Верхівцеве (станція)

Верхі́вцеве — вузлова залізнична станція 1-го класу Дніпровської дирекції Придніпровської залізниці між станціями Верхньодніпровськ (14 км), Вільногірськ (17 км) та Божедарівка (20 км). Розташована на перетині трьох ліній Верхівцеве — П'ятихатки, Верхівцеве — Кривий Ріг-Головний, Верхівцеве — Запоріжжя-Кам'янське у середмісті Верхівцевого Кам'янського района Дніпропетровської області.

Станція Верхівцеве

Верхівцеве — П'ятихатки
Верхівцеве — Кривий Ріг-Головний
Верхівцеве — Запоріжжя-Кам'янське
Придніпровська залізниця
Дніпровська дирекція
м. Верхівцеве

48°29′00″ пн. ш. 34°13′39″ сх. д.
Дата відкриття 18 травня
Рік відкриття 1884 (138 років)
Попередня назва Любомирівка
(до 1 січня 1904)
Тип вузлова
Колій 44
Платформ 2
Тип платформ(и) бічна та острівна
Форма платформи прямі
Архітектори вокзалу Горленський Ігнатій Платонович
Вулиця Вокзальна
Відстань до Києва, км 461
Відстань до ст. Дніпро-Головний, км 72
Відстань до ст. Кривий Ріг-Головний, км 97
Код станції 456404 ?
Код «Експрес-3» 2210815 ?
Послуги
Супутні послуги
Верхівцеве
Верхівцеве на Вікісховищі

На вокзалі станції знаходяться зал чекання, каси продажу квитків на поїзди приміського та далекого сполучення, камери схову, багажне відділення.

Історія

Станцію відкрито 18 травня 1884 році при прокладанні першої дільниці на стику Кам'янської та Саксаганської гілок новозбудованої Катерининської залізниці[1]. Первинну назву Любомирівка станція отримала від сусіднього села.

  • Проєкт будівлі залізничного вокзалу станції Верхівцеве

1898 року побудовано залізничну лінію Колачевське — П'ятихатки — Любомирівка, яка стала головним ходом залізниці, а станція стала вузловою.

1903 року на станції розташовувалось оборотне депо, контора начальника 9-ї дільниці колійної служби, лікарня, комора матеріальної служби, однокласна залізнична школа з трьома відділеннями[2].

Станом на 1905 рік вантажообіг головного ходу був незначним, а на Довгінцевському напрямку сягнув 120 млн пудів, переважно (більше 95 млн пудів) вантажів відправлення[3].

1 січня 1904 року станція перейменована на честь першого начальника Катерининської залізниці Олександра Верховцева.

  • Перша будівля вокзалу станції Верхівцеве
  • Сучасний залізничний вокзал

Впродовж 1930-х років побудовано сортувальну гірку[3].

Під час Другої світової війни колійне господарство станції було дуже пошкоджено під час бомбардувань.

У 1950-х роках проведено електрифікацію станції, утворено енергодільницю, споруджено нові приміщення локомотивного та вагонного депо.

2004 року для запуску руху перших швидкісних поїздів проведено реконструкцію пасажирської частини станції та капітальний ремонт історичного приміщення вокзалу.

Пасажирське сполучення

На станції зупиняються поїзди далекого та приміського сполучення[4].

Підприємства станції

На станції працюють 14 підрозділів різних підприємств «Укрзалізниці».

Керівники

У різний час станцію очолювали:

  • Яковлєв Ілларіон Аврамович (1940-ві)
  • Саплахіді М. П. (1950-ті)
  • Літвиненко Василь Пилипович (1970-ті)
  • Фурсов Григорій (1980-ті)
  • Сліченко Олексій Анатолійович
  • Заєць Іван Ілліч (2000-ні)

Примітки
  1. (рос. дореф.) Историческій очеркъ развитія Железныхъ дорог Россіи съ ихъ основанія по 1897 г. включительно. Выпускъ второй. С.-Петербургъ. Типографія Министерства Путей Сообщенія. 1899 г.
  2. рос. дореф. По Екатерининской жел.дорогѣ. Выпускъ І-й. (Введеніе и часть первая). Изданіе Екатерининской желѣзной дороги. Екатеринославъ. Товарищество "Печатня С.П.Яковлева". 1903. — 191 + I с., (стор. 127)
  3. рос. дореф. Россія. Полное географическое описаніе нашего Отечества. Подъ общимъ руководствомъ П.П.Семенова-Тянъ-Шанскаго. Томъ XIV. Новороссія и Крымъ.  — С.-Петербург, 1910. Изданіе А.Ф.Дебріена, (стор. 581)
  4. Розклад руху потягів по станції Верхівцеве.

Джерела
  • Тарифное руководство № 4. Книга 1 (на 15.05.2021) (рос.) Архівовано з першоджерела 15.05.2021.
  • Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — М. : Транспорт, 1981.(рос.)
  • Україна. Атлас залізниць. Мірило 1:750 000. — К. : ДНВП «Картографія», 2008. — 80 с. — ISBN 978-966-475-082-7.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.