-083-2, S. 61-70.
• Geheime Vorschrift D 81/3+ "Besichtigungsbemerkungen 1937" vom 7. November 1937 - Der Oberbefehlshaber des Heeres 4. Abt. Gen St d H - Frhr. v. Fritsch, ISBN 978-3-7504-5289-3
• Johann Graf Kielmansegg: Der Fritschprozess 1938: Ablauf und Hintergründe. Hamburg 1949.
• Karl-Heinz Janßen, Fritz Tobias: Der Sturz der Generäle. Hitler und die Blomberg-Fritsch-Krise 1938. Beck, München 1994, ISBN 978-3-406-38109-6.
• Barnett, Correlli, Ed. Hitler's Generals Grove Weidenfeld, New York, NY, 1989.
• Read, Anthony The Devil's Disciples: The Lives and Times of Hitler's Inner Circle Pimlico, London, 2003, 2004.
• Wheeler-Bennett, Sir John The Nemesis of Power: The German Army in Politics 1918—1945 Palgrave Macmillan, London, 1953, 1964, 2005.
• Klaus D. Patzwall: Das Goldene Parteiabzeichen und seine Verleihungen ehrenhalber 1934-1944, Studien der Geschichte der Auszeichnungen Band 4, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt 2004, ISBN 3-931533-50-6, S. 19

• Freiherr von Fritsch, Werner Thomas Ludwig. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 21 липня 2013. Процитовано 23 лютого 2012. (нім.)
• Generaloberst Werner Freiherr von Fritsch. на geocities.com. Архів оригіналу за 21 липня 2013. Процитовано 23 лютого 2012. (англ.)
• Фрич, Веренер фон. на hrono.ru. Архів оригіналу за 21 липня 2013. Процитовано 23 лютого 2012. (рос.)
• Барон Вернер фон Фрич
• ФРИЧ, ВЕРНЕР ФОН^{[недоступне посилання з червня 2019]}