Верхній Струтинь

Село Верхній Струтинь лежить на обох берегах річки Чечви — найбільшої лівої притоки найчистішої річки Європи Лімниці .

Верхній Струтинь розташоване за 7 км від селища Рожнятів, за 10 км від станції міста Долина та за 65 км від обласного центру — міста Івано-Франківськ.

Має статус гірського села.

Наявні поклади торфу і кухонної солі[1].

Село Верхній Струтинь — одне з найдавніших поселень Прикарпаття. Його виникнення, як і сусідньої Долини, пов'язують з розробкою родовищ кухонної солі. У часи Галицько-Волинської держави укріплення на горі Сокіл було складовою частиною оборонної системи короля Данила. Ще й досі збережені залишки цих оборонних споруд: вали, рови, перегати.

У 1340 році був отруєний останній галицький князь Юрій ІІ (з походження князь мазовецький Болеслав Тройденович). Через деякий час після цього Галичина потрапила під владу чужих володарів. У другій половині XIV ст. землі Верхнього Струтина та всього Прикарпаття були загарбані поляками. З їх приходом все значно змінилось. Бажаючи обперти свою владу в регіоні на певному елементі для того, щоб полегшити державний тягар по обороні прилучених земель, польський король Казимир ІІІ і його наступники підтверджували чи надавали земельні володіння руським боярам і особам інших національностей. До дуже ранніх належать надання лицарським родам гербу Сас. Перші з них отримують від короля Казимира ІІІ в 1359 році привілей на Риботичі в Перемишльській землі, а вже у 1378 році силезьким князем Владиславом Опольським, де-факто намісником польської корони в Руському королівстві, був наданий привілей на землі Струтина. Цей документ підтверджував земельні володіння з відповідним наданням шляхетства. По суті даний привілей є першою письмовою згадкою про село. Привілей Струтинським вказує на те, що в XIII—XV ст. село було значним серед наявних тоді поселень. Для порівняння на теренах теперішнього Рожнятівського району відповідні привілеї, крім Струтина, отримали ще у Креховичах (1386 р.), Сваричеві (1387 р.), Брошневі (1414 р.) та Рожнятові.

Рід Струтинських складався з багатьох родин. До них відносять такі прізвища: Берлич, Боркович, Дашкович, Ілітич, Калинович, Ковалевич, Павлович, Проташевич, Завадцік.

У податковому реєстрі 1515 року в селі Верхній Струтинь (Strutyn Superior) документується 1 лан (близько 25 га) оброблюваної землі[2].

З XV ст. Долина стає центром староства. Землі Струтина стали його складовою. Підтвердження цього знаходимо у рукописі Оссолінських, де є згадка, що за часів Речі Посполитої Струтин належав до коронних (державних) дібр (земель) Долинського староства Жидачівського повіту. Протягом XVI—XVII ст. на Долину неодноразово нападали татарські орди. Найбільш спустошливими були походи 1520, 1524, 1584 р.р. і особливо 1594 року. Не обминали татари і навколишні села.

Помітний слід в історія Струтина залишив рід Мазаракі грецького походження. Перший відомий нам представник цього роду був Петро Мазаракі. Відомо, що він жив у XV ст. в Османській імперії і мав титул князя. Мазаракі, як зрештою всі греки, були православними християнами і з приходом турків-османів у 1453 році їхнє становище погіршилось. Ті, хто не хотіли змиритися з наступом мусульманства шукав кращої долі на чужій землі.

Так Мазаракі опинилися у Львові, де були купцями. Тут вони сильно розбагатіли — на львівському ринку їм належав великий кам'яний будинок, побудований зі «статуями та іншими прикрасами» який називали «Королівським будинком». Його збудував правнук Петра Мазаракі — Христофор (пом. 1641 р.), який був одним з найбагатших купців Львова. У Христофора був син Іван Мазаракі. Про нього маємо вже більше відомостей. Як і його предки, Іван Мазаракі був ревним поборником православ'я. Свідченням цьому є те, що він в 1666 році записався в члени Львівського православного братства, а згодом став його головуючим. 

За часів Богдана Хмельницького Іван Мазаракі переїхав на службу до козацького гетьмана. Тут він посів значне положення, бо виконував важливі доручення (Іван Мазаракі був послом Михайла Вишневецького до татарського хана). За добру службу, на сеймі 7 лютого 1658 року, завдяки представленню гетьмана Івана Виговського (який за Гадяцьким договором залишав за собою представляти до нобілітації найбільш заслужених козаків), Іван Мазаракі, разом зі Сомком, Золотаренком, Лесницьким і деякими іншими знатними старшинами отримали нобілітацію, тобто стали шляхтичами. Сам король Ян Казимир Ваза вручав йому індегинат. Після цього він надалі продовжує свою службу.

З невідомої причини Іван Мазаракі був двічі одружений. Невідомо про його першу дружину — Теодора Алевізі. Можливо вона померла і Іван одружився вдруге. Його жінкою стала Анна Берлич Струтинська. З цього часу Іван Мазаракі став володіти деякими землями Струтина. Він став основоположником львівсько-струтинської лінії роду Мазаракі,бо від першого шлюбу в нього не було дітей, зате від другого аж шестеро.

За часів Івана Мазаракі в Струтині розпочалось будівництво церкви. Цілком ймовірно, що це було зроблено за його сприяння, адже для цього були потрібні значні кошти, які міг мати лише багатий шляхтич. Як і в які терміни проводилось її будівництво,нам не відомо. Зате відомо, що 26 квітня 1678 року сюди був направлений священик на ім'я Теодор. До цієї дати церква вже точно була збудована. Більше всього, що її будівництво завершилось ще скоріше. Ділянку неподалік від церкви почали використовувати як цвинтар, але до цього часу він не зберігся. Церква простояла понад дві сотні років. За цей час населення Струтина значно зросло і постала необхідність побудови нової і  більшої церкви. Коли це було зроблено, потреба в старій церкві відпала і близько 1906 року її розібрали. З цим пов'язаний один цікавий факт. Очевидці стверджують, що коли церкву розібрали то під підлогою була труна. Цілком можливо, що в ній лежав Іван Мазаракі. В той час в церквах ховали людей, які були її меценатами і завдяки кому вона була збудована. Це лише припущення, хоча безперечно, труна простояла тут від того часу, коли церква була збудована. За дві сотні років дерево так струхлявіло, що при дотику розпадалось.

У 1865 році село охопила епідемія холери. Про елементарну лікарську допомогу не було й мови. Люди масово вмирали. Про число жертв судити важко. Як стверджували очевидці цих подій, мертві тіла збирали по селу і щодня підводами відвозили до урочища «Коцірка», де їх ховали в спільній могилі. За деякими даними в селі залишилось лише 17 родин, які дивом врятувалися (їхньому виживанню сприяло те, що вони пили прокип'ячену воду, у якій не було хвороби).

Сільська рада, відділення зв'язку, фельшерсько-акушерський пункт, Народний дім та місця відпочинку.

• Władysław Pulnarowicz Senator R.P. Rycerstwo Polskie Podkarpacia (DAWNE DZIEJE I OBECNE OBOWIĄZKI SZLACHTY ZAGRODOWEJ NA PODKARPACIU)/ NAKŁAD DRUGI WYDAWNICTWO „POBUDKI" PRZEMYŚL 1937
• Strutyń (4) Wyżny // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 423. (пол.)

• https://rozhnrada.gov.ua/

• https://decentralization.gov.ua/newgromada/4016/composition